Ігор Шурма

Ігор Шурма: Я готовий скласти мандат

Петро Яцишин,  27 січня 2015

Розмова з народним депутатом від ПП "Опозиційний блок" Ігорем Шурмою.

Ігоре Михайловичу, парламент вже працює другий місяць, а про Вас, як про народного депутата, зовсім нічого не чути, хоч раніше Ви завжди були помітним політиком?

Я обраний народним депутатом України за списком Опозиційного блоку.

Проте прийняв для себе рішення не займатись критиканством, а дати час тим політикам, які сьогодні у більшості в парламенті, і які взяли на себе відповідальність за ситуацію в державі, зробити реальні справи, провести обіцяні реформи.

Адже в Україні, справді, потрібні зміни. Багато речей, які були задекларовані в період Майдану, є правильними по суті.Питання в тому, як це зробити, тобто питання у формі цих змін.

Я не приховую того, що в останньому не підтримував дії Майдану. Проте я однозначно за те, щоб цей парламент не змарнував свого шансу провести реформи в масштабах усієї держави.

Цього чекають люди, цього вимагає напружена військова ситуація на Сході та не менш напружена соціально-економічна ситуація в інших регіонах України.  

Тому я тримаю паузу і не хочу публічно критикувати дії коаліції за принципом "Баба Яга проти!".

Хоча остання підставляється на кожному кроці, тотально порушуючи закони навіть приймаючи їх, тобто зі старту ставлячи під сумнів майбутні результати своєї діяльності.  

Що ж стосується прем’єр-міністра Яценюка, то він персонально фактично при владі вже рік. Тобто в нього було достатньо часу, щоб бодай відмінити те, що не працює, і запустити механізми того, що можна змінити. Проте цього не зроблено.

Натомість сформовано новий уряд, який наразі рано критикувати, адже в ухваленій програмі визначено реальні  терміни виконання певних обіцянок. Це – кінець першого кварталу 2015 року. От тоді і будемо розбирати роботу уряду публічно. А тепер їм потрібно дати шанс час.

Що собою представляє Опозиційний блок в парламенті і чому його члени не поставили підписи під вимогою внесення в порядок денний сесії парламенту питання про звільнення Яреми з посади генпрокурора?

Я не поставив свій підпис під цією вимогою тільки по одній причині: був відсутній.

Не зважаючи на те, що ми не приймаємо участі в кадрових питаннях я підтримую звільнення Яреми, це моя позиція як народного депутата.

А інші члени фракції Опозиційного блоку яку займають позицію з цього питання?

Цей парламент суто технологічний, в ньому політичні партії не відіграють жодної ролі, і це його принципова відмінність від парламентів попередніх скликань і його біда. У них ще існувало поняття партійної дисципліні і партійної позиції, котра домінувала над особистою думкою депутата.

Сьогодні ж кожен депутат може сказати "моя точка зору", бо не зв’язаний будь-якими зобов’язаннями з партіями.

Нічого дивного в принципі не має оскільки ідеологічні переконання сьогогодні просто відсутні – домінує революційна доцільність, коаліційна конюктура. А ще збереглася традиція "гнути через коліно". Що це таке, треба питати в коаліціянтів.

Новий парламент також демонструє повне нехтування правами опозиції, починаючи з небажання ухвалювати закон про її діяльність. Тому в ньому є чітко окреслена провладна більшість, яка діє на підставі коаліційної угоди,  і всі інші депутати, буквально позбавлені права голосу.

Відсутність юридично визначеного статусу опозиції, насправді, є другою важливою  причиною моєї досить таки стриманої позиції в парламенті. Я постійно наголошую на необхідності ухвалення в другому читанні закону про опозицію, але коаліція не вносить його в порядок денний.

Вона навіть не думає слухати людей з іншою точкою зору. Їй так вигідно і комфортно.

