Останній москаль

Останній москаль

олександр ковальчук,  15 квітня 2015

Карпатські митарства останнього москаля у потойбічній Україні.

Серіал каналу 1+1 (принаймні, дві його серії) розпочинається зі священних речей і відразу падає у пекло.

Падає і проростає на вже благодатному грунті усіх своїх нео-шароварних попередників.

Уся ця втеча від столичної мафії у затуркану провінцію (привіт норвезькому серіалу Lilyhammer) майже усім завдячує своїм попередникам на ниві патріотичної халтури та кон'юнктури.

Завдячує мультфільмам про Котигорошка та Бабая. Завдячує фільмам про Поводиря і ТогоХтоПройшовКрізьВогонь.

Завдячує Винничукові, Матіос і навіть трохи Софії Андрухович (яка сама, проте, все ж більше обстьобує те трендове, кулінарне порно).

Завдячує майже усім бездарним альбомам (окрім дебютного) нео-шароварників Гайдамаки та усім бездарним альбомам нео-шароварників Kozak System (які, писали музику до цього серіалу).

Завдячує калічному недо-брит-попу Океану Ельзи (після альбому "Модель") і навіть пубертатній вакарчуковій протеже Христині Соловій.

Останній москаль, схоже, що більше несвідомо, життєписує те пекло, у якому перебуває майже уся українська культура вже так давно замкнена у пекло бездарності, провінційності та вторинності.

Фанкова Москва і коломийкові Карпати в Останньому москалеві усім своїм покручем навіть можуть нагадувати про не завжди вдалі спроби місцевих митців з поєднання світової скарбнички з автентикою, як, наприклад, у дискоколомийковому треці ВІА Смерічка "Розквітай, Буковино!" (запис 1984 року).

Довелося чекати аж десять років до альбому "Було не любити" Братів Гадюкіних, щоб нарешті з потрібною інтонацією та відповідним талантом поєднати Захід та Схід, блюз Мадді Вотерса та коломийку у треці "Весілля".

Але у цьому моменті історії до нових БГ ще далеко, і тому Останній москаль так осатаніло блукає колами пекла у всій своїй одноразовості та етнографічній педерастії.

Йому навіть не сягнути рівня радянської Трембіти (такому собі карпатському Весіллі в Малинівці) з Крамаровим у ролі Петра, бо нових Крамарових вже не роблять.

Звичайно, що у тому сільському гламурі (території мертвяків та монстрів згідно мультфільму Monster High) є дещиця не тільки лалали, але й правди, бо Карпати вже настільки поюзані туристично та рекламно, що від них вже майже нічого не лишилось, окрім краєвидного лубка.

І тут би сценаристам вловити цей момент та показати у наступних серіях, що той останній москаль Валєра вже майже мертвий десь у Москві, а всі ці рагульські Карпати – це його передсмертна маячня (і так передати привіт усім втомленим шовіністичним сонцем Міхалкова (який свято переконаний, що навіть у пеклі усі думають про москалів) та усім тим гуцулам з косами у пазіку).

Смерть останнього москаля, це, звичайно, що найбільша мрія світового українства, але тут більше доречним буде принцип Григорія Сковороди про світ, який ловив, але не впіймав, бо саме так заповідність справжніх Карпат залишиться захованою та втаємниченою для справжнього шукача.

Але так мутити з психоделією ніхто зі сценаристів не буде, бо не має ні розуму, ні фантазії, та й плінтус акторів не стрибне вище своєї стелі.

Карнавальна реконструкція Останнього москаля більше схожа на рекламну замануху Коломойського, якому й так належить більшість Карпат (Львів Садовий віддав Бєні в оренду) і розрахована на тих лохів, які відразу ломануться спростовувати маячню його сценаристів власними гаманцями.

У тій постколоніальній екзотиці традиційно багато тієї грайливої травестії у спробах намахати усіх та кожного. Так аборигени зберігають хоч якусь гідність, а туристи – зверхньо дозволяють себе юзати.

В Останньому москалеві забагато від комедійних 90-х, а так тепер знімати не можна. У цієї районної театральщини – дубовий гумор Майкла Щура, але гуцулка Ксеня відразу розуміє, що народжена для більшого, ніж цей заповідник та розплідник комічного.

У цьому Шевченківському гаю для лохів, де сакральні Карпати опустили до петросянщини від Сяну до Дону, з діалектизмів є тільки слово "файно" (привіт рекламі МТС). У кадрі світяться львівські газети Експрес та Високий замок і вже навіть немовлята знають, що ця преса розрахована винятково на рагулів.

В Останньому москалеві багато від Львова – міста-фантома, міста-фейка. Його іграшковість та потішність, а, відповідно, й беззубість – це тренд. Львів – мертве місто, а такі Карпати – це пекло (хоча після гламурної Москви Карпати завжди будуть пеклом).

Тут не має живої мови, тут говорять штампами. Село Великі вуйки ріднить Львів та Москву. Закритість Русского мира (Москви) та провінційність Львова (Карпат) – це брати-близнюки. Львів та Москва – це два споріднених міста-побратима.

Це джунглі, де для того, щоб вижити потрібно намахати усіх та кожного. Та й що таке теперішні Карпати, як не розвод лохів на бабло. Недовіра скрізь, а брешуть – всі та кожен.

Постійна карнавалізація тут – щоденна, життєва необхідність, бо усі юзають усіх та кожного, і навіть аборигени можуть прийти та подивитись на москаля у зоопарку.

Латентний мажор стопудово зіграє гуцулці Ксені на трембіті, а сама Ксеня обов'язково дасть йому за лаве, бо це більше боротьба за виживання, фінт розсунутими ногами, щоб потім контролювати бабло (привіт Клер Андервуд у 3 сезоні House of Cards), бо кобіта аж занадто істерично гонориста, навіть якщо зважати на ту феміністичну теорію, що істерія – це жіноча пародія на чоловічі бажання.

В Останньому москалеві усе тримається на спільному минулому та на соплях.

Атракціон "вбий москаля" апелює до Кавказької полонянки, а сам останній москаль переважно розуміє українську мову, і тому, дещо незрозуміло для чого інколи робити комічний ефект на фейкових труднощах перекладу, ніби це перший сезон серіалу Episodes.

Найбільше Останнього москаля валить невміла інтонація та невчасність.

Ще якось можна вважати вдалими жартами десакралізацію Шевченка (цього сентиментального ключика до щирої вкраїнської душі) та Франка, і навіть періодично нагадувати, що американські вестерни також переважно далекі від реальності (і тому карпатські спагеті мусять жити), але партизанський героїзм Петрука в святому намахуванні москалів чомусь особливо незручно заходить на територію Небесної сотні.

Під час війни з Росією усі спроби відкрити америку у тому, що зацикленість на москалях – це гріх (окрім, трансферу, звичайно) більше схожі на якийсь пацифістський маразм, бо примирення з Росією може відбутись лише після останнього москаля.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.