Турчинов

Олександр Турчинов: Ми втримали Майдан і утримали Україну

Варіанти,  24 жовтня 2014

Інтерв'ю з Головою Верховної Ради та виконувачем обов'язків Президента і Верховним Головнокомандувачем періоду початку військових дій Олександром Турчиновим.

Що змінилося в Україні, чому ще рік тому ми терпіли Януковича, а зараз успішно боремося з величезною путінською Росією?

Найголовніше, у нас сформувалася сильна волелюбна нація.

Українська нація, яка не тільки захистила на Майдані право визначати свій шлях, а й показала, що готова зі зброєю в руках захищати свою свободу, свою незалежність.

Протягом кількох місяців Ви одночасно були і Головою Ради і виконуючим обов'язки президента, і навіть кілька днів при цьому ще й керували урядом. З чого ми починали створення незалежної від Кремля України?

Ми починали з абсолютного нуля. Порожні кабінети, ніхто з чиновників не виходить на роботу. Не приймаються жодні рішення – будь-які. Вся система влади рухнула, парламент став єдиним легітимним центром влади в країні на тлі повністю знівеченої та знекровленої економіки, при порожніх кореспондентських рахунках.

Просто пусто, платити нічим.

Податки люди перестали платити одні з протесту проти Януковича, інші з протесту проти його повалення. У третіх – зупинилися підприємства. А тих, хто готовий був платити, "орли Клименка" змусили заплатити за три місяці вперед.

У Мінфіні одні боргові зобов'язання, тому що останні три роки при Януковичі країна жила в борг, всі кредити проїдалися: і "МВФівські", і євробонди, і російські кредити, надані за відмову йти до Європи. Це з одного боку.

З іншого – повністю була відсутня хоч якась система управління країною. Одні – втекли, інші – сховались. Ми починали з того, що змушували тих, хто не втік виходити на роботу.

Щоб реанімувати країну, потрібно було терміново відновлювати систему управління.

Мене обрали головою парламенту – це була величезна відповідальність, величезна, тому що тільки парламент в цих умовах залишався єдиним законним центральним органом влади. Ми відразу, 306-ма голосами, відновили дію Конституції, яка незаконно була скасована Януковичем.

Але в країні після його втечі фактично не було президента. Це був важливий юридичний момент, тому що якщо запускати процедуру імпічменту – це затягнулося б на досить тривалий період.

А в країні треба було приймати рішення. І робити це негайно!

Навіть закон про відновлення Конституції треба було комусь підписати, а закони підписує у нас президент. І коли парламент, перезавантажившись, створивши нову більшість, почав працювати, той же формат непідписання законів міг повністю заблокувати роботу Верховної Ради.

Необхідно було брати на себе відповідальність і замінювати втікача президента. Парламент констатував, що президент втік і де-факто не виконує обов'язки, і без всякої багатомісячної процедури імпічменту поклав на мене обов'язки Президента і Верховного головнокомандуючого.

А в зв'язку з тим, що не було уряду (він також розбігся), то мені доручили керувати і урядом до формування нового.

Вся повнота влади впала Вам в руки – збулася мрія попередніх президентів.

Я думаю, що це може бути мрією тільки людей з неадекватною психікою, які марять якимись диктаторськими повноваженнями. Велика влада, це перш за все велика відповідальність.

А такі величезні владні повноваження за відсутності механізмів їх реалізації, при наявності смертельної загрози для країни, це більше схоже на вирок.

Що ви подумали, коли у вас опинилися відразу три печатки?

Незважаючи на те, що ніби то було три печатки і три офіси, я перебував постійно в парламенті. Я ні разу не увійшов до кабінету президента.

Він як був опечатаний після втечі Януковича і проведення там обшуків, так і зняли печать тільки після інавгурації Порошенка.

Навіть не заходили?

Ні, на Банковій були проведені обшуки, і після цього кабінет опечатали. Мені доводилося працювати цілодобово, тому я економив час навіть на переїзді з одного приміщення в інше. Кожна хвилина безвладдя працювала проти України, працювала на тих, хто вирішив її знищити.

Проводив в перервах між сесіями засідання Кабміну, наради з чиновниками міністерств, які не втекли, адже було необхідно утримати систему життєзабезпечення країни.

Викликаним на роботу чиновникам я сказав: ваша доля буде залежати від того, як ви будете працювати до формування нового кабміну.

При цьому навколо парламенту стоять обгорілі машини, натовпи людей з палицями і щитами ходять по вул. Грушевського. Серед них є й провокатори, що підбурюють до масових заворушень.

Була реальна загроза захоплення і парламенту, який тоді, як і всі будівлі центральної влади просто нікому було захищати.

Я призначив секретарем РНБО керівника самооборони Майдану Андрія Парубія. Ми зібрали в парламенті командирів сотень самооборони і домовилися, що будуть виділені активісти для охорони парламенту.

Адже тоді, в Києві, як і в багатьох інших містах міліціонери в формі боялися виходити на вулицю. Їх били і роззброювали. У будівлю МВС можна було зайти будь-якій людині і пройти в будь-який кабінет, хоч в кабінет міністра – ніхто нікого б не зупинив.

Не було влади і не було кому її захищати?

І це була страшна ситуація, тому що фактично країна була не захищена. В Генштабі нікого, в Міністерстві оборони нікого, Служба безпеки – без керівника. Водночас рухнула та жорстка піраміда, яку вибудовував Янукович і його оточення.

Звичайно, кілька сотень самооборони не могли забезпечити безпеку всіх будівель центральної влади. Враховуючи колосальну небезпеку і загрозу повномасштабного хаосу в разі падіння парламенту, я вирішив діяти нестандартно.

