Червоні образи

Червоні образи: за склом традиції

Андрій Бондаренко,  29 грудня 2014

Різдвяна виставка представляє унікальні зразки карпатського іконописного наїву – останньої автентичної традиції.

Нова виставка у галереї Iconart висвітлює маловідому сторінку з історії українського іконопису.

Експозиція під назвою "Червоні образи" презентує особливі зразки народного мистецтва Гуцульщини, Покуття та Буковини – ікони на склі.

Такі образи традиційно називають "червоними" – через використання характерної яскравої червоної фарби. Вони створювалися виключно для домашнього вжитку.

У церквах їх не використовували, оскільки вважали маловартісними і недостойними стояти поруч із канонічними іконами.

Виставлені експонати – близько 20 ікон – є частиною приватної колекції Остапа Лозинського, митця та працівника Національного музею ім. Андрея Шептицького.

Оглянути ікони можна в затишній галереї Iconart.

На перший погляд червоні образи видаються цілком сучасним мистецтвом – сумішшю наїву та авангардного арту. Тим більше, що Iconart, власне, і спеціалізується на сучасному іконописі. Та, підписи під експонатами нагадують – це середина чи кінець 19 століття.

Всі ікони виглядають ніби намальовані одним митцем – відчувається анонімний традиційний формат. Фарби яскраві, графіка проста, лиця умовні. Традиція, яка формувалася прямо на місці, своїми для своїх. Контраст між цією принциповою простотою ліній та щедрою, межовою кольористикою тут і є головним художнім засобом. Мінімалістична візуалізація, накладена на майже психоделічні площини кольору.

В цих іконах можна розгледіти і прийдешні образи народної культури 20-21 століть, остаточно перемеленої жорнами масового виробництва. Вони немовби натякають, що рожеві будиночки в околицях Львова чи бльостки на шапках продавчинь з Шувару – це крик відчаю спраглої яскравого психоделізму народної душі, яка більше ніяким чином не може заявити про себе, адже, тепер народні руки нічого самі не виробляють і нічого свого в предмети побуту не вкладають, як це робили давні майстри. 

Як розповів Остап, червоні образи були останніми зразками автентичного народного іконописного ремесла у Карпатах та прилеглих регіонах.

Традиція виготовлення ікон на склі походить з Італії та Франції, де відповідна техніка набула поширення у 16 - 17 століттях. Поступово вона розповсюдилася і у інших країнах. Таке іконописання у вимагало наявності доступного скла, тому на наші терени воно прийшло досить пізно – в середині 19 століття, лише після того як тут з’явилися великі гути.

А вже на початку 20 століття внаслідок розвитку масових друкарських технологій дешеві репродукції, літографії та фотографії витіснили мальовані ікони з домашнього побуту. В 1920-1930-х роках традиція українського іконопису на склі почала занепадати.

Остаточну крапку поставив прихід радянської влади та початок боротьби з релігійною культурою. В 1950-х роках була знищена велика колекція таких ікон у Івано-Франківську.

За підрахунками Остапа Лозинського, до нашого часу збереглося лише близько 400 - 500 таких ікон. Частково в цьому зіграв роль і крихкий матеріал, з якого вони виготовлені. Втім, й досі вдається деколи натрапити на червоний образ у гуцульській хаті в якомусь карпатському селі.

На думку Романа Зілінка, митця та колеги Остапа по музею, прості та невибагливі форми червоних образів являють нам народне мистецтво як таке, у своєму первинному базовому вигляді.

Якщо у сусідніх країнах – Чехії чи Польщі – іконопис по склу піднявся до рівня міщанської культури, то українські ікони залишилися суто сільським мистецтвом.

Інформації про авторів практично немає. Відомо лише, що іконописом по склу займалися цілими родинами. Було декілька таких мистецьких осередків-майстерень. Обмін досвідом, ймовірно відбувався під час щорічних ярмарків. Коли в 1960-1970-х роках червоними образами зацікавилися українські мистецтвознавці, традиція вже була втрачена. Зберігся лише запис розмови із преставником такої родини іконописців – Каролем Німчиком з Богородчан, зробленої у 1930-х роках.

Втім, сьогодні традицію червоних образів активно відроджують молоді львівські митці. У галереї Iconart часто виставляються їхні роботи, деякі з яких прямо опираються на мистецтво скляного іконопису. Так, наприклад, Остап Лозинський зауважив, що свою колекцію червоних образів збирає передусім для натхнення. До цієї техніки вдаються також художники-іконописці Роман Зілінко, Уляна Нищук-Борисяк та Оксана Романів-Тріска

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.