Юрій Шведа

Юрій Шведа: Виборча кампанія стає професійнішою, але й дорожчою

Юрій Семашко,  7 квітня 2015

Варіанти дізнались в львівського політолога Юрій Шведи про вплив інтернету на ведення передвиборчих кампаній.

Наскільки є вдалим використання Інтернету у виборчих кампаніях загалом?

Останні президентські вибори в США в 2012 році показали наскільки він там є дієвим.

Зокрема штаб Барака Обами ретельно працював  з різними категоріями виборців за посередництва інтернету.

Наприклад, їм було відомо, що багато молодих людей користуються соцмережами музичного спрямування (Last.fm, Myspace), і їм було відомо, що в Обами недостатній рейтинг в цієї аудиторії.

Тоді вони збільшили його присутність саме на тих сайтах.

Більше того, агітатори проводячи кампанію "від дверей до дверей" йдучи до помешкань американців, мали спеціальну техніку, яка повідомляла про політичні вподобання мешканців того чи іншого помешкання, як вони голосували на попередніх виборах.

Однак тут є такий фактор, що в них симпатій усталені: хтось за демократів, хтось – за республіканців.

Багато науковців політичної комунікації, PR звернули на це увагу, проводили дослідження про те як за посередництва інтернету тоді вдалось знайти дорогу до виборця. Це технічно складна процедура, але спрацювала. Виборча кампанія стає щоразу професійнішою, але й дорожчою.

Не можу сказати що інтернет активно використовують у вітчизняних виборчих кампаніях, бо наразі він не є визначальним фактором впливу на виборця.

Але вже десь після цього почалось активніше застосування інтернет-технологій і в Україні.

Як на мене, то президентські вибори 2014 року в Україні стали суттєвим поступом у використанні Інтернету в політичних комунікаціях. Чи не найбільше тоді мабуть просував себе Сергій Тігіпко.

Його виборча кампанія була досить креативною, були різні види реклами, і йому вдалось потрапити в трійку лідерів. Але йому не вдалось відстояти свій інтерес на виборчих дільницях – не було структури, він був абсолютно "віртуальним".



Чи можна назвати купівлю якихось інтернет-ЗМІ політиками з метою власного політичного просування?

Можна назвати дві складові чому люди займаються розвитком ЗМІ: по-перше, це бізнесова. Але навряд чи можна говорити про те, що українські ЗМІ є вигідним вкладенням капіталу приносить який дає рентабельну віддачу.

Вони, переважно, є збитковими, потребують дотацій. А якщо так, то володіння ними має іншу ціль, а не отримання прибутків.

І мені здається що вплив на формування громадської думки особливо на час виборчої кампанії вона є визначальною для тих людей, які мають ЗМІ, вкладають в них гроші собі в збиток, але намагаються це компенсувати політичним впливом насамперед у виборчій кампанії.

Однак якщо розширити таку проблему, то варто відзначити те, наскільки рентабельною є політика в цілому. Вона справді приносить прибутки на одиницю вкладення.

Це всі розуміють, тому намагаються залучити капітал в політику (а політика не буває без капіталу), але, на жаль, тільки для того щоб, скажімо відбити свої капіталовкладення. А політика є досить рентабельною і прибутковою.

Як президентських, так і на парламентських виборах 2014 року в Україні було відчутним пожвавлення політиків у соціальних мережах. Що крім позиціонування, габітарного іміджу, інформації про особисте життя політики оприлюднюють на своїх сторінках в соцмережах?

Загалом це позитивна практика, що вони туди інтегруються. Бо в соцмережах є елемент безпосереднього спілкування. Я користуюсь соцмережами і як на мене, то завдяки одній фразі, одній відповіді можеш скласти уявлення про людину.

Там не так як в ЗМІ, де матеріали редаговані командою спеціалістів: піарників, іміджмейкерів тощо. У ЗМІ створюється образ, але не видно самої людини.

У соцмережах набагато простіше, де спілкування додає також природності, відчуття іншого співрозмовника. До того ж користувачами комп'ютерів, соцмереж є інтелектуально розвинуті люди, з активною життєвою позицією.

І вплив на таких людей чи заохочення їх до своєї команди дає підстави розширювати мережу впливу політичного авторитету загалом. Вплив на формування громадської думки може формуватись напряму (перш за все через телебачення) або через ось таких "людей впливу" (opinion maker).

І саме інтернет, Facebook дає можливість впливати на opinion maker'iв, а вони поширюють інформацію на то середовище, ту референтну групу, яка прислухається до їхньої думки.

Завдяки соцмережам політичний діалог кандидат-виборець має інший вектор, коли виборці можуть робити до конкретних політиків якісь запити, звернення тощо. Чи виборці й надалі робитимуть якісь виклики політикам через соцмережі, нові медіа?