Багато хто пам'ятає, що навколо парламенту був високий залізний паркан, який усіх дратував. Тоді багато хто, проходячи повз парламент, палицями гамселили по цьому паркану.

Розуміючи, що парламент все одно не захищений, я дав команду зрізати цей величезний паркан навколо Верховної Ради і паркан на Банковій, який оточував Адміністрацію Президента.

І люди побачили, що ті, хто працює в парламенті, не збираються ховатися, відгороджуючись парканом від них. Напруга на Грушевського, недовіра до нової влади почала поступово спадати.

Демонтаж символу, що розділяв владу і народ спрацював. Хоча були спроби розхитати ситуацію, були провокатори, готові за гроші підірвати власну країну, але самі активісти Майдану змогли їх локалізувати.

Хотів би відзначити, що головною силою, яка врятувала Україну від хаосу і диверсій в Києві і в інших містах були звичайні громадяни, які усвідомили на Майдані свою відповідальність перед країною.

Вони перемогли в боротьбі, потім – зберегли і захистили нову владу, а зараз – зі зброєю в руках захищають незалежність України. Це приголомшлива самосвідомість і колективний розум українців – той фактор "Х", який не розуміє Путін, який недооцінив Кремль, і який не дозволив поневолити і знищити Україну.

Скажіть, от в тій ситуації, коли у Вас, фактично, вся влада опинилася в одних руках. Нікого немає в кабінетах, грошей немає. Хтось Вам дзвонив в цей момент, говорив, мовляв, "у що ти вляпався, ти ось зараз на себе взяв все"? Дзвонив, може, хтось із Москви, від Януковича?

Ні, не дзвонили. Я думаю, що в Москві були впевнені, що, як вони назвали "хунта, яка захопила владу силовим шляхом", впаде якщо не через тиждень, то через два.

У країні немає ресурсів, зламана система управління, немає самої влади як такої. У регіонах приблизно те ж саме. У деяких районних адміністраціях та меріях продовжували працювати чиновники, але без загальної координації це все не функціонувало.

Які були перші сигнали того, що система почала працювати?

Я перший раз зітхнув, коли ми змогли сформувати Кабінет Міністрів. Тому що одночасно керувати і Кабміном, який розбігся, і парламентом, і виконувати обов'язки Президента було фактично неможливо.

Я ночував у кабінеті, але все одно все охопити часу не вистачало. Треба було запускати роботу казначейства, треба було не зупинити соціальні виплати, треба було, щоб запрацювала податкова адміністрація, щоб до бюджету надходили гроші.

Так, формування Кабміну відбувалося хаотично. Ми перед голосуванням в Раді затверджували уряд на Майдані.

Тому треба було, щоб члени нового кабміну були впізнаваними і позитивно сприймалися людьми. А це не завжди співпадало з професійними характеристиками кандидата.

Скільки часу пішло на те, щоб визначитися, хто повинен зайняти ці посади?

Ви знаєте, буквально кілька днів. А у нас більше часу і не було. Але в момент, коли ми почали формувати уряд, Росія відкрила фронт – почалася окупація Криму.

Російський спецназ захопив парламент і Кабінет міністрів Автономної республіки Крим. Ми почали вирішувати одну проблему, але відразу виникла проблема в сотні разів складніша і небезпечніша.

Як так вийшло, що Рада проголосувала в цей момент незрозуміло навіщо за скасування закону "Про мови"?

Так, це було дуже несвоєчасне голосування. Тому що, з одного боку, починалася агресія в Криму, з іншого боку – у нас запалав схід і південь України.

Недобитки Януковича спочатку спробували провести в Харкові з'їзд, але злякалися і розповзлися по всій країні. У нас виникли серйозні проблеми, фактично, в усьому південно-східному поясі: Харків; Донецьк, Луганськ, Миколаїв, Херсон, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя.

Технологія дестабілізації, організована проросійськими провокаторами була дуже проста: "майданівці могли захоплювати адміністративні споруди, а чим ми гірші за них  ми теж будемо захоплювати".

При цьому, багато втягнутих в ці провокації не розуміли мотивів надуманих акцій протестів і тих захоплень.

Довгий час в країні працювала пропаганда Януковича, яка підігрівалася російськими спецами: "на Майдані бандити", "на Майдані бандерівці, націоналісти, фашисти",  і це щодня тиражувалося на всіх підконтрольних каналах.

Тому, нав'язані російськими технологами гасла: "Геть бандерівців!", "Геть хунту!"  знайшли на сході досить масову підтримку. Відразу пішли гроші з Росії, які почали підігрівати ці акції протестів.

Людям натякали, що Росія прийде, всіх захистить і всім допоможе. І в цій ситуації треба було робити все, щоб якось заспокоїти південний схід. Треба було терміново вживати комплекс управлінських рішень.

Але вийшло так, що я повинен був відлучитися на годину з парламенту, щоб провести нараду з залишками Кабміну про відновлення фінансової системи.

Я попросив віце-спікера Ради, представника "Свободи" Руслана Кошулинського мене підмінити.

Коли повернувся в зал, мене поінформували, що в мою відсутність проголосовано рішення про скасування мовного закону. Якби була стабільна нормальна ситуація, то проблем би не було.

Закон "Ківалова-Колесніченка" треба було скасовувати, він був не ефективний, не працюючий, але в цій ситуації Росія і наші вороги включили на всю міць свою пропагандистську машину.

Мовляв, ось ви бачите  вони зазіхають на права російськомовного населення. "Хунта" хоче заборонити всім говорити російською мовою і т.д. Для спровокованої пожежі були знайдені нові пропагандистські дрова.

Скажіть, будь ласка, коли Ви зрозуміли, що доведеться воювати з Росією?

