"Квартирні історії"

Квартирні історії (Частина 1)

Андрій Бондаренко,  5 червня 2015

Варіанти розпочинають серію анонімних інтерв'ю про те, як львів'янам і гостям міста живеться у зйомних помешканнях.

Вираз "квартирне питання" вперше вжив відомий соціаліст Фрідріх Енгельс, вивчаючи побут англійських робітників.

Трохи згодом, російський письменник Михайло Булгаков вдало підмітив, що це "питання" може псувати людей. 

Львів традиційно був і ще досі є містом, у якому "квартирне питання" особливо болюче. Ще за Австрії Лємберг називали "містом однокімнатних помешкань", підкреслюючи тісняву, у якій жили львів'яни. Кількість осіб на на одну кімнату тут вимірювалася найбільшими цифрами і у імперії Габсбургів, і у Другій Речі Посполитій. Чиншові кам'яниці з помешканнями до винайму були чи не головним типом будівлі на вулицях Львова.

Зокрема, це пояснюється тим, що Львів був і залишається головним міським центром, що домінує на доволі великій ділянці Західної України. Тому, у Львів зажди стікалося дуже багато люду з довколишньої місцевості  більше ніж місто могло б вмістити. 

Так чи інакше, дуже багато мешканців нашого міста змушені проживати у найманих помешканнях, навіть не сподіваючись на те, що колись зможуть отримати своє власне житло. Можна навіть сказати – якщо ти ще відносно молодий і не жив у найманій квартирі – ти не львів'янин! Точніше, не повністю львів'янин. Переїжджання з квартири на квартиру є невід'ємним атрибутом життя пересічного молодого львів'янина. 

Відповідно, у львів'ян назбируєтся надзвичайно різноманітний досвід проживання у різних куточках Львова. Багато квартир  багато різних життєвих історій.

Тож, Варіанти вирішили започаткувати окремий публіцістичний жанр "квартирних історій". 

фото: special.lib.gla.ac.uk

О. Д.:

Житло і несправедливість

Всі мої спогади про винаймання житла пов'язані, так чи інакше, з поглибленням відчуття несправедливості у світі. У Львові і, загалом, в інших містах України, все влаштовано так, що ти маєш контактувати з маклерами і ніяк не можеш їх уникнути. Цього року, коли я вчергове шукала житло, то помітила, що після спілкування з маклерами стаю гіршою людиною. Посилюється відчуття якоїсь недовіри, відчуття, що всі хочуть тебе надурити, тому треба бути дуже уважним.

Виглядає так, що єдине завдання маклерів – це обривати прямі контакти між винаймачами і власниками квартир. І за це отримувати гроші. Тобто, фактично, за створення перепон.

У Львові прийнято платити маклерам за послуги 100 відсотків місячної плати за ту квартиру, яку зрештою обирає їхній клієнт. І це дуже багато! В Києві, наприклад, така оплата становить тільки 50 відсотків.

У Львові ми спочатку цілий місяць намагалися знайти квартиру без маклера. Увесь цей час нам доводилося поневірятися по друзях і в результаті не мали достатньо ні часу, ні сил займатися своїми справами. Тому, зрештою мусили звернутися до маклерів.

Велику проблему я бачу в тому, що схема взаємних стосунків між маклерами і їхніми клієнтами принципово неправильна. Оскільки, вони отримують оплату в залежності від місячної оплати за оренду знайденої ними квартири, то вони не зацікавлені у тому, щоб шукати для свого клієнта дешеву квартиру. Тобто, фактично, вони діють в інтересах власників помешкань, а не своїх клієнтів, які платять їм за послуги. Платиш їм ти, а захищаються інтереси власників. Нелогічно якось.

Окрема тема – це той договір, який підписується між орендарем і власником і який, зазвичай, не має жодної юридичної сили. Аби власники квартири підписували такі контракти, агенти залякують їх, що інакше орендарі можуть розгромити помешкання і втекти. Але насправді, підписаний папірець ні від чого не може захистити ні їх, ні орендарів. В один прекрасний день власник може вигнати тебе раніше умовленого терміну і ти нічого не вдієш.

Маклери в цій ситуації діють дуже дивно і нецивілізовано.

