Докладний путівник по Фестивалю Wiz-Art 2015 від Олі Райтер

Наш фестиваль почався ще в 2008 році. Почався з сильного бажання зробити у Львові сучасну якісну кіно-подію, щоб вийти за межі "львівшьких" стереотипів – типу, "кава", "джаз", "бруківка".

Ми дуже хотіли зробити фестиваль зі справді актуальними фільмами, на якому усі бажаючі могли б розкривати для себе нові теми і нові тенденції у кінематографі.

Спершу, звичайно, не все вдавалося, але, гадаю, упродовж останніх семи років ми таки вийшли на певний рівень. І маємо тепер вже 8-ий Львівський міжнародний фестиваль кроткометражних фільмів.

Це незалежний фестиваль. Над нами не стоїть ніякий великий бос, ніхто не вказує нам як формувати програму, ніхто не цензурує, не каже, що робити, а що – ні. Держкіно, тобто, Державне агентство України з питань кіно нас ніколи не фінансувало. З одного боку, це трохи погано, бо питання грошей стоїть завжди. А з іншого – ми не зазнавали і не зазнаємо ніякого впливу.

Цьогоріч, ми передивилися дуже багато фільмів. Нам надійшло майже 2000 стрічок, ми ще переглянули бази інших кінофестивалів, трохи самі поїздили по подіям і повідбирали на місцях.

Нам надсилали фільми, практично, зі всіх континентів. Існують такі спеціалізовані платформи, де фестивалі можуть залишати інформацію про себе і отримувати заявки з усього світу. Переглядала їх команда з чотирьох селекторів.

На Заході короткометражки мають зовсім інший статус ніж у нас. Якщо на наших теренах короткий метр знімають, як правило лише студенти і лише вже десь на п’ятому курсі в них з’являється щось гідне уваги, то у Європі і у світі короткометражок не цураються і імениті режисери, в доробку яких по кілька повнометражних стрічок. Можу навести приклад румунського режисера Адріана Сітару. Він вже доволі відомий у світі і навіть після свого успішного довгого дебюту "На гачку" не перестає експериментувати і з короткою формою. У нашій конкурсній програмі є його фільм під назвою "Арт". Це кумедна історія про те, як двоє режисерів хочуть зняти неповнолітню дівчину у дорослих сценах і переконують матір дівчинки дати свою згоду. 

Структура фестивалю – навчання, кіно, музика

Цьогорічний фестиваль складається з кількох частин. Це, по-перше, навчальна частина. В її рамках відбудуться зустрічі з режисерами і сценаристами, різноманітні майстер-класи від спеціалістів і заняття Віз-Арт кіношколи. Ми трохи знущаємося з відвідувачів цих подій, бо вони починатимуться доволі рано, о дев’ятій ранку. Просто ми вважаємо, що якщо людина справді хоче чогось навчитися, чогось досягнути, то вона повинна мати добру мотивацію, достатню для того, наприклад, щоб змусити себе рано встати.

Лекції, майстер-класи, навчання відбуватимуться у двох локаціях – це приміщення Центру міської історії та анти-кафе Communa.

А вже в другій половині дня, з третьої години починатимуться кінопокази. Вони триватимуть до 23-ї години, кожні дві години новий сеанс.

Покази діляться на конкурсну програму та позаконкурсну. Конкурсна, у свою чергу, на міжнародну програму (до неї увійшло 14 фільмів) та українську (10 фільмів).

Є також спеціальні програми.

Це показ італійських стрічок від нашого партнера, фестиваля Sedicicorto. У жовтні ми, відповідно, поїдемо в гості до них і покажемо там українські фільми.

Це феміністична програма, яку ми підготували спільно із Феміністичною майстернею та кураторкою кінозалу Палацу Мистецтв – Йош. До речі, на покази цієї програми можна буде за півціни привести також вашу маму чи бабцю. Після фільмів передбачається обговорення. Я думаю, це найсміливіша підбірка цьогорічного фестивалю. От можу навести хоча б назву одного з фільмів – "Маленька вульва і те, що вона знає про свій клітор".