Я зрозумів це відразу, як тільки мені доповіли, що російський спецназ захопив Кабмін і Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Мені відразу стало все зрозуміло. Росія, користуючись ситуацією безвладдя в Україні, почала агресію проти нас.

Пам'ятаю, буквально через кілька годин, я зібрав усіх, кого ми уповноважили працювати в силових структурах. Їхня оцінка була дуже песимістичною: силовиків на півострові ми не контролюємо.

"Беркут" кримський і севастопольський зі зброєю в руках покинули казарми і повністю підтримали агресію Російської Федерації. Отримавши важке озброєння від Росії, вони зайняли оборону, перекривши в'їзд на півострів.

Тобто, багато кримських силовиків разом з Росією виступили проти України.

Цей путч, цю окупацію вони почали готувати задовго до того, як ми перемогли на Майдані. Російські аналітики розуміли, що Янукович приречений, і реальна підготовка захоплення Криму почалася ще до грудня 2013 року.

Проводився детальний аналіз ситуації, вивчалися об'єкти стратегічної інфраструктури, готувалися карти, плани дій, формувалися спеціальні групи з місцевого населення, яке пройшло військову підготовку. А в Криму, ви знаєте, дуже багато офіцерів-відставників.

Загалом, у них було для всього цього сприятливе середовище. Вже з початку 2013 йшла лавиноподібна активізація російської розвідки: на порядок збільшилася кількість обльотів літаками розвідниками українського кордону.

Причиною цього стало тимчасове загравання Януковича з ЄС.

Це всі українські спецслужби фіксували, але, зрозуміло, Янукович на це не звертав ніякої уваги. Тобто вже тоді російські військові отримали команду готуватися до можливого вторгнення.

Які дії Ви вжили, розуміючи, що військова агресія Росії перейшла у відкриту фазу? Ви дали наказ на негайний штурм захопленої будівлі Верховної Ради Криму?

Зрозуміло, я дав наказ звільнити захоплені об'єкти і відновити законний правопорядок. Ми зібрали військову нараду, щоб зрозуміти, які резерви ми маємо.

Відразу я дав команду на деблокування Верховної Ради і Кабінету міністрів Криму внутрішнім військам, які перебували на півострові. Міліцейський спецназ ми використовувати не могли так як вони відразу перейшли на сторону окупантів.

Війська вийшли, хоч і без особливого ентузіазму, оточили ці приміщення.

Але буквально через кілька годин було зібрано велику кількість місцевих активістів проросійського руху, і вони величезним кільцем оточили наших силовиків. Внутрішні війська не були готові до виконання якихось серйозних задач, і їх видавили з центру міста.

Аналіз показав, що наші збройні сили, розташовані в Криму, на 80% укомплектовані місцевими контрактниками, для яких служба була просто заробітком. І настрій їх нічим не відрізнялося від настроїв місцевих жителів півострова.

Розрізнені військові частини, розташовані в Криму, не були готові чинити опір агресору.

Наказ використовувати зброю при захисті військових частин був відданий з самого початку агресії. Хоча для військових, вірних присязі, такий окремий наказ за великим рахунком і не потрібен.

Вони зобов'язані, згідно військових Статутів, в разі нападу, обороняти свої частини і ввірені їм об'єкти.

Коли почали здавати без бою військові частини і кораблі, виконуючий обов'язки Міністра оборони Тенюх попросив мене письмово підтвердити наказ на застосування зброї. Я підписав. Але результат був той самий.

Як пояснювали командири свою відмову виконувати наказ на використання зброї?

Пояснювали, що основна частина їхніх підрозділів складається з кримських контрактників, готових, в кращому випадку, займати пасивну позицію. Але головним аргументом було те, що вони не можуть стріляти в цивільних осіб.

Росіяни справді відпрацювали цинічну схему захоплення військових частин. Їх оточували проросійськи налаштовані місцеві жителі і, прикриваючись живим щитом, в частини входили і брали їх під контроль російські військові.

Що можна було б зробити в тій ситуації?

На українсько-російському кордоні почали концентруватися штурмові підрозділи російських військ, а у нас фактично не було армії.

Я дав команду зібрати боєздатні частини, для того, щоб проаналізувати можливість входження до Криму силами наших військ з центральних областей України.

Через добу, яка була відведена на цю роботу, мені доповіли, що у нас 4500-5000 військовослужбовців на всю країну, готових виконувати наказ. Ось це була вся українська армія в лютому-березні.

Проблема в чому була: російські війська були легально в Криму, на відміну, скажімо, від Луганської та Донецької областей. За підписаною Януковичем у Харкові угодою, вони могли мати в Криму контингент до 46 тисяч військовослужбовців Російської Федерації.

І, найстрашніше, що в угоді не обмежувалося їх переміщення територією Криму. В результаті вони наростили буквально за кілька діб свій контингент до максимально можливої чисельності.

Пам'ятаю свою розмову телефоном з держсекретарем Керрі. Я йому пояснюю, що у нас йде окупація території, йде реально війна.

А він мені: "Зачекайте, давайте ми будемо розбиратися, експертів запросимо. Ми вас дуже просимо, не стріляйте, розумієте, росіяни ж тільки і чекають провокації, росіяни чекають від вас будь-якого пострілу, щоб розіграти Абхазький або Осетинський сценарій. Ми від вас дуже просимо витримки. За нашими даними, каже, це локальна проблема".

І от якраз коли йде така розмова мені заносять і кладуть на стіл роздруківку з інтернету, де написано, що російські Федеральні Збори прийняли рішення дозволити введення військ на територію України.

