Інтерстелар

Інтерстелар: простір, час, любов

Андрій Бондаренко,  5 грудня 2014

Чим новий фільм Нолана відрізняється від усієї іншої масової кінопродукції останніх років

Львів’яни могли б сходити на головний зоряний блокбастер року хоча б тому, що на головному плакаті фільму зображена львівська телевежа у нічний час.

Однак, у стрічки є й інші суттєві достоїнства, які вигідно відтіняють її на тлі цьогорічних кінопрем’єр. Сьогодні, експлуатація теми космосу у кіно знову стала мейнстрімом, як у 1970 - 1980-х роках, і перебуває чи не на своєму піку. Але “Інтерстелар” справді підіймає цей жанр до нових, міжзоряних висот.

“Міжзоряний” - один з тих фільмів, ідея яких виношується роками та помалу зріє у головах продюсерів і сценаристів, поки не настане правильний момент для втілення задуму у життя.

Концепт стрічки, в основу якого лягли наукові теорії часо-просторового континууму, був випрацюваний продюсеркою Ліндою Обст та фізиком Кіпом Торном ще на початку 2000-х. Їхня ідея зацікавила самого гуру кінофантастики Стівена Спілберга, який у 2006 році офіційно оголосив про свої плани щодо “Інтерстелара” у партнерстві зі студією Paramount Pictures. До написання сценарія був залучений Джонатан Нолан.

Фото: www.dailygalaxy.com

Зі зйомками, втім, не поспішали і з часом через зміну ситуації з команди випав Стівен Спілберг - кіномагнат припинив партнерство із Paramount Pictures і перейшов під крило  The Walt Disney Company.

Ще за кілька років сценарист Джонатан Нолан порадив на місце режисера свого брата Крістофера - на той час вже доволі відомого кінотворця, у доробку якого числилися такі хіти як “Престиж” та “Темний лицар”. Сформувалася нова команда і процес почав набирати реальних обертів. Крістофер Нолан переписав сценарій, додавши у фільм кілька своїх власних ідей, які теж розвивалися у його голові вже довгий час.

В результаті вийшло кіно з любовно і ретельно вималюваними історією, місцем дії та концептуальною ідеєю.

В цьому сенсі, “Міжзоряний” можна порівняти зі “Аватаром” Джеймса Кемерона. З тією відмінністю, що світ “Інтерстелара” народився на перетині ідей кількох людей. А головною мотивацією творців стало не створити окрему цілком вигадану реальність, а показати теоретично реальний стрибок людей до зірок і до освоєння небачених раніше фізичних можливостей.

Вже заднім числом можна пояснити успіх фільму закладенням у нього безпрограшних фішок. Так, сценарист Джонатан Нолан, змальовуючи суворий світ Землі, що перебуває на межі знищення, надихався реальними образами Великої Депресії 1930-х років у Америці. Екологічна катастрофа, що спіткала землян у фільмі базується на реальному природному явищі - серії пилових бур, відомих під назвою Пилова чаша(Dust Bowl), які прокотилися преріями США та Канади, якраз в часи Депресії, примноживши наслідки економічної кризи.

Фото: mymastientertainment.blogspot.com

Таким чином, майбутній апокаліпсис дуже переконливо подається у цілком реальних фарбах, схиляючи глядача для серйозного сприйняття фантастичної кіноісторії. В результаті, це дає дуже сильний ефект - фільм розповідає про стрибок до зірок, однак, до зірок стрибають не якісь супер-розвинені створіння щасливого майбутнього, а такі ж люди, як і ми. І ми цілком здатні зрозуміти і відчути всю силу, всю напругу, всю виснажливість і драматичність їхнього подвигу, здатні спів-переживати їм, як ніби своїм сучасникам.

Голка міжзоряного стрибка з‘єднує далекі світи практично з такою ж Землею, на якій живемо зараз ми. Тому, так сильно вражає нас цей стрибок. Він робить космос реально ближчим не лише для героїв, а й для глядачів. Навіть якщо ти живеш в світі, пригніченому кризою та природними лихами,  твої мрії все-одно можуть привести тебе до зірок. Це дуже сильний посил.

Фото: madaboutmoviez.com

Інший фактор успіху - закоріненість у попередній класиці жанру. Як стверджує сам Крістофер Нолан, у своїй режисерській праці над фільмом він пробував втілити свої власні враження, які залишили у його свідомості такі стрічки як “Метрополіс”, “Той, хто біжить по лезу” та “Космічна Одісея 2001”.

Щиро кажучи, перші два фільми не дуже вчуваються у “Міжзоряному”. Ці асоціації Нолана виглядають дуже суб’єктивними та не надто очевидними для зовнішнього ока.

А от “Космічна Одісея” - це безперечна алюзія. І (чого справді не очікуєш від сучасного вторинного масового кінематографу) “Інтерстелар” у порівнянні з шедевром Стенлі Кубрика виглядає дуже навіть достойно. Ми маємо тут не епігонське наслідування, стилізацію, паразитування на класиці, а оригінальний, своєрідний, повноцінний розвиток теми.

Більше того, якщо “Космічна Одісея” була точним зрізом тогочасних футуристичних фантазій та колективних устремлінь західного людства кінця шістдесятих років, то чимось таким виглядає і “Інтерстелар”. Це не просто черговий блокбастер на модну космічну тему, а дуже показовий епохальний твір, що у доволі чесний спосіб розповідає про сучасне людство та його внутрішні переживання.

Порівняння “Інтерстелара” та “Космічної Одісеї” чітко показують межу між двадцятим та двадцять першим століттям. Розвиток техніки більше не сприймається як поступовий лінійний шлях до щасливого процвітаючого суспільства, несподіванки для якого можуть з’являтися лише з-зовні, із ще неосвоєних кордонів.

Фото: www.cinemablend.com

Фінал “Міжзоряного” перегукується з “Одісеєю”, однак герої стрічки Нолана добираються туди інакшим чином. По дорозі до доленосних відкриттів на людство чекає багато вибоїн, ям та проваль. Ніхто і ніщо не гарантує, що людство дійде до кінця. Статися може все, що завгодно. І покладатися людство може лише саме на себе, на свої власні сили, яких до кінця так ще і не знає. Розбивання ілюзії про чудесну допомогу від якихось зовнішніх супер-створінь - мабуть, головна ідея “Інтерстелара” та головна теза у його діалозі із “Одісеєю”.

Натомість, Нолан вводить додатковий вимір окрім часу та простору - вимір любові, тобто, внутрішнього суб’єктивного фактору, який зрештою виявляється не менш важливим ніж об’єктивні фізичні параметри. Це суто людська річ, яка чи не більш важлива ніж технології і точно більш реальна ніж чудесне зовнішнє втручання.

Востаннє, з такою переконливістю у популярній культурі про реальність любові говорив, мабуть, ще святий Павло. І це ще один дуже сильний хід. 

Завдяки наголосу на магії внутрішнього і невидимого, інтерстеларна історія набуває додаткової культурної значимості і претендує на роль, так би мовити, сучасного міфологічного епосу. В контексті попередньої “бетменівської” трилогії, можна навіть сказати, що Нолан - таки Гомер. Він таки вміє розповідати Історії.

Фото: www.interstellar-movie.com

Особливо цінними вміння Нолана виглядають на тлі загальної масової кінопродукції. Сучасна голлівудська кіноісторія, якою б майстерною вона не була, - це передусім слідування стандартними сюжетним схемам. Винятки, тобто, фільми, які, як у дитинстві, дивишся з відчуттям, що ти абсолютно не уявляєш, що може бути далі, можна перерахувати на пальцях. “Аватар”, трилогія про “Темного лицаря” - які ще?

“Інтерстелар”, залишаючись масовою продукцією, випереджає їх усіх у своїй мастерності розкручувати події жанрового бойовика і, одночасно, подавати кожен крок дуже своєрідним незаяложеним чином.

Можливо, тому, “Інтерстелар” встигли охрестити однією з найбільш сльозовитискальних стрічок року. Завдяки нестандартним ситуаціям твоє спів-переживання з героями дійсно зростає упродовж усього фільму. Тож, від емоцій, мабуть, не може стриматися жодна категорія глядачів, незалежно від кількості поглинутого упродовж сеансу поп-корну.

Дуже хочеться сподіватися, що “Інтестелар” дійсно стане знаковою продукцією, яка вплине на увесь масовий кінопроцес. Потенціал у неї є. Адже, так чи інакше, стрічка Крістофера Нолана величезним екскаватором розворушила якісь дуже важливі пласти сучасного культурного несвідомого, які до того часу вдавалося зачепити лише поодинокими випадковими тицяннями. Після перегляду "Міжзоряного" ти немов би стаєш більш відкритішим і ближчим до чого дуже важливого, що раніше ти ледь відчував. але ніяк не міг вловити чи побачити.

 Фото: www.huffingtonpost.com

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.