Відмазка від строкової служби з бонусом

Відмазка від строкової служби з бонусом

Іван Волапюк,  22 липня 2014

Відкосити від армії в Україні можна по-різному, але найгуманніший трюк – військова кафедра для студентів.

Одна-дві тисячі студентів-денників метушаться щороку на вулиці Клепарівській та своїх факультетах.

Щоб вступити на кафедру, потрібні списки з факультетів, пакет документів і пакетик бенджамінів франклінів (хоча можна одним джоном маршаллом).

Історія про "абітурієнта, який зміг" навіть не ходить у військовій кафедрі.

Всі знають, як вступила більшість. Ніхто грошей не жалів, аби після універу не забрали служити.

Окрім того, після закінчення, дають звання молодшого лейтенанта запасу.

Вступ регулюється через рєшал, тому ціни стрибають дуже сильно.

Два роки тому ми складали контракти, згідно з якими, рік навчання коштував близько 5 тисяч гривень. Тобто мій курс витратив десь 14 тисяч гривень: по 5 кавалків гривень в рік та 500 доларів подяки за вступ.

Це масові розходи, бували й дрібні – на двері, гачки для бушлатів, благоустрій коридору тощо.

Нахабно ніхто нічого не дер – пробуєш вступити – пробуй. Навіть натяків не було на хабар, всі думали наперед, шукаючи гачки.

А хто хотів спробувати свої сили без грошей, на вступних іспитах (фізичної підготовки) виділялися з маси: захекані, спітнілі, червоні та схвильовані.

Решта, знаючи, що вже в лавах студентів військової кафедри, навіть не робила вигляду, що старається – 100 метрівку долали за 20-25 секунд, 0,2 разу підтягування, а крос бігли лише 1/5 дистанції.

Я б назвав це творчим конкурсом. Заплатив – один іспит точно здав на відмінно, але цей іспит пріоритетний.

Але перед тим всім треба було пройти медогляд.

При вступі він не забирав так багато часу, як фінальний медогляд наприкінці навчання, оскільки зараз проходить мобілізація. У військоматі змішалися добровольці, резервісти та студенти.

Черги довші, ніж у ленінський мавзолей чи в перший Макдональдз на території СРСР.

Перший місяць навчання майже всі ходили без форми. Деякі студенти дійсно чекали, поки їм пошиють форму, а такі хитрі жуки як я, маючи форму одягу казали, що теж чекають.

Були зимові та літні сесії, але що для мене, студента-журналіста (халява прийди і ніяк інакше), було дивно – часті семінари, лєтучки і вимагання коспектів.

Аж тоді я згадав, що таке вночі написати конспект та перечитати його. Бо коли не знаєш нічого, то не так страшно за ту двійку, як за презирливий погляд викладача.

Загалом головне перший семестр пережити – далі шариш, в кого відпроситися з пар, чи понити, щоб пропустили на територію, якщо спізнився на пари.

Спеціальності та заняття

Я в дитинстві мріяв стати пілотом винищувача (принаймні, МіГ 29). Раз я мажусь від армії та в цю суму входять знання, що дають на військовій сфері, то думаю послухаю лекції, наберусь розуму.

Але став я політогом. Передумав слухати – про літаки цікавіше.

Спеціальності не дають обирати. Просто дивляються на твоє основне місце навчання і призначають кудись.

Найбільше пишаються собою десантники, які мають щось спільне з десантурою лише через посередництво тільників.

Журналістів, істориків та філософів женуть на політологію та психологію. Менеджерів з політеха – матеріальне забезпечення і так далі (загалом, 23 спеціальності).

Я потрапив на політологію (і міг би бути заполітом якимось).

Нам багато розповідали про морально-психологічне забезпечення. Саме на цих парах я дізнався, що більшість суїцидальних випадків у армії стається в квітні, бо "у квітні й палка на палку лізе, а солдат в казармі", як казав наш викладач.

Також нам розповідали про особливості військ ПВО. Вони як лобкове волосся – прикривають, але не захищають.

Це також перл нашого незрівнянного викладача і у такому розгорнутому масштабі свого мислення він поволі наближається до легендарного Дикого прапора з фільму ДМБ.

Заняття відбувались раз на тиждень. О 8:10 потрібно зайти на територію, після цього розвід, де нам зазвичай розказували, які ми нахабні, ходимо по місту, як папуаси в формі і тому подібне.

Взагалі викладачі-гумористи нам траплялися часто (майже всі). І це не Петросяни, це – чистий та суворий армійський гумор.

І навіть якщо на їх лекціях не було мудростей типу, "Без свадьбы только мухи женятся", усе що нам казали, аргументували і пояснювали як шестирічним дітям. 

Прапор-генератор

Прапорщик, який керує всім, що пов'язано з господарськими справамии на Клепарівський, генерує як чистоту так і дисципліну. Такий собі штрафбат.

Взимку, якщо вдягнеш кольорову шапку – чисти сніг. Нема снігу – носи сейфи, нема сейфів, мий підлогу, навіть якщо чиста.

Бо армія – не тільки добре слово, а дуже швидка дія.

Викладачі, які мали кляузу на студента за порушення дисципліни, відправляли його до прапора.

Нас тішило те, що це не армія, тому і грають нас лише на кілька процентів.