І я говорю держсекретареві США, що у мене є підстави зробити висновок, що це не "локальна проблема", тому що Федеральні Збори РФ прийняли рішення про введення військ, а ви ж знаєте скільки сконцентровано російських військ уздовж нашого кордону.

"Цього не може бути! Інформація об'єктивна?"  питає. Відповідаю: "Об'єктивніше не буває. У них Федеральні Збори імпровізувати не можуть. Введення військ  рішення Путіна". Він каже: "Я терміново повинен повідомити це своєму президентові". На цьому наша розмова закінчилася.

Концентрація вздовж усього кордону десантних і бронетанкових підрозділів Збройних сил Російської Федерації посилювалася.

При цьому особлива небезпека була на чернігівсько-київському напрямку: в разі вторгнення вони могли бути в Києві буквально за кілька годин. А у нас немає ким і нема чим захищати кордон.

Розвідка доповіла, що вони готують провокації, щоб загинули жителі Криму, щоб загинули російські військовослужбовці, які перебували там згідно з підписаним у Харкові договором між Януковичем і Путіним. Це вони повинні були використовувати як привід для вторгнення.

Ними був відпрацьований детальний план відсікання Східної України по лінії Харків  Дніпропетровськ, а також окупація південних областей (Запорізької, Миколаївської, Херсонської та Одеської) з виходом на Придністров'я.

Фінальна точка плану  захоплення охопленого заворушеннями Києва та реставрація маріонеткового режиму Януковича для прикриття агресії від обурення світової спільноти.

Зараз є багато "знавців", що просторікують, що треба було робити, куди десант кидати. Ось вони б, мовляв, показали, як треба було воювати в Криму.

Хоча, коли почалися бойові дії на Сході, я жодного з цих "диванних героїв" так і не побачив на передовій.

Коли в Криму росіяни зібрали до 40 тисяч своїх елітних військ, які підтримала величезна кількістю місцевого населення, і вздовж кордону сконцентрована двохсоттисячна армія з необмеженими резервами, а у тебе «аж» до 5000 резерву на всю країну, яка повністю не захищена і відкрита для вторгнення, вибір рішень не дуже великий.

Кинути тоді залишки армії до Криму проти формально законно розміщених там російських військових  означало б безглуздо поховати наших солдат і здати агресору країну, яка не має ні системи управління, ні системи захисту. Росіяни чекали наших помилок, чекали нашого падіння і самознищення, але не дочекалися.

У сформованій ситуації я прийняв, вважаю, єдино-можливе рішення. Так. Це моя відповідальність, і я готовий за це відповідати. І навіть якщо б мене зараз повернули в ту ситуацію, я б прийняв це рішення знову. Хто б мені не погрожував (пам'ятаєте, пропонували розстріляти, повісити на Майдані і т.д.), я б все одно прийняв це рішення.

Мені потрібен був час, щоб відновити систему управління країною, щоб запрацював новий Кабмін, запрацювали місцеві адміністрації, щоб відродити і озброїти армію.

Я дав команду тягнути якомога довше час, утримуючи військові частини в Криму та позбавляючи росіян наступальної ініціативи. При цьому, оголосив мобілізацію і наказав привести Збройні сили в повну бойову готовність.

Ми відновили чисельність і озброїли армію, створили Національну гвардію. Висунули війська до російського кордону і зайняли оборонні рубежі. На посади голів обласних адміністрацій південно-східних регіонів були призначені люди, здатні діяти в небезпечній обстановці.

Ми виграли час, підготувавши країну до оборони.

З відновленням обороноздатності країни було дуже багато проблем. У нас була знищена не тільки армія, її тилове забезпечення, а й система, що забезпечує мобілізацію і, в першу чергу, військкомати. Навіть приміщення багатьох з них були продані.

Відновили систему військкоматів, почали проводити призов і навчання військ в усіх регіонах.

Перевіряю готовність військ на одному з полігонів.

Танки стріляють, і з 10 пострілів десь 2-3 влучення. Почали із зенітно-ракетних комплексів бити по повітряних цілях  жодного влучення.

Я говорю: "У чому проблема?" Мені кажуть: "Ну що ж ви хочете, вони вперше в житті бойовими стріляють".

Протягом багатьох років це було звичайним явищем, коли за час проходження служби, солдати сиділи в казармах, марширували, будували генеральські дачі, але на бойову підготовку грошей не вистачало.

Ресурсів армії для оборони країни не вистачало і я ініціював створення Національної гвардії, яку ми формували на базі внутрішніх військ і зміцнювали, в першу чергу, за рахунок добровольців.

І головне, я звернувся до наших громадян з проханням йти добровольцями захищати країну. Тому що мобілізація мобілізацією, але без добровольців, готових воювати за свою країну, переломити ситуацію було неможливо.

І почалося зміцнення добровольцями Національної гвардії, створення спецбатальйонів Міністерства внутрішніх справ.

Так ми змогли протягом одного місяця фактично відновити обороноздатність країни до рівня, достатнього, щоб витримати удар збройних сил Російської Федерації.

Відомий полковник Юлій Мамчур, заявив недавно, що можна було Крим захистити.

Це спроба себе зробити героєм. Дійсно, він пройшов там з прапором, але навіть його частина була здана без жодного пострілу. І при цьому він теж потрапив у полон, не чинячи збройного опору.

Тому можна розповідати про власний героїзм, але я б на місці Юлія Мамчура цим не займався.

Так. Я сам робив з таких, як Мамчур героїв, сам розповідав тоді про героїзм наших військових. У мене не було іншої альтернативи. Я брав на себе весь негатив, а через ЗМІ розганяв інформацію про мужність і героїзм наших військових, щоб підняти патріотичні настрої в суспільстві.

