тарифний мітинг

Бухі тарифи

Дар'я Авер'янова,  24 червня 2015

Біля пам'ятника Шевченка зібралося більше двох сотень людей, щоб висловити свою "ганьбу" тарифами на комунальні послуги.

Незважаючи на те, що середа видалася хмарною та мерзлякуватою, львівські люди не пошкодували власного комфорту з домашнім затишком, аби вийти до національного Пророка, щоб візуалізувати своє "фе" завищеними цінами на тарифи за комуналку.

У напруженому повітрі панувало не лише праведне та зрозуміле обурення несправедливістю та нахабством чиновників, але й запах поцілунку тітки Марічки, яку років п'ятнадцять тому кинув рідний чоловік за шалене кохання до пляшчини оковитої.

Такі відразу стало зрозуміло, що юрбу підігріває не тільки озлобленість на владу, але й градус березових бруньок у крові. 

Один вельмишановний пан, задекларувавши високе про справедливість у всьому світі, побачив мій зацікавлений погляд.

Він, напевне, відразу відчув, що я його розумію як ніхто, що мені можна ось так просто довірити будь-які найпотаємні таємниці, але підступний язик, що заплітався туди-сюди, став перепоною для подробиць такого особистого характеру.

Якась поважна жіночка намагалася звернути на себе увагу преси вигуками "Я приїхала з Кам'янка-Бузького району висловити своє невдоволення, так і запишіть!", якийсь войовничий чоловік кричав: "На Київ, на Верховну Раду, з коктейлем Молотова, щоб знали!"

Натовп скандував у несамовитому захваті від власного гніву та світової справедливості, підтримуючи одне одного. Різні за віком та статтю, поглядами і вподобаннями, вони ставали рідними в дошку людьми, коли чули лозунг: "Слава нації – смерть ворогам!"

Кожен, хто прийшов на мітинг, знав краще за Небоженка, Карасьова, Бондаренка, Бебика і Пасхавера той доконаний факт, як зробити так, щоб в Україні процвітав добробут і мир, стабільна економіка та помірні тарифи на комуналку.

Краплини дощу падали на втомлені обличчя гіркими слізьми, а зрадливий північно-східний вітер несміливо жебонів на вушко кожному перехожому про можливу проплаченість цього мітингу Народним Фронтом Арсенія Яценюка.

Натовп здригався та вібрував потужними криками про революцію Гідності та Майдан, про кровопролиття на Сході, про нечесність та злодіяння чиновників, свавілля власників Львівгазу та Львівобленерго, і як апогей свята популізму – презирливо плювався на кросоверні іномарки під Львівською ОДА.

Розхитана юрма гуляла розгніваними думками у просторі та часі, і тому якось непомітно почала блукала вулицями Львова: спочатку бігла на місці біля Шевченка, але потім, згуртувавшись відчуття єдиної родини, впевнено рушила зі своїм вусами модератором до "батька" міста – Андрія Садового.

Крики "Садовий, виходи!" (хтось за спинами бормотів собі під ніс "подлый трус" і хіхікав, мов школяр, який побачив на паркані три букви) стрясонули місто, яке розбурхали вимоги створити протягом десяти днів комісію за участю представників представників виконавчої влади Львова та депутатів Львівської міської ради, що перерахує ціни, які встановив уряд на тарифи ЖКК.

За 15 хвилин з міськради вийшов один з мітингувальників зі світлом істини на чолі та урочисто повідомляє, що Садовий не вийде (має зустріч) і тому треба рушати під ЛОДА, у гості до Синютки.

Мітинг розгортається і прямує Руською до місцевого губернатора.

Там він знову поводиться шаблонно і нецікаво. Плюється на новенькі іномарки чиновників, жаліється на високі тарифи та низькі зарплати, безпорадно вигукує "зробіть щось!", але не пропонує жодних інших варіантів вирішення проблеми, окрім як "заберіть в них – віддайте нам".

Якщо поглянути на цей мітинг, як на одиничний випадок у сезонному циклі львівських мітингів, то можна вкотре побачити безсилля людей супроти державної машини і згадати Кафку, але якщо розглядати усі мітинги та пікети Львова вкупі, то чомусь стається так, що на словах всі – Марсель Пруст, а насправді – мінімум сотник Парасюк.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.