Лекція Гіроаки Куромії

Ірина Мацевко: Радянська влада теж мала проблеми з Донбасом

Андрій Бондаренко,  13 липня 2015

Кураторка лекційно-дискусійної програми "Донкульту" підсумувала головні теми, які вона та запрошені лектори прагнули донести до аудиторії.

Завдяки культурному форуму "Донкульт" нещодавно у Львові зібралися відомі західні та вітчизняні науковці, які читали лекції та дискутували про особливості Донбасу та його минулого.

Курувати цьогорічну лекційно-дискусійну програму "Донкульту" запросили Ірину Мацевко, історика та заступницю директора Центру міської історії.

Після завершення Форуму Варіанти попросили Ірину розповісти про усі найцікавіші та найголовніші моменти, які обговорювалися в рамках її програми.

Показати невідомий Донбас

Тема Донбасу сьогодні домінує не лише в політичному, а й публічному і культурному просторі. Вона є однією основних у медіа, в нашому щоденному житті. Це те, що нас хвилює, і те, що ми всі в різний спосіб і з різним градусом емоційності проговорюємо і проживаємо. І, що найгірше, ця тема теж є дуже маніпулятивною.

Ми довго думали в який спосіб можемо долучитися до проекту культурний форум «Донкульт». З одного боку, слідкуючи за публічним дискурсом, розуміли, що говорити про це треба. З іншого боку, усвідомлювали, що беручи участь в черговому проекті про Донбас (яких тепер дуже багато – арт-проекти, публічні лекції і т. д.), в певний спосіб докладаємося до інструменталізації Донбасу. Але всі маніпуляції на тему цього регіону є, власне, зумовлені незнанням.

Тому, складаючи лекційно-дискусійну програму “Донкульту”, ми великою мірою сфокусувался на минулому. Ми спробували показати невідомий нам, львівянам, Донбас. Багато років ми не знали, чи мало знали, один про одного. Чим менше ми знаємо, тим більше маємо страхів, упереджень, тим менше ми відкриті до іншої думки, тим сильніше ми піддаємо невідоме іншуванню, тим легше нами маніпулювати.

В ситуації війни і тотальної нестачі знань дуже швидко формується негативний образ Донбасу, штучний конструкт на який накладаються ті чи інші, переважно, негативні уявлення та асоціації, в першу чергу повязані з так званими ДНР і ЛНР.

В лекційно-дискусійній програмі ми категорично відкинули однобоке сприйняття Донбасу в романтичних барвах чи негативних тонах. Програма була націлена на те, щоб показати маловідомий Донбас, незрозумілий нам Донбас, який є дуже різним, дуже неоднозначним і через це дуже цікавим.

Готуючи програму про Донбас ми вписали її в ширші контексти України, Європи і світу, ми поставили актуальні для нашого суспільства питання сьогодні. Я би сказала, що це була програма не про Донбас, а про ті складні і важливі виклики, які стоять перед нашим суспільством сьогодні. Вона ставила питання "яким є наше суспільство сьогодні?". Адже від того, як ми говоримо і як ми формуємо свою думку, та від ставлення до того, що таке Донбас у минулому і чим є Донбас для нас сьогодні, залежить хто ми є і куди ми йдемо, як ми бачимо своє майбутнє. Чи здатні ми змінюватися? Чи хочемо ми знати щось більше про себе, навіть коли це неприємно? Чи готові ми прийняти іншу точку зору, розпочати діалог?

Донбас і "національні" стереотипи

Більшість наших лекторів дійсно намагалися виходити за межі поточного контексту Донбасу. Одна з основних тез, що озвучувалися на лекціях і дискусіях, полягала в тому, що ми не зможемо зрозуміти Донбас, якщо не вийдемо за межі національного дискурсу.

Західна Україна, як відомо, є дуже “націоцентрична”. Головною для нас є національна ідентичність. Саме через такі критерії ми ідентифікуємо себе і сприймаємо інших. Але у випадку Донбасу це не спрацьовує. Їхня локальна ідентичність базувалася на соціальному, а не національному елементі. Національна ідентичність ніколи не була там сильною. І це не означає, що вони гірші.

Те ж саме можна сказати і про ідеології. В Донбасі не прижилася жодна ідеології. Тому кожна влада мала на Донбасі великі проблеми. І радянська влада теж не була винятком. Їй було не так то й просто контролювати цей регіон.

Про це ми мало знаємо і ще менше говоримо. Від самого початку більшовики мали велику проблему з Донбасом, з тим, щоб взяти там владу. Місцеві шахтарі та робітники з великою недовірою ставилися до більшовиків. Більшовики брали Донбас силою. Я помітила, що ці факти сприймалися нашою аудиторією з великим здивуванням - настільки сильними сьогодні є стереотипи про мешканців Донбасу. Тут спрацьовують прості схеми - якщо ці люди робітники і "ненаціонально свідомі", то, отже, вони автоматично є прихильниками більшовицької ідеології і радянської влади. Але це не так. І про це говорили наші лектори.

Існує інший дуже сильний шаблон - що у Донбасі живуть виключно “гомо совєтікус”. Що, причиною війни, насамперед, є ця «особлива» ідентичність радянських людей, а не зовнішнє військове