Люди повинні були пишатися своєю армією, навіть якщо вона не стріляє і не виконує наказів. Адже тоді іншої армії у нас просто не було. Не можна ефективно проводити мобілізацію населення на тлі прокльонів в бік військових, які без бою здають свої бази, арсенали, літаки і кораблі.

Мамчура, який здався в полон, разом з іншими військовополоненими і полоненим сином Гриценка я виміняв на заарештованих нами в Києві кількох офіцерів російських спецслужб.

Вважаєте, що правильно було міняти заручників на ФСБшників або Грушників без суду над ними?

Це вже була війна. Росія воювала з нами терористичними методами, і кожен день очікування міг коштувати життя нашим громадянам. Ми були зобов'язані звільнити своїх, раз у нас була така можливість.

Одночасно нам вдалося домогтися найважливішого успіху  ми вибили з Росії визнання, що саме вона стоїть за захопленням заручників, і змусили їх взяти на себе відповідальність за життя людей.

Ми змусили Міністра оборони РФ Шойгу зробити офіційну заяву, що вони звільняють українських військовополонених і захоплених заручників. Це була гарантія їхнього життя. І це було переконливий доказ захоплення Криму російськими військовими, а не повсталими проти Києва кримчанами-ополченцями.

Хочу ще раз подякувати співробітникам контррозвідки СБУ за їх самовіддану і професійну роботу. Тоді вони дуже своєчасно знешкодили в Києві російську агентурну мережу.

Наші контррозвідники протистоять одній з найсильніших спецслужб світу, і в цій боротьбі досягли серйозних успіхів, які дозволили добитися і багатьох важливих зовнішньополітичних результатів.

Ви віддали накази на евакуацію військової техніки?

Звичайно. По літаках  з Сакського аеродрому відлетіли боєздатні літаки і вертольоти, вся 10-я бригада морської авіації. Я хочу висловити свою щиру подяку і величезну вдячність за вирішення цього завдання в складній обстановці командуючому авіацією ВМС України Василю Івановичу Черненку.

На жаль, з аеродрому Мамчура зі складу 204-й авіабригади не відлетіли жоден літак.

По кораблям також було дано наказ  виведення кораблів з бухти у відкрите море, але російська агентура в штабі ВМС (адмірал Березовський в перші дні окупації перейшов на бік росіян) передала ворогові всю інформацію.

Російський флот в Донузлаві підірвав свій старий корабель, який затонув і повністю перекрив вихід з бухти. Тобто, фактично вони були заблоковані і не могли вийти.

У складних умовах було врятовано величезну кількість цінної техніки та військового майна, які Янукович зосередив у Криму, і це озброєння ми негайно направили на оснащення нашої діючої армії.

Значить, Ви відразу вжили заходів з евакуації  всім віддали накази?

Ні, всім відразу йти з Криму не можна було. На першому етапі мені потрібно було, щоб вони трималися там, сковуючи російські війська.

Тільки провівши першу хвилю мобілізації, відновивши армію і зайнявши оборону вздовж українсько-російського кордону, я зміг дати команду на виведення тих, хто залишився вірним Україні, з Криму.

Це були дуже важкі дні. Уявіть відчуття, коли близько дванадцятої години ночі керівництво розвідки кладе вам на стіл донесення приблизно такого змісту "...сьогодні в 4:00 ранку планується вторгнення на територію України регулярних частин збройних сил РФ".

І далі список батальйонів, бригад і дивізій, готових до вторгнення. Ніч. Командний пункт. Ніхто не спить. Всі війська вздовж кордону підняті по тривозі і зайняли оборонні позиції.

Такі доповіді я отримував регулярно. І це не була перестраховка розвідників. Це були реальні плани російських військових. Але в останній момент все-таки Кремль не давав відмашку на вторгнення.

Вони побачили, що ми змогли наростити військовий потенціал і всерйоз готові боротися, захищаючи країну. Тому вони вирішили підірвати Україну через регіональні путчі.

Чому не зловили Януковича в Криму? Адже Аваков і Наливайченко, нібито, літали туди для проведення арешту? Там в районі Козачої бухти пізно вночі, нібито, йшов бій, постріли автоматних черг. Що це було?

Це було буквально в перші дні, коли ми прийшли до влади. Тобто, ще немає ні міліції, ні повноцінної СБУ, нічого немає. До нас надійшла інформація, що Янукович перебуває в Криму.

Ми зібрали з силовиків спецназівців, тих, хто вийшов на роботу і був готовий зі зброєю виконувати поставлені нами задачі  близько 20 бійців.

Спецрейсом відправили цю групу на чолі з Наливайченком і Аваковим до Криму, який вже починав горіти. Але провівши оперативну роботу, виїзна група отримала інформацію, що Янукович знаходиться на території бази Військово-морського флоту РФ в одній з Севастопольських бухт.

Взяти з боєм? 20 осіб проти Військового флоту РФ в Севастополі? Неможливо. Крім того, як тільки росіяни дізналися про прибуття нашої групи до Криму, Януковича терміново відправили військовим катером до Росії.

Щоб закінчити Кримську тему, наведу такий приклад. Під час окупації Криму на півострові була сконцентрована бойове російське угруповання чисельністю близько 40 тисяч осіб.

Зараз там знаходиться близько 24 тисяч російських військовослужбовців, тобто майже в два рази менше.

На відміну від лютого-березня ми вже маємо армію, Нацгвардію, укомплектовані батальйони МВС. Всі вони отримали реальний бойовий досвід.

Але ніхто зараз не вимагає негайно кидати війська в Крим. Чому? Тому що, не дивлячись на кардинальне збільшення нашого військового потенціалу, порівняно з початком року, ми ще не готові вибити з Криму російські війська.