Ми якось вели перемовини з власником, щоб переконати його вписати у контракт умову про те, що упродовж наступних півроку він не буде підіймати нам ціну. Оскільки, таке дуже часто стається. Власник задумався і ніби був не проти, але маклери почали його переконувати, що "так ніхто не робить".

Дуже хотілося б, щоб можна було все-таки знімати житло напряму, без таких от посередників. Маклери, звичайно, можуть собі існувати й далі, але головне, щоб вони були більш чесними і займали лише якусь свою окрему нішу на загальному ринку зйомного житла.

От ти, наприклад, приходиш в офіс до маклера і кажеш - "я сам лінуюся шукати, але мені потрібна, скажімо, двокімнатна квартира з трьома вікнами з видом на велике дерево і щоби в будинку був магазин і дитячий садок". Платиш їм якусь фіксовану суму і вони тобі розшукують таке житло, яке буде відповідати твоїм побажанням. Все чесно.

Маклери і чесність

Наразі, маклери постійно намагаються чинити на тебе якийсь такий сюрреалістичний тиск, повідомляючи тобі очевидну неправду про запрпоновані помешкання. Ми якось шукали квартиру і намагалися знайти таку, щоб мала ізольовані кімнати. Маклери сказали, що мають таку. А коли ми прийшли на місце то побачили квартиру з суміжними прохідними кімнатами. Я не втрималась і спитала – "Навіщо ви витрачаєте і наш, і свій час?" Я ж не можу не помітити що тут зовсім інша квартира. Це ж не дірка у кріслі, наприклад, яку можна приховати. Це ж кімнати і їх розташування! Але отримала відповідь  "нє, ну так чьо не ізольовані. Нормально все ізольоване". Отак.

Чи кажеш, що тобі потрібна квартира за 20 хвилин пішки від центру. Тобі пропонують квартиру на вулиці Джорджа Вашінгтона і вона дійсно за 20 хвилин від центру  але якщо маршруткою…

Виходить, що ця система побудована на обмані. Маклери зацікавлені у тому, щоб впарити тобі що-небудь подорожче. А має бути навпаки - чим дешевшу квартиру вони тобі знаходять, тим більше ти їм можеш заплатити, адже таким чином, вони добре справилися із завданням, яке ти перед ними ставиш.

Поки-що на наші бажання ніхто не звертає уваги. Квартировинаймач - це ніхто. От буквально вчора був такий неприємний випадок. Власник квартири, в якій ми зараз живемо, вирішив її продати. І ми спільно з ним вирішили, що живемо там до кінця контракту, але дозволяємо приходити покупцям і дивитися квартиру. Причому, тільки за нашою згодою. Власник потім задзвонив нам і сказав, що є клієнти, які тоді-то хочутьприйти подивитися помешкання. Ми сказали, що нас не тоді буде і потрібно домовитися на якийсь інший день. І сталася така ситуація, що я раніше повернулася додому, виходжу з душу, а в коридорі стоять троє якихось людей.

Тобто, маклерша з потенційними покупцями все-одно прийшла і без попередження. Вона не розгубилася і незворушно запитала мене "А де тут світло вмикається?" Я їй кажу – "ми ж домовлялися, щоб сьогодні не приходили". А вона відповідає – "так а мені казали, що нікого не буде вдома".

З тобою як орендарем не рахуються. Ти все-одно будеш там жити, бо не зможеш знайти іншу квартиру за день. До речі, ці клієнти виявилися моїми знайомими і коли маклерша це зрозуміла, то відразу почала до мене всміхатися. Це така історія про людське лицемірство. Нерівність сторін.

Була ще така історія – якось ми мали заселитися в квартиру і власниця посадила нас з моїм другом на диван і почала такий допит – "а хто ви такі? а це хто? а ким ти працюєш? а він?" Ми тоді були взагалі без досвіду, перелякалися, як якісь школярі, почали виправдовуватися, що ми серйозні люди, викладаємо в університеті, маємо кандидатські ступні. А потім я подумала, що це якось неправильно. Це твоє особисте життя і те, що ти живеш в когось в квартирі і платиш за це, не означає, що мусиш переживати такі допити.

