Євромайдан мав принести спраглій львівській культурі хоч якісь натяки на те, що так давно очікували пророки – фонтануючий оргазм нових звуків, нових відкриттів та нових проривів.
Януковича, Сала і Сех вже не має (отже й не має тих, хто міг би заважати розвитку патріотичної львівської музики у культурній столиці України), а керівничка управління культури Львівської міської ради Ірина Подоляк іде у нардепки.
І хоча Львів вже давно не є культурною столицею України, але у ньому періодично дріботять та вовтузяться різні колективи, гурти, групи та виконавці.
Науці невідомо, що аж так вплинуло на підвищену активізацію львівської попси. Можливо, що це війна. Але також, можливо, що це – агонія туристичного Львова.
Ледве не щодня з'являються нові кліпи, ледве не щовечора – концерти, і ледве не щоночі – підвальні квартирники.
"Давай!" – це ще одне продовження наказової звички українських попсо-рокерів про той ймовірний день, замість того, щоб нарешті взяти і щось зробити зараз.
У такій гіпотетичності можливого втілення заклику десь, там, колись у той день стільки безсилля, що заклики про зміну країни та слова про те, що "нам є що сказати" вже є маячнею та профанацією самого Євромайдану.
Що взагалі можуть сказати кавер-гурти, окрім слів про власне бездарне існування.