Для вирішення цього завдання ми повинні стати ще на порядок сильнішими. Для цього необхідний час і концентрація зусиль. Але це обов'язково станеться!

Коли Ви вперше побачили, що у Вас є вже якісь силові важелі?

Побачив, коли ми змогли вибити збройних сепаратистів, які захопили Харківську обладміністрацію.

Це була реальна перемога, коли бійці Нацгвардії, з полку спецназ "Ягуар" штурмом взяли будівлю ОДА.

Штурмували ті ж люди, яких використовували проти демонстрантів на Майдані, у них там були втрати, були порушені справи по низці військовослужбовців, і багато з них ходили на допити.

Їх звинувачували в застосуванні сили проти Майдану, а тепер ті, проти кого вони воювали, віддають їм наказ знову-таки застосувати силу.

І їм теж треба було подолати бар'єр. Але загроза російській агресії згуртувала тих, хто ще вчора дивився один на одного як на ворогів. Згуртувала тих, хто був на Майдані, й тих, хто отримував наказ штурмувати Майдан.

Ми змогли вийти з цього порочного кола, коли безвладдя породжує слабкість, а слабкість породжує безвладдя.

Коли "Ягуар" звільнив будівлю Харківської облдержадміністрації, стало ясно, що ми можемо діяти, і що ми зможемо зупинити подальше поширення путчу на південному сході країни.

Що було найскладнішим, щоб зупинити російське вторгнення в континентальну Україну?

Треба було знайти людей, які могли працювати самостійно, автономно, в умовах хаосу, і змогли б дати відсіч диверсійним акціям і захопленням будівель на місцях.

Шляхом правильних оперативно-кадрових рішень вдалося швидко локалізувати ситуацію в Дніпропетровську. А від Дніпропетровська дуже багато всього залежить, бо це стратегічний регіон, що впливає на весь Південний Схід.

Далі змогли зупинити провокації і очистити від сепаратистів Запорізьку, Херсонську, Миколаївську області. Палала Харківська, Луганська, Донецька, Одеська області.

В Одеській області, після трагічних подій на Куликовому полі, ми поміняли керівництво області, поміняли практично повністю всіх керівників силових структур і також змогли стабілізувати ситуацію. Це було дуже важливо.

В Одесі ми створили нову базу Військово-морських сил. Нам треба було будь-що утримати головні морські ворота України, це умови виживання всієї нашої економіки. І ми впоралися з цим завданням.

А чому не можна було всю недієздатну структуру влади, всіх чиновників, наприклад, всю міліцію просто розпустити?

Розпустити можна швидко, а ось швидко створити дуже складно. Наприклад, у МВС є багато функцій, забезпечення яких не може перериватися.

Є кримінальний розшук, який бореться з криміналітетом, є охорона ядерних об'єктів, охорона і супровід ув'язнених і багато іншої роботи, яку треба щодня виконувати.

Ми не мали часу міняти всю систему, та це й неможливо.

Ми зосередили зусилля на головному  на відновленні обороноздатності країни, на створенні боєздатних частин і підрозділів, готових дати відсіч російським військам і терористам. Ну а систему, зокрема МВС, почали міняти поетапно.

Скажіть, як прийшла ідея створити добровольчі батальйони?

А у мене не було альтернативи. Нам потрібен був авангард, здатний закривати пролом, який не могла перекрити армія. Таким авангардом і стали батальйони спеціального призначення.

Знаєте, в чому проблема Міністерства оборони? Його знищували впродовж багатьох років. Дуже активно це відбувалося за часів Януковича.

Чим займалося Міністерство оборони при всіх міністрах оборони, включаючи і одного з моїх критиканів? Торгівля зброєю, розпродаж землі, військових містечок, майна і т.д.

Тобто, це комерція, далека від питань оборони.

Чому їх не розігнати, якщо вони не ефективні?

Ще раз. Для того, щоб розігнати старе, треба створити щось нове. Не можна в умовах війни розігнати армію і сказати ворогам: "Зачекайте, ми через пару місяців зберемо нову армію". Так не буває.

Є відповідальність перед країною. І треба було змушувати воювати тих, хто не хотів воювати. Їх треба було змушувати виконувати свої функції.

А чому були такі проблеми з видачею зброї для батальйонів тероборони і батальйонів МВС?

Це була нова практика. Генерали боялися, розповідали, що це їхня відповідальність, що їх потім судитимуть, якщо зброя потрапить в незрозуміло які руки.

Тому довелося це ламати. Реально ламати. Змушувати розкривати склади, змушувати видавати зброю, іноді це проходило фактично з боєм, бо система настільки деформована була, що змусити її працювати і брати на себе хоч якусь відповідальність було дуже складно.

І повірте, що реформи в армії у нас будуть проходити не один день. У мене не було альтернативи, окрім як звернутися до людей і формувати найбільш боєздатні частини з добровольців.

Зараз ми маємо і військові частини та частини Нацгвардії і Спецбатальйон МВС, які героїчно захищають Україну, якими пишається вся країна. Це герої. Я дав команду кожному губернатору приступити до формування батальйонів територіальної оборони. Хто скільки зможе.

Сильні області по два-три створювали, а області, в яких був менший ресурс  по одному. Але всі це робили. Це була обов'язок всіх.

Міністерство внутрішніх справ отримало завдання сформувати батальйони спеціального призначення виключно на добровільній основі. Вони виявилися більш мобільні у цьому питанні.

Аваков зміг швидко сформувати кілька десятків таких підрозділів, які зарекомендували себе прекрасно на фронті.