До позаконкурсної програми увійшли стрічки, для яких просто не вистачило місця у конкурсній. Це, переважно, вже добре відомі на міжнародних фестивалях роботи, яким вже немає сенсу виборювати чергові переможні титули. Вони вже багато де перемагали і ми хотіли показати їх також для нашої аудиторії.

Підбірку робіт, які не замагатимуться у конкурсі, ми поділили на три частини – "Точка неповернення", "Гравітація" та "Відверта розмова".

Також важливим елементом нашого фестивалю є музична програма, організовувати яку нам допомагали Йош та Ляна Мицько.

На відкритті у четвер 21 травня виступатиме відомий фольк-рок виконавець Sasha Boole. Під нього ми приготували особливе візуальне шоу.

У п’ятницю наші гостей у клубі Underground розважатиме київський англомовний гурт Secret Avenue. Їхній стиль важко класифікувати, але це щось типу нью-вейву чи електро-клешу. Що прікольно, у них майже не чути українського акценту і вони звучать як нормальний західний колектив.

В суботу запрошуємо на спеціальну вечірку під відкритим небом на вулиці Лесі Українки – її готує наш менеджер Чад Зоратлі.

Фінальне паті-закриття відбудеться в неділю, знову в Underground’і. Там гратиме пара митців та діджеїв з Харкова – Александра та Александр Круліковські. Вони спеціалізуються на синти-попі, експериментальному техно та психоделічній музиці і пообіцяли зіграти щось танцювальне.

Фільми відкриття

Окремо, хочу згадати про фільми, які показуватимуться на відкритті у Кінопалаці на вулиці Коперника.

Насамперед, скажу про стрічку "Вірність" німецького режисера турецького походження Ілкера Чатака. Це, на мою думку, дуже хороший фільм, він розповідає про революційні події у Туреччині під час їхнього Майдану, позаминулого року. Ми навмисне включили його у програму відкриття, а не конкурс, щоб чим побільше людей могли його побачити. У цій стрічці присутній певний неоднозначний месидж, вона намагається якось осмислити нещодавні драматичні події і це саме те, чого дуже бракує нашому кіно. Про Майдан вже знято багато хороших документалок, однак, жодного нормального, не ура-патріотичного ігрового фільму.

Ще буде фільм, про який я вже згадувала на своїй сторінці у фейсбуку – експериментальна робота Майкла Робінсона із США "Темрява, Крістл". Це справжній подарунок для тих, хто в 90-х роках дивився серіал "Династія". Власне, "Темрява" є монтажним фільмом, зробленим зі шматків оригінального серіалу, але який при цьому розповідає нову історію про відносини персонажів Крістл та Алексіс.

Прекрасний анімаційний фільм, який добре відповідає слогану цьогорічного фестиваля – "Причина майбутнього", зняв Дон Герцфельд. Якщо хтось не знає, Герцфельд є одним з творців мультсеріалу "Сімпсони". І він також знімає дуже шалені і божевільні по стилю короткометражні анімації. Я дуже хотіла щоб його стрічка "Світ завтра" демонструвалася на нашому фестивалі. Довелося провести багато переговорів із каліфорнійськими продюсерами, довго їх вмовляти і зрештою вони довзолили нам її прокрутити.

"Світ завтра" стане такою жирною крапкою наприкінці першого дня.

Українські програми

Ще розповім про українські фільми. На жаль, не буде жодного від львівських режисерів – переважно від київських. Втім, один з них – "Я тебе знаю", був знятий Марією Пономарьовою саме у Львові. Це фільм про складні стосунки матері та сина, який хоче жити своїм життям.