І така категоричність й небажання діалогу та компромісу з боку провладних політиків помітна не лише в цьому питанні. Вони продовжують діяти, керуючись  принципом: ми влада – нам можна все, забуваючи , що абсолютно нічим не відрізняються від "попєрєдніків".

Визнаю, що сьогодні треба приймати непопулярні рішення, але попри все треба діяти в межах закону, і якщо носієм закону в душі і серці є депутат ,а у діях сам порушує цей закон, то ніякої поваги від того не буде ні до нього особисто та й зрештою до парламету в цілому.

Наскільки відчутні впливи олігархів в парламенті?

Вони присутні, було б смішно це заперечувати. Але проаналізувати глибше – складно. Адже  більшість депутатів сьогодні діє в парламенті під прикриттям коаліційної угоди. Посиланням на цей документ виправдовуються  і пояснюються всі дії, в тому числі й всі порушення.

"Вуха" олігархату видніються при лобіюванні кадрових та економічних питань. Але розмови про олігархів це стара музика до того ж лукава, особливо з боку коаліції.

Чому?

По-перше до президентських перегонів одним з олігархів був їх переможець. Обіцянка продати бізнес не виконана.

По-друге відомий всім губернатор не думає на посаді якби це, м'яко кажучи збідніти.

Почне коаліція з себе – можна буде говорити про початок кінц я впливу олігархів на парламентські процеси. А сьогодні їх воля і можливість вирішувати все самим, навіть порушення прийняття рішень, законів їх сьогодні не зупинить

Наведу один приклад. Під час призначення уряду жодний кандидат на посаду міністра не прийшов на засідання фракції Опозиційного блоку, хоч з іншими фракціями вони зустрічались, як цього вимагає закон.

Нагадаю, Опозиційний блок заручився підтримкою півтора мільйонів виборців.  Виходить, майбутні міністри проігнорували думку цих людей. Вони нехтують їхньою думкою і зараз. Проте без кінця так не може тривати.

Діяльність парламенту відбувається не лише в сесійній залі і на засіданнях фракцій, то може в комітетах інша, більш продуктивна ситуація?

На жаль, коаліції, попри всі обіцянки, не вдалось уникнути подвійних стандартів та порушень при формуванні комітетів та під час їхньої роботи.

Сьогодні в парламенті 51 особа їхнього середовища незаконно обіймає посаду заступників голів комітетів. В медичному комітеті має бути один голова, перший заступник, секретар і один заступник.

Але у нас ввели додатково ще посади двох заступників. І так по всіх комітетах. Заступник голови комітету, відповідно статусу, має окремий кабінет, надбавки, інші пільги. Навіть якщо це невеликі гроші, і вони кажуть, що грошей не отримують.

Якщо грошей не отримують, є питання: чому нездорові амбіції взяли верх над обіцянками, даними народу на Майдані?

Необгрунтовано завищена кількість заступників голови комітету ускладнює роботу. Члени комітету не знають, хто із заступників є законним, кого слід слухати, до того ж їхня компетенція також викладає багато запитань.

Неделікатне питання: зарплати депутатів якою є і чи правда, що вона збільшилась вже після ухвалення бюджету?

Чому питання про зарплату задається Шурмі, а не Найєму, Гопко?

Саме вони піднімали тему заробітних плат депутатів до, підчас і після Майдану:спочатку вона була непомірно високою, а потім раптом стала неможливою для виживання.

Але я відповім.

Отримав зарплату за листопад, грудень і за половину січня – разом 18 тисяч гривень. Розписано було так: 5500, 6100 і 6500. Це не враховуючи податки, так би мовити "чистими".

Пам’ятаю, працюючи на Харківщині пару років перед тим в центрі зайнятості ми не могли знайти тракториста на роботу з окладом 5700 грн.
 
Звісно, що це зарплата, яка не відповідає значенню та рівню відповідальності народного депутата. Я, на відміну від інших багатьох депутатів вважаю, що депутат  повинен мати гідну зарплату, так само, як і міністри.