Такі речі є постійними, особливо на час виборчих кампаній. Коли вона починається, кожен політик хоче сформувати позитивний імідж і на цьому виборці користають: звертаються у виборчі штаби з проблемами, проханнями.

Розуміють що політик хоче себе представити в найкращому вигляді й навряд чи проігнорує таке звернення, бо постраждає його репутація.

Це не є нормально.

Бо якщо ми говоримо про політику в цілому й загалом, то політики мали б йти до виборців з якимись візіями, баченням того, куди політик йде і що хоче зробити. І не оцінювати його завдяки новому дитячому майданчикові, який він встановив.

Це вже є елемент якоїсь своєрідної політичної корупції, коли виборці готові симпатизувати й підтримувати політика за щось, а не просто так. Таке явище досить часто виникає.

Мені відомі такі кампанії в основі яких була благодійність. Але мені здається, що досить часто ідеологія виборця така: "Ми все це приймаємо, цінуємо, дякуємо".

Але коли він постає безпосередньо перед вибором, це зовсім інша мотивація. На мажоритарних округах це поширено, де тратяться гроші на виборців, їхні проблеми, та електорат обирає когось іншого.

Така ідеологія залучення до себе позитиву не є виправданою, я б до неї не звертався.

Чи є технічно можливим дізнатись виправданість використання ресурсів на політичну рекламу в мережі?

Сам процес коли ми говоримо про вибори, просування кандидата, складається з кількох рівнів, з кількох завдань, які ставляться на кожному рівні.

Якщо мова йде про розкрутку кандидата, просування, то це все неможливе без інформування, без розкрутки самого прізвища політика, його впізнаваності.

Очевидно, що неможливо розраховувати на те, що він здобуде успіх, а про нього ніхто не знає. Ці технології, які дають можливість поінформувати, дізнатись про кандидата, вони працюють.

Це і соцмережі, і інші активності – адже це все привертає увагу людей, дає їм можливість заявити згодом: "Так, ми знаємо цю людину, чули про неї". Політик вже не йде до них як хтось невідомий.

На Вашу думку наскільки активними будуть політики в соцмережах, в Інтернеті?

Раніше ми всі користувались обов’язковими друкованими ЗМІ, великий вплив мали газети. Зараз ми спостерігаємо падіння тиражів, до того ж меншає кількість читачів.

Все більше інформації дає всесвітня мережа. І не використовувати цей канал зв'язку було б абсолютно неправильно.

Тому, я вважаю, що інтернет використовуватимуть дуже активно. Це не означає що решта традиційних ЗМІ відійдуть на задній план чи взагалі не використовуватимуть. Успіх у виборчій кампаній буде тоді, коли вплив на електорат йде через багато різних каналів комунікації, якщо вони всі спрацьовані в комплексі.

До того ж варто взяти до уваги, що близько 40% міського населення в Україні має доступ до інтернету, більшість з них – це молодь, люди середнього віку. У селах – навпаки, основним засобом впливу на формування громадської думки є телебачення.

Трапляється таке, що коли призначать когось на нову посаду, то всім стає цікаво стає контент сторінок в соцмережах особи чи членів його сім'ї. До того, як стати публічною, людина оприлюднювала щось таке, що потім відбивається на її репутації як політика: інколи позитивно, інколи – ні. Як на політиків впливає ось така раптовість до публічності?

Важливе правило: хто хоче займатись політикою, мусить переглянути своє приватне життя.

Якщо раніше тобою ніхто не цікавився і ти організовуєш життя так, як вважаєш за необхідне, це не заважає іншим. Але коли ти входиш в політичне життя, то повинен розуміти, що людей буде цікавити не лише той бік, який ти представляєш, а й те, що ти приховуєш.

Тому, звісно ж, для новачків слід обдумувати ті речі, які можуть стати приводом публічного обговорення. Але є й інший бік: не завжди можливо спрогнозувати реакцію суспільства на ту чи іншу подію.

Коли фотосесія в стилі "ню" кандидатки-мажоритарниці з "Блоку Петра Порошенка" справила враження на інтернет-користувачів, то реакція була різною: хтось обурювався, бо це неприйнятно для політика, а хтось навпаки – позитивно сприймав її, бо в жінки гарна фігура, і не сталось нічого страшного, якби в парламенті були такі симпатичні люди.

Але якщо йдеться про серйозну виборчу кампанію, то навіть одне сказане слово хитне аудиторію в ту чи іншу сторону.

Політикам слід готуватись до таких речей. Зараз виграють не політики, а команди професіоналів.

Як на мене, то для успіху потрібно дві речі: потужна рекламна кампанія у всіх видах і добре організаційна структура, що зможе на місцях в день виборів відстояти досягнутий успіх в просуванні іміджу під час агітації.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.