Коли був захоплений Слов'янськ, то було зрозуміло, що це стратегічна точка Донбасу, ворота. По суті, контролюючи слов'янсько-краматорський вузол російські війська з боку Сніжного могли пройти за добу і відсікти весь Донбас одним походом. Скажіть, чи проглядався варіант негайного штурму, чи давався наказ?

Звичайно. Відразу була віддана команда Службі безпеки, яка відповідальна за проведення антитерористичних операцій в країні, провести штурм захоплених бойовиками будівель.

Там було близько 150 чоловік, добре озброєних, підготовлених диверсантів, багато з яких пройшли серйозну школу підготовки в ГРУ Генштабу Російської Федерації.

СБУ на базі "Альфи" сформувала штурмову групу, яку прикривала рота десантників. Але вони не розуміли, хто їм протистоїть, і традиційно їхали, знаєте, як в мирний час у нас проводяться операції: колона машин без розвідки, без охорони.

Вони не розуміли, що почалася війна, хоча всі знали, що Слов'янськ захоплений групою терористів з автоматами і кулеметами, професійно навчених і злагоджених. Передова група "Альфи" під'їхала до Слов'янська, зупинилися на в'їзді в місто.

Під час спілкування з місцевими жителями, які перекрили дорогу, їх раптово обстріляли терористи. БТРи десантників не зреагувала і не встигли підтримати вогнем.

У бою загинув смертю хоробрих Геннадій Біліченко, капітан "Альфи" з Полтави  він став першим українським воїном, загиблим в ході антитерористичної операції.

Був важко поранений командир «Альфи». Про прихований підхід до цілі вже не могло бути й мови. Операція зірвалася, не розпочавшись.

Тобто ви дали наказ штурмувати, а виконали так, як виконали.

Так. І замість штурму ми отримали втрати. Керівництво цієї операції, яке залишилося живим, відступило разом з бійцями.

Це вже був не формат навчальної показової операції для журналістів на полігоні, коли в мегафон говорять  "Всім покинути будівлю і виходити з піднятими руками".

Це була війна. Тут в мегафони нічого було кричати.

Російська агентура одночасно організувала захоплення бойовиками обладміністрцій в Донецьку, Луганську, Харкові. Надзвичайно складна ситуація була в Одесі і в інших регіонах Південного Сходу.

Але, як я вже говорив, нам вдалося досить швидко нормалізувати там ситуацію, а Донецька, Луганська та Харківська області були включені в зону проведення широкомасштабної антитерористичної операції.

Був створений штаб АТО і в ці регіони направлені найбільш дієздатні сили. Росія, зі свого боку, різко активувала процес нарощування чисельності загонів бойовиків і терористів, посилюючи їх і озброюючи.

На першому етапі складно було ще й тому, що місцеве населення в Донецькій і Луганській областях активно підтримувало бойовиків.

За участю великої кількості місцевого населення, обдуреного російською пропагандою, стала можлива і "краматорська ганьба".

Коли в Краматорську роззброїли наших десантників і вони без стрілянини віддали зброю, віддали БМД і зганьблені пішли.

На першому етапі розлючені місцеві жителі були не меншою проблемою, ніж бойовики. Вони закидали камінням українські частини, живим щитом їх оточували, блокували рух, захоплювали будівлі. Отруєні російсько-януковицькою брехнею, вони створювали колосальні проблеми.

Військове керівництво, яке працювало в зоні АТО, дуже складно виходило на прийняття рішень. По кожному бойовому зіткненню доводилося віддавати особистий наказ, як ніби мені з Києва було видніше, що там відбувається на місці.

І коли кричиш їм по телефону: "Що ж ви стоїте? Чому не стріляєте в терористів?", мені відповідали: "Вони стоять з автоматами за беззбройним натовпом місцевих жителів, ми ж не можемо стріляти в цивільних".

Цей сценарій Росія відпрацювала добре в Криму і спробувала реалізувати і на Донбасі. Використання «живих щитів» для диверсійних груп  сильно ускладнювало нашу роботу. Але згодом ставлення місцевих до бойовиків і російських військових почало змінюватися.

Чому прийняли рішення ставити блокпости під Слов'янськом, оточувати місто, а не йти відразу на штурм?

Штурм в місті неможливий без величезних жертв і, в першу чергу, серед мирного населення.

Терористів було багато з потужним озброєнням і вони прикривалися мирними людьми, створювали свої бази в найбільш густонаселених місцях міста, мінуючи житлові квартали.

Перетворити Слов'янськ в Грозний ми не могли, ми ж не росіяни. Вони оточили Грозний, і артилерія стріляла, поки не залишилося нікого в живих, потім зачистили руїни. Ми не могли розстрілювати наші міста. Ми не могли знищувати всіх разом з терористами.

Пізніше до людей Донбасу прийшло розуміння, що їх втягнули в бойню, що путінська Росія їм не збирається давати якусь допомогу, її не цікавить їхнє майбутнє, їхнє життя.

Вони просто зробили їх гарматним м'ясом, зробили з них заручників терористів, щоб розвалити Україну. Коли це розуміння прийшло до людей, вони дещо по-іншому почали ставитися до української армії. Наприкінці травня вже зовсім був інший настрій.

Коли перший раз ви побачили, що ми воюємо? Який це був день?

Я, чесно кажучи, таких нюансів вже не пам'ятаю, у мене не було ні хвилини на рефлексію, тому що коли доводиться працювати вдень і вночі все зливається в один нескінченний день.

Були дні, коли щогодини відбувалося загострення обстановки, на яке я був зобов'язаний відреагувати. Уже наприкінці квітня, на початку травня, ми мали боєздатну армію, бойову Національну гвардію і ефективно діючі Спецбатальйон МВС.