Проте сьогодні, чомусь так само, як після помаранчевої революції, народних депутатів принизили, а от запрошені з-за кордону міністри навіть не знають і не можуть назвати розмір своєї зарплатні в Україні, бо їм це не цікаво.

Очевидно вони отримують  якусь матеріальну допомогу від фонду одного з відомих міжнародних філантропії, яка за своїми розмірами значно перевищує розмір офіційної зарплати.

Так було в Грузії і так зараз напевно є і в Україні. Але я запитую себе, чи така форма оплати праці не є проявом корупції?  

Ви негативно ставитесь до ідеї запрошення іноземців на роботу в український уряд?

Я ніколи, ні за які зарплати не поміняю громадянство України на громадянство Німеччини, Італії, Франції  або США, ні під яку посаду і ні під які гроші.

Тут я народився і живу, мої діти, мої внуки і я тут хочу бути. Я можу бути у владі або опозиції, але я буду тут жити. Тому ніколи не зрозумію ні цих людей ні мотивів таких вчинків.

І я не вірю в те, що іноземцям вдасться успішно провести реформи в Україні. Хоча б тому, що Україна це не Грузія, і не Литва. Досвід реформування двох останніх не працюватиме в нас.

Територія в нас завелика, населення значно більше, різні регіони за географічною, культурною та іншою специфікою. Все це потребує унікальних знань та досвіду, якого не мають іноземці, і для здобуття якого в них нема часу.

Саме тому, коли через півроку доведеться іноземним міністрам-українцям звітуватись за зроблене, вони розведуть руками і скажуть: не виходить, не працюють відомі нам механізми.

Навіть не виключаю, що одним із рецептів, який вони тоді запропонують, буде продовжити реформи, але на менших територіях.

Нас, українців, так підведуть до того, що народ сам скаже: "а давайте, розділимось". Таке складається враження , що підводять до думки доцільності розчленування України.

Як Ви ставитесь до зняття депутатської недоторканності?

Сьогодні коаліційна більшість складається з 302 депутатів. Цього достатньо, щоб зняти недоторканність з депутата, якщо факти його злочинної діяльності доведено.

Але жодного такого прецеденту поки що не сталося. Ухвалення ж закону в тому вигляді, як це пропонується,  – це лукавство і популізм, загравання перед виборцем.

Особисто я за зняття, але на моє переконання цього не потрібно робити сьогодні. Надто велика спокуса буде у влада зробити парламент "ручним". А це не шлях у Європу.

Опозиція формату Опозиційного блоку, здається, сьогодні вже нікому не потрібна, натомість попитом користуються опозиціонери типу Парасюка, Ляшка, які розмахують автоматами, можуть хамити, битись. Останніх стає все більше у парламенті.  

В мене відчуття, що хтось дуже грамотно технологічно грає на руйнування та розчленування України. Цей хтось діє ззовні і йому потрібно, щоб український народ сам захотів й погодився на поділ держави.

Саме в ці плани вписується поява у парламенті депутатів, які за своєю суттю є антиподами всьому, що пов’язано з парламентаризмом і демократією. Я не буду називати їхні прізвища, бо чисто по людських якостях, ці люди могуть заслуговували на повагу в певної категорії громадян.

Але вони зараз опинились не на своєму місці, бо є продуктом виборчих технологій. Біда не в них, біда в тих хто їх туди обрав.

Колись, ще за президентства Кучми, прозвучала думка, що парламент треба скоротити з 450 до 300 осіб, адже саме стільки депутатів займались в парламенті законотворчою діяльністю, а 150 – ховались за депутатською недоторканістю або вирішували свої бізнес-інтереси.

Сьогодні ситуація виглядає з точністю до навпаки: 150 депутатів спроможні і мають бажання займатись депутатською роботою, а 350 – випадкові люди. Будь моя воля, я б зробив все можливе, щоб наш парламент складався максимум із 150, але реальних депутатів.

