Повсякденність у дзеркалі інтернету: брати-поляки та їхні фйоли

Варіанти пропонують розглянути найцікавіші народні фб-спільноти польського інтернету. А також постаратися відчути себе професійним антропологом і осягнути нашу живу повсякденність як джерело будь-яких культурних практик.

Звертаємо свій погляд на наших сусідів з однієї важливої причини - тамтешнє життя доволі подібне на наше, але відповідних інтернет-ресурсів там набагато більше ніж у вітчизняній мережі. Тож, робити якісь узагальнення зручніше на польському матеріалі.

Перевага мережі Інтернет над іншими відомими людству засобами фіксації та збереження своїх культурних здобутків є очевидною - інтернет розмиває межу між архівом культурних продуктів та живим культурним середовищем, яке породжує ці продукти. Глобальна мережа - це, одночасно, і списана сторінка книги, і кабінет, де ця сторінка пишеться, і “курілка”, де ця сторінка обговорюється, і життя, про яке сторінка пишеться.

Така особливість інтернет-середовища дає чудову можливість для того, щоб усвідомити нашу поточну культуру в її живому стані, ще не препарованому аналітичним науковим оком. Так би мовити, акуратно упіймати одного з тих цікавих метеликів, що кружляють над нами, упіймати, оглянути і відпустити, а не розглядати колекцію мертвих екзотичних комах, пришпилених, засушених і напівзотлілих.

Фото: Przeci?tne cele w ?yciu

Чи існує народна культура?

У 1997 році я вперше зрозумів, що, так звана, народна культура - це насправді жива матерія, відмінна від завчених школярських уявлень про неї.

Це сталося в Яремчі, куди я, ще студентом, приїхав з туристичною метою. Я стояв на одній з центральних вулиць цього карпатського містечка і роззирався навколо в пошуках чогось фольклорно-автентичного. В Яремчі тоді якраз повинен був відбуватися якийсь ярмарок народних ремесел чи щось таке.

І я побачив. Побачив як назустріч мені йшла цікава пара. Вона - у вишитій сорочці, в довгій спідниці із вінком на голові. Він - у темно-синьому костюмі адідас. Ця інь-янівська композиція зненацька зруйнувала всі мої попередні уявлення про народну культуру.

Я зрозумів, що український народ - це не обов’язково дідусі в брилях і бабусі в хустках, які співають пісень, розповідають казки та оберігають віковічні традиції від наступу ворожої міської культури. Я зрозумів, що провести чіткий кордон між народним, традиційним та міським модерним просто неможливо, адже, такий кордон - це абстракція, а реальне життя ніяких кордонів не проводить і не проводило. Я також зрозумів, що культура народу - це не музей-резервація, а динамічна річ, яка може розвиватися і змінюватися. І що поділяти культуру на народну і сучасну - це плоско. Культура - це люди, а комбінації людських дій породжують набагато різноманітнішу картинку, ніж нас вчили у школі чи в університеті.

Фото: Potion Odwagi

Подібний погляд на культуру у мене розвиває і споглядання трешових інтернет-ресурсів, присвячених висміюванню різних провінційних, жлобських і міщанських тем. Втім, при цьому варто постаратися вийти за межі такої зверхньої іронічності і просто споглядати усе це як різні прояви багатогранності життя.

Культурний стьоб як соціальна зброя

Звісно, жодне суспільство не може обійтися без таврування певних умовних недоліків у своїх членів. Суспільне життя - це постійна боротьба соціальних підгруп, за право представляти найбільш правильну версію цього суспільства.

У такій боротьбі задіюються будь-які методи, наприклад, культурні. Висміювання чиєїсь провінційності чи жлобськості - це один з різновидів зброї для ведення внутрішньо-соціальної війни.

Якщо ви займаєте якусь конкретну соціально-культурну позицію, то протистояння і війни вам не уникнути. В цьому полягає первинний сенс практично усіх, навіть, на перший погляд, нейтральних, суто естетичних інтернет-спільнот і пабліків.

Фото: Potion Odwagi

Від стьобу до культурології повсякденності

Однак, можна тимчасово абстрагуватися від такого контексту суспільних протистоянь і поглянути на відповідні інтернет-ресурси як на грандіозні культурні гербарії, які старанно фіксують найдрібніші мікро-деталі сучасних культурних середовищ та розвивають наше культурне бачення.