Перша квартира - польський функціоналізм

Перша квартира, яку ми зрештою знайшли у Львові, була нормальною – такий польський функціоналізм. Дуже функціональна квартира, дійсно. Під час тих пошуків, до речі, ми, кияни, зрозуміли, що таке пічне опалення. І що в центрі Львова багато австрійських ще будинків з суміжними кімнатами, таке планування типу "квартира-коридор". На відміну від них, у пізніших польських вже набагато краще планування. І ми потрапили в таку, новішу.Там дійсно досить простора кухня, є балкон, туалет, ванна, коридор.

Пам'ятаю якось була в подруги в квартирі, яка мала 4 кімнати – і всі були суміжні. І, щоби потрапити в туалет, потрібно було пройти через три інші кімнати. Та наша польська квартира була хороша.

У двір ми не ходили, про нього не можу розказати, а от на горище бували. Воно було якось там поділене між всіма сусідами. Але у нас доступу не було. То ми, сткористалися якоюсь там нагодою і зробили собі ключі від горища. Потім сусіди поміняли замки. Але перед тим ми час від часу лазили зранку через горище на дах пити чай. Правда, не дуже зручно було – потрібно було піднімати старе скляне вікно, з якого скло трохи випадало. Тобто, можна було вилізти на дах, він такий похилий був, але, якщо обережно, то можна було посидіти на комині. Вилазили не часто, час від часу, маленькими компаніями.

З двох боків за стінами ми мали сусідні квартири і дуже швидко зрозуміли, що тамтешні стіни мають дуже погану звукоізоляцію. Зранку якось прийшла сусідка і поскаржилася, що ми вночі так голосно сміялися, що її донька всю ніч не могла заснути. Ми дуже вибачилися і вирішили, що потрібно переносити наші посиденьки на кухню. Вона вже мабуть межувала не з кімнатою, а з іншою кухнею, бо,  як виявилося, там можна було слухати і грати музику досить пізно і навіть ночами. І сусіди з того боку ніколи не скаржилися. Коли ми вже прожили там десь два роки, сусідка якось запитала друзів, які прийшли до нас, – чи вони теж музиканти, як і ми. Тобто, наш шум вона сприймала за професійну музику.

От цікаво, коли заїжджаєш в нову квартиру, то спершу хочеться все відмити, бо цей чужий бруд такий помітний, бо він не твій. А свого ти вже потім не помічаєш. Такий сакральний момент обживання помешкання.

Друга квартира  холод у колишньому хостелі

Наступна квартира була в самому центрі. Раніше у ній діяв хостел і вона була в такому трохи занедбаному стані, що нам і пасувало.

Проблема з квартирами буває й така, що вони аж занадто чисті. І ти просто не наважуєшся там щось забруднити. Ти відчуваєш, що маєш там просто ходити по доріжці і лягати зразу спати. Білі стіни і всілякі гардини, які ти не можеш зсунути.

Це теж питання відчуття присутності інших людей у квартирі, в якій ти живеш. Коли вона дуже обставлена чи декорована кимось іншим ще до тебе. Це інколи теж трохи заважає.

Ще одна проблема зйомник квартир у Львові – часто вони дуже заставлені меблями. Ми якось знайшли квартиру і там в одній кімнаті були чотири серванти. За склом у них дуже класично був розставлений фарфоровий посуд, якісь рибки, скляночки. Тобто, речами, які в побуті не потрібні, настільки вони раритетні.

Ми просили власника вивезти геть хоча б два серванти. Але він сказав – "А навіщо вивозити? Що вам заважає? Немає де ходити? Отут ходіть". Ми кажем - "Ну, нам потрібно, наприклад простір, де ми могли б робити фізичні вправи". І він знову – "Так а що? Он в центрі кімнаті робіть, там є місце". Власник відмовився вивозити і ми відмовилися там жити.

Після хостелу у нашій новій квартирі залишилися всілякі сліди – шафки з багатьма відділеннями, які закривалися на ключ, розписи на стінах, наклейка "кредитна картка Visa".

У цій квартирі була теж така історія – про холод. Ми коли домовлялися за все, то спитали маклерів і власника про те, скільки за комунальні послуги виходить. Нам сказали, що десь 200-300 гривень за все, плюс за електрику скільки накрутимо… Виявилося, що у цій квартирі відсутнє газове опалення – тільки електричне. І виходило, що 200-300 гривень і ще плюс 3000 тисячі за електрику.