Якщо потрібно помити вікна, прапор каже кількість осіб, які наведуть блиск. Також він скаже, де взяти інвентар: шмати на секонді, а засіб для миття – на Краківському ринку.

Хтось куритиме біля входу, тому прапор придумає веселу фізичну роботу.

Ходила навіть легенда, що студент з попереднього випуску назвав прапора, чи то мудаком, чи то дурнем. Після цього, студент переносив ледь не всі важкі речі та перемив усі можливі підлоги.

Найцікавіше було бачити прибиральниць, які приходили прибирати, а тут вже, опа, студенти зі шматами метушаться. Без зайвих слів ці прекрасні жіночки розверталися та йшли у невідомому напрямку.

Також запрягали усіх неголених студентів.

Але перед покаранням у вигляді фізичної праці ти обов'язково мав купити бритву та поголотися в туалеті, або там, де є технічна можливість. Особисто я це робив у туалеті піцерії.

Моя група була відповідальна за четвертий поверх, бо ми курили біля входу. Потріскала побілка на стіні – шпаклюй, але шпатель, як і все решта, не забудь знайти собі сам.

Стрілецька рота

Підрозділи бравих кентів на перервах стріляють цигарки. Таке явище є і буде, аж поки люди палитимуть.

Можливо, я не звик до такого, бо на журфаці більшість студентів – самодостатні жінки.

Але ці вояки, шкаляють куриво на постійній підставі. Якщо побачити здалека тих викружених пациків, і відійти за паркан, можна зберегти свій тютюн.

Пари відбувалися раз на тиждень і стрільці завжди обіцяли наступного тижня принести пачку як компенсацію за всі рази, але за сім днів забували і знову з вологими очима просили сигарету.

Ситуація не змінилась й на полоьвих зборах, коли ми бачилися щодня, окрім неділі.

Єдине, що змінилося, так це те, що вони іноді мали воду. А в 30 градусну спеку в формі, коли тобі дають попити – вибачаєш людям майже все.

Польові збори

Мій товариш рагуль, який минулого року закінчив військову кафедру, розповідав, як вони нічого не робили на тих зборах.

Відповідно, я також нагострив лижі на халяву. Так у моє життя прийшов облом.

Сказали, що потрібно ходити. Треба то треба. Походжу пару днів і зроблю вихід по-англійськи. Але не так сталось, як гадалось.

А якщо не вдається врегулювати питання з викладачими, то можна усе перетерти з начальством.

Великий регулювальник "я" іде до замначальника академії та заявляє, що як це так: на полігон не возять, на парах сидіти – це не польові збори і взагалі хочу уникнути того всього.

Так я не тільки не відмазався, але й нагнав купу перевірок. Навіть сам замначальник академії приїжджав подивитися, чого ж мені так нудно.

Закони логіки безсмертні і так я отримав у хвіст та гриву від всіх, хто попав під руку замначальника.

Після того я вже навіть не намагався відмазатися.

На парах нам викладали морально-психологічне забезпечення, але потім таки повезли на полігон, де ми вже відчули хоча б якусь двіжуху.

Окрім двадцятьох набоїв, які нам дозволили вистріляти з АК-74, усі ми закайфували від смуги перешкод, після якої ми вже дивилися на облаштування блок-постів, як на маленьке пиво.

А телепередача "Звитяга" навіть зняла сюжет про полігонні пригоди студентів.

Репетиція присяги та присяга

Цього року випустилось близько 2,5 тисяч студентів. І нам урочисто казали, що це найбільший випуск за всі роки.

На репетиціях присяги, які проводили цілий тиждень, часто мліли студенти. Їх носили під дерева та давали воду.

Було враження, що на самій присязі від'їде відсотків сорок, але ніби все минулося.

На присягу прийшов сектетар Львівської міської ради Василь Павлюк, який зазнав у своїй промові до випусників епічного фейлу.

Він побажав вічної пам'яті усім тим, хто загинув і загине на АТО. А ще зазначив, попри те, що його менший син також випустився цього року, що значна чистина нинішніх випускників відправиться на Схід.

Мами в сльози, начальник академії генерал-лейтенант Павло Ткачук намагається спростував ці слова Павлюка усіма своїми руками, але мам уже не спинити.

Вони ще трохи хвилювались до кінця урочистостей, але коли отримали своїх дітей у руки – запокоїлися.

Дуже сильно хвилювались батьки ще й тому, що хтось у Львові кинув мульку про те, що нас відразу після присяги кидають в автобуси, танки чи літаки і везуть на АТО.

А ще, тиждень перед присягою, ми марширували, марширували і марширували. І навіть доходили до якоїсь гармонії у рухах.

Але на останній репетиції присяги нам оголосили, що урочистого маршу не буде, оскільки приїде багато гостей і не буде, де показати блиск кирзаків.

Як згодом вияснилося, така засада була й на попередніх присягах.

Фініта

Загальне враження від воєнки більш позитивне, ніж негативне, хоча якщо призвуть воювати, то ні стріляти, ні думати по-воєнному нас так і не навчили.

Головне, що привчили дисципліни: прийти вчано, в формі, поголеним та підстриженим.

Також ми вміємо марширувати, але лише на чотири рахунки, бо під барабан ми часто збиваємося.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.