Відкрите, позбавлене бар’єрів і стереотипів споглядання популярних треш-спільнот - дуже корисна інтелектуальна вправа, яка чудово розвиває наші культурні рецептори і дозволяє випрацювати більш тонке сприйняття і розуміння власного життєвого світу.

Фото: Starzy ludzie na fb

Іронічна увага, так чи інакше, вичіпляє з потоку реальності певні культурні мікро-явища і перетворює наше око на культурологічний чи антропологічний апарат, який звикає вдивлятися у тканину повсякденності і знаходити там якісь цікаві феномени.

Тож, увазі читачів пропонується маленька віртуальна подорож діалектичного характеру, як приклад свідомого практикування уважного культурологічного ставлення до нашої повсякденності.

Фото: Kierpce mroku

Перший крок. Теза - іронічна об’єктивація

На цьому етапі ми просто роздивляємося зібрані матеріали і разом з авторами посміюємося над смішними фріками, щиро поділяючи принцип “хто не такий як ми - той придурок”.

Іронічна дистанція дозволяє нам самостверджуватися за рахунок інших і думати, що ми чимось кращі, що ми більш нормальні. Відкиньмо фальшиву порядність і посміємося разом з іншими. Але не забуваймо - це суто інтелектуальні вправи.

Занурюємося у близький до нас світ польського трешняку - гопівські понти, старечий наївняк, міщанські цінності, молодьожні фетиші, побутові вибрики релігійної свідомості. Постарайтеся вже відчути - це не просто ржачні пєрдоли. Це особливі культурні практики, за якими стоять мільйони людських рухів, думок, емоцій. Це певні культурні зразки, які раз за разом відтворюються різними людьми.

Фото: Oczob?yski goleniowe ksi??niczek

Крок другий. Антитеза - самоіронія

Тут ми стверджуємо принцип всезагального абсурду за принципом “ми всі придурки”. Наші власні мікро-практики виглядають не менш дивно і тупо з перспектики якогось інопланетянського ока чи в об’єктиві аналізу якогось гіпотетичного науковця з майбутнього.

Сміх спрямовується на деталі повсякденності, які, в той чи інший момент, можуть стосуватися кожного.

Рагульські фризури під весілля, які при поганому астрологічному раскладі можуть з’явитися на головах навіть просунутих дівчат, екзистенційне поїдання кебабів в мороці пост-вечіркової самотності у нічному місті, дивні сюрреалістичні луки домашнього вбрання, повсякденні неврози на роботі, механічні модні тренди.

Фото: Beka z fryzur na weselach

Не можна тут не згадати дуже непогані ресурси російського сегменту інтернету - абсурдистський погляд на повсякденність від фб-груп Беспросвет та Порошок, уходи, або геніального пабліка Спальные районы страны Oz, де дуже тонко підмічаються хіпстерські побутові неврози.

Фото: Беспросвет

Третій крок. Синтеза - розуміння внутрішнього сенсу

Врятуватися від космічного подиху загального Абсурду можна зрозумівши, що немає ніякого зовнішнього інопланетного або наукового ока. Є лише різні смисли, які розфарбовують наше життя у ті, чи інші кольори.

Будь-який конкретний смисл по-своєму абсурдний - якщо ти не поділяєш його. І будь-який конкретний смисл має важливе життєве значення - якщо ти його поділяєш.

Фото: Ностальгия по спальным районам страны ОZ

Наша особиста культура - це випадкова комбінація різних смислів, які чомусь приклеїлися до нас, а не до когось іншого, в результаті наших повсякденних звичок. Більш-менш типові смислові листочки, однаково значимі для різних людей, утворюють ширші культурні форми (якщо тисячі молодих людей вночі з п’ятниці на суботу відчувають непереборне бажання з’їсти бургер у Макдональдсі, то це вже не просто їхня випадкова забаганка, а певна міська культурна практика).

Зрештою, під впливом різних обставин вони можуть зафіксуватися і стати визнаними культурними канонами (наприклад, внаслідок масовості, або якщо якийсь талановитий письменник опише їх у своїй книзі). А можуть і за якийсь час просто розсмоктатися і зникнути як ранішній туман. Ми не можемо вгадати - що зникне, а що залишиться.

Фото: Przeci?tne cele w ?yciu

На останньому третьому етапі ми вже можемо бачити просто конкретний людський досвід та конкретні моменти людського життя. Смішно, провінційно чи абсурдно, вже не важливо, бо це просто реальність. Це те, що є. А чого немає, то в інтернет не потрапляє.