Як Ви розцінюєте діяльність народних депутатів, які представляють інші нові політичні проекти, наприклад, Самопоміч?  

Можливо, фракція Самопоміч, єдина, яка намагається діяти як реальна парламентська сила. Це треба визнати.

Колег-депутати з Самопомочі нагадують мені мене у 2004 році, коли я вперше був обраний народним депутатом. Горять очі, вони у все вірять.

Коли дивишся на них, є надія, що саме ця категорія людей може змусити когось помінятись.

Ви завжди мали сентимент до Андрія Садового, ще з часів, коли СДПУ(О) підтримала його кандидатуру на посаду мера Львова.  

У Садового можна знайти купу недоліків, але щоб життя продовжувалось і не було чорним, треба завжди шукати позитив. Щоб ми не говорили, при мері Садовому Львів отримав інше обличчя.

Технологічно проект Самопоміч – це кращий проект парламентської виборчої кампанії. Я можу не погоджуватись з людьми які там є, їх поведінкою, мати зауваження до їхньої професійності, але я вважаю, що депутатська фракція, те, як вони поводяться, їх послідовність, їхнє небажання бути перегнутими через коліно, заслуговують сьогодні на симпатію.

Бажаю їм залишатись послідовними та стійкими. Але в мене виникають застереження стосовно того, чи зможуть депутати Самопомочі протистояти іншому боку – тіньовому, про який точаться розмови, але не публічно.

До того ж не будемо забувати, що це все ж таки не політична партія, а вдалий технологічний проект, який на даному етапі показує добрі результати.

До речі ось тоді і отримаєте відповідь щодо наявності олігархату.

До Львова Вас привела депутатська робота?

Так, як депутат, планую відкрити громадську приймальну, яка зосередиться на роботі з корупцією в медичній сфері.

Також я вніс на розгляд парламенту законопроект про зміни та доповнення до Закону про державну службу в частині заборони державним службовцям бути членами політичних партій.

Бо вважаю практику роздачі державних посад в якості нагороди за перемогу на виборах хибною і такою, що підриває авторитет державної служби.  

В мене, як депутата і як людини, також болить несправедливість, посіяна в суспільстві законом про люстрацію. Бо я 18 років працював у виконавчій державній владі на різних посадах. Жодний мій підпис під державними документами не оскаржено і не доведено, що мої дії носили ознаки корупції чи іншого злочину.

Але чомусь хтось вирішив заборонити мені, втім як і тисячам інших державних службовців, займати державні посади лише тому, що визнали режим Януковича "злочинним".

Я служив державі при Кравчуку, Кучмі, Ющенку, Януковичу, але ніколи нікому не прислужувався особисто.

А вони отак взяли і перекреслили одним махом все це.

Чому мене не люстрували і не забороняли 10 років працювати в органах державної влади коли з моєї ініціативи в Харкові в добу президентства Януковича встановлювали меморіальну дошку патріарху греко-католицької церкви Йосипу Сліпому, ремонтували будівлю, встановили момерільну дошку Івану Франку, якому тут у Харкові присвоїли звання "honoris causa", коли ми встановлювали в університеті м. Болонья меморіальну дошку Юрію Дрогобичу, коли я депутат обласної ради проголосував, доречі єдиний, проти впровадження "мовного" закону Колісніченка-Ківалова, чому...

Зрештою саме ці чому повернули мене в парламент.

Закон про люстрацію реально розколює українське суспільство. Висновки Венеціанської комісії свідчать,  що він є антидемократичним і таким, що порушує права людини.

Добитись його зміни чи скасування – для мене це важливо, хоч я розумію, наскільки це зараз буде складно зробити.

Проте повторюсь, я прийшов в парламент шукати точки дотику, а не зіткнення,конфронтацію, тому сподіваюсь, що сьогодняшній його не конструктивізм, антидемократичність і невисокий рівень професіоналізму кане в Лету.

Якщо цього не станеться, я готовий скласти депутатський мандат. Я до цього готовий.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.