Командирам вже не треба було переставляти ноги, вони почали професійно воювати. Помінявся і настрій багатьох на Донбасі. Вони зрозуміли, що відбувається в їхньому регіоні. Хто ворог і хто друг.

Війна  вона і є війна.

Проблема в тому, ще раз хочу сказати, що російські військові підло використовувала обдурених їхньою же пропагандою наших громадян. Тому на першому етапі вони чітко спиралися на підтримку місцевого населення.

Чим меншою ставала ця підтримка, тим більше найманців та професійних військових вони почали перекидати на Донбас.

У травні Росія зазнала стратегічної поразка  вони не змогли знищити Україну зсередини, ми почали давати відсіч.

Путчі в Харкові та Одесі провалилися і тоді вони почали масово перекидати спочатку найманців, які пройшли спецпідготовку диверсантів, а потім регулярні війська.

Найсучасніше і смертоносна зброя потоком полилася на нашу землю.

Яка у вас була стратегія звільнення Донбасу? Ви не займалися піаром, не підіймали прапори, тому інформації про ваші дії в ЗМІ практично немає.

Уже в травні на Сході нам протистояли російські регулярні підрозділи, спеціально навчені фахівці, які мали повний арсенал зброї, в деяких позиціях перевершує наше.

Уже в травні була захоплена нашими військами перша реактивна система "Град" зі складу збройних сил РФ, були знищені перші російські танки. І тому для мене вже було зрозуміло, що час блок-постів проходить, треба міняти стратегію і тактику.

Ми почали вибудовувати лінію фронту. І тихо, не піарячись, ми відсікли північ Луганської області. Далі відсікли західний і південний Донбас. Теж тихо очистили території до Амвросіївки.

Там теж вибудували лінію фронту. І почали цю лінію стискати. Не поспішаючи, але впевнено. Для мене дуже важливо було мінімізувати наші втрати, тому що це не війна за територію, це війна за Україну.

Треба було знищити ядро терористичних банд - і не дати їм завдати великих втрат нашим військам. Наша мобілізована армія повинна була навчитися битися з досвідченими російськими спецами не числом, а вмінням. І вибудовуючи фронтальну позицію, ми мінімізували втрати.

Я боюся помилитися, але на момент складання мною повноважень Верховного Головнокомандувача бойові втрати українських воїнів в АТО склали 53 людини.

Але для мене це було дуже багато, і я важко переживав кожну втрату людського життя, вважаючи себе, в першу чергу, відповідальним за це. У своїх телевізійних зверненнях я часто за прізвищами називав загиблих героїв.

Я не бачив можливості проводити непідготовлені наступи з тільки-тільки відмобілізованою і страждаючої від багатьох проблем армією. Кожна наступальна операція мала бути відпрацьована до деталей.

Тільки тоді я її затверджував. Збереження життів особового складу було одним із головних моїх завдань.

Тому я відсторонив від посади командира 51-ї механізованої бригади після розстрілу нашого блокпоста під Волновахою. Другою великою втратою став збитий вертоліт з групою бійців і генералом Нацгвардії Кульчицьким прекрасним воїном, сміливою і порядною людиною.

Можна було, звісно, робити рейди і захоплювати міста і села, де не було посилених ворожих гарнізонів, піднімати перед камерами прапори. Але такий підхід ламав би лінію фронту, руйнував тилове забезпечення та взаємодію між частинами.

Але головне, створювалася б постійна загроза оточення висунутих вперед підрозділів і, як наслідок, необґрунтовані втрати особового складу, техніки та втрата важливих рубежів.

Які дії українських військ за час вашої роботи як Верховного Головнокомандувача ви б відзначили як успішні?

Перше  створення єдиного фронту, який відсікав захоплені території Донбасу від усієї України, зупинив подальше просування терористів.

Друге  відсікання та звільнення півночі Луганської області, заходу і півдня Донецької області, що дозволило обмежити зону бойових дій в регіоні.

Третє  розгром терористів в Красному лимані, що дозволило розгромити головну базу бойовиків під Слов'янськом, припинивши їх постачання, і створило передумови для здачі без бою Слов'янська і Краматорська.

Ми могли обійти Краснолиманське угруповання і зайняти з десяток не укріплених містечок. Але замість цього ми зосередили кулак в складі ударних підрозділів трьох повітрянодесантних бригад і раптово атакували одночасно з різних напрямків найпотужніший укріпрайон бойовиків.

Незважаючи на те, що Червоний лиман з огляду на його важливе тактичне значення був укріплений і оборонявся великими частинами противника, наша задача була, оточивши їх, не допустити відходу і знищити.

В результаті задача була повністю виконана, угруповання найманців було розгромлене. Жоден бойовик не вирвався з оточення. Ми втратили кількох прекрасних воїнів, при втратах противника, що вимірюються сотнями вбитих, поранених і полонених.

Було захоплено також усі їхні озброєння. Розгром привів автоматично до очищення і самого міста і найближчих населених пунктів, створив плацдарм для подальших наступів.

Задач і проблем було багато, тому було якось не до піару.

Що вам дружина сказала, коли дізналася, що ви одночасно обов'язки прем'єра, президента і голови Верховної Ради змушені виконувати, по суті, під час війни, і що ви по суті живете на роботі?

(Пауза). Вона не була щаслива, я вам точно можу сказати. До цього я три місяці керував штабом Майдану, і вона мене практично теж не бачила. Вона сказала мені одне слово: "Тримайся".

У той час, коли Україна була дуже слабка, я і сам багатьом міг сказати тільки одне: "Тримайся".

Ми втримали Майдан, і утримали Україну. Тому "Тримайся"  це слово-пароль, що відкриває шлях до нашої перемоги.

джерело: Цензор.Нет

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.