Що дуже круто, будуть справді хороші українські комедії. Наприклад, стрічка "Давай не сьогодні" Христини Сиволап. У ній розповідається про старе подружжя – чоловіка і жінку, які стомились жити і вирішили померти. Тобто, жінка вже остаточно вирішила, а чоловік якось ще до цього не готовий і постійно просить – "давай не сьогодні", оскільки ще хоче востаннє подивитися футбол чи поспілкуватися з друзями.

Фільм Христини вже отримав нагороду на одному з італійських фестивалів.

Справжнім фестивальним важковаговиком є фільм "Листопад" Марини Кондакової, київської режисерки, яка зараз живе у Парижі. ЇЇ робота була вже і в Локарно, і в Амстердамі, і в Клермон-Ферані. Головна героїня стрічки – прибиральниця, яка закохується у злочинця.

Не можу не згадати анімаційний фільм «Крамниця співочих пташок». До речі, її автор, Анатолій Лавренишин, в рамках фестивалю також проведе майстер-клас з анімації.

Дуже рада, що є у нас і фільми про молоде покоління, про підлітків. Один з них, про життя школярів, який так і називається "Покоління", зняла Мар’яна Литвинова, вона саме ще студентка, вчиться на другому курсі Університету Карпенка-Карого. Власне, мені здається, що у нас дуже люблять знімати про старших людей, про всілякі соціальні теми, а от про молодь якісних робіт ще дуже бракує.

Також можу дуже довго розповідати про фільм Каті Горностай, який називається "Віддалік". Це відома режисерка, її документалка "Між нами" отримала головний приз "Молодості" у 2013 році. "Віддалік" – це її вже ігровий фільм, знятий одним кадром. У ньому ми бачимо двох людей, які чи то прокинулися, чи то намагаються заснути разом у ліжку і з’ясовують свої стосунки.

Фільм дуже кльовий і, що головне, не боїться говорити про інтимне. Адже, в нашому кіно ще досі дуже багато всіляких табу, таке враження, що у нас сексу ще досі немає.

Ми от з нашою командою часто собі розмірковуємо над цим – чому у нас знімають такі несміливі, унилі стрічки? Здається, Андрухович колись писав, що справжній поет не повинен боятися стати на стілець, зняти штани і показати все що у нього там є. Якось так, дослівно не пам’ятаю. І це стосується також кінематографістів, якщо вони хочуть зняти щось справді вартісне, справді щире.

А ми боїмося так зробити. У нас ще є така сильна сором’язливість. Всі бояться показати своїх тараканів, не кажучи вже про те, що під штанами. Тому, фільми виходять, переважно, затиснуті, з затиснутими історіями.

Окрему позаконкурсну програму вітчизняних короткометражок надіслали нам учасники формації Сучасне Українське Кіно, які діють при Університеті Карпенка-Карого. Раніше там практично ніхто не займався промоцією робіт своїх студентів і випускинків, тому дуже добре, що тепер цим хтось займається, хоч, мабуть, і не офіційно від Університету.

Наостанок

Наш фестиваль – це великий живий організм. Головна його мета – надавати таку собі розминку для мозку. Адже, перегляд нашого кіно - це не так відпочинок, як особлива праця. Ми хочемо змусити своїх відвідувачів задумуватися над різними темами. Голова повинна працювати. Якщо хтось прагне розім’яти свої мізки, набратися різних емоцій, знайти багато цікавих знайомств, відчуттів, ідей, то Віз-Арт фестиваль – це саме те.

Щоб потрапити на всі події доведеться дуже мало спати, і ми, організатори теж будемо дуже не висипатися. Але, думаю, такі моменти в житті бувають дуже корисними, вони вибивають нас із звичної рутини, наповнюють новими сенсами, новим культурним досвідом.

Ще можу продиктувати свій власний суб’єктивний список фільмів, які ніяк не можна пропустити.

Отже, це:

"Темрява, Крістл", "Світ завтра", українська програма - повністю, "Поріз", "Мондіаль 2010", "Підвести Майкла", "Хащі Сатани-1" , "Діра", "Краса".

фото: wiz-art