Фактично, нас ввели в оману цілком свідомо. Ми потім дізналися випадково від попередніх мешканців, що вони виїхали звідти якраз через дуже дороге опалення.

Після пережитої у тій квартирі зими, ми відчули що в нас у тілі вже відбулися мутації. Ми перестали мерзнути. І тепер, коли холодно і всі вбрані в три светри, то ми можемо в майках сидіти.

Ми пристосовувалися до холоду як могли. Повирізали, наприклад, такі рукавички без пальців, щоб працювати за комп’ютером. А ще я розробила собі систему фізичних вправ для зігрівання. Сидиш, наприклад, півгодини за столом, перекладаєш текст, а тоді треба встати і 20 разів присісти.

Гадаю,  в рамках надання маклерських послуг, нас би мали попередити про такі нюанси.

Ми скаржилися власнику, але він намагався нас переконати, що це ми просто дуже багато споживаємо електроенергії. В той час як ми дійсно спали в шапках, під трьома пуховими ковдрами і клали пляшки з теплою водою у ліжко, щоб заснути.

Квартира сама розташована в дуже цікавому будинку, збудованому десь у 1912-1913 роках.У ньому є чотири з половиною поверхи. На кожному по одній квартирі. І цікаво, що квартири йдуть по колу, повторюючи форму сходової клітки. Є ліфт, але, як виявилось, наша квартира за нього не платить, тому одна із сусідок ретельно стежить, щоб ми ним не користувались.

З сусідами там у нас не дуже добре склалося. Одна сусідка, як тільки нас побачила, почала кричати, що ця квартира вже її раз затопила і вона тепер того самого очікує й від нас.  

Ми намагалися перевести розмову на те, що сусіди повинні поважати один одного. Але вона відповіла, що "ми не сусіди, а квартиранти". Позиція "квартиранта" робить з тебе таку недолюдину. Ти не маєш якогось права голосу, ти тимчасова людина.

Інша сусідка якось сказала нам – "Я була у вашій картирі, я знаю, що у вас там достатньо речей. Чому ви все носите і носите?"

Як змінювати ситуацію на краще?

Дуже хотілося б якось підвищувати юридичну освіченість орендарів, які б могли самостійно підписувати контракт із власиками. Бо маклери, фактично, просто видруковують з інтернету зразок договору на листочках А4 і беруть за це 3000 гривень.

Думаю, також потрібно було б робити такі пам'ятки для орендарів, де були б вказані їхні права і зразок договору, який можна самостійно підписати і який би мав якусь юридичну силу. Для цього, наприклад, потрібно вписувати в контракт назву маклерської фірми та ім'я самого маклера. Ми одного разу пробували про це заговорити, але маклери відповідли нам, що "ніхто такого не робить"… У всіх свої кліше. У маклерів кліше такі – "та ви шо – такого ніде немає", або –  "За таку ціну ви нічого не знайдете".

Дуже вартувало б міськраді зайнятися хоч якимось урегулюванням цієї сфери. Встановити якісь закони, які б, зокрема, встановлювали максимальну ціну на той чи інший тип житла.

Адже, це не дуже здорова ситуація, коли молоді професіонали мають витрачати 70 відсотків своєї заробітної плати на квартиру.

Дуже важко самотужки цьому протистояти. Чим більше людей буде говорити маклерам і власникам, що така ціна за таку квартиру – це задорого, то тим швидше вони її знизять. Але зараз так ніхто не говорить.

Усе навпаки  ціни безпідставно ростуть далі. Аргумент тут простий  "от виріс долар і ми вам удвічі піднімаємо орендну плату". Ніби це справді може бути аргументом, ніби у всіх зарплати теж виросли вдвічі.

Тобто, я говорю про велику групу фінансово незахищених людей, які працюють у сфері культури чи науки. Я постійно перепощую у фейсбуку оголошення друзів, які шукають квартири… Якби вони мали ці квартири, то могли б витрачати увесь цей час і енергію на те, щоб дійсно робити якісь потрібні місту проекти. А не постійно переїжджати з квартири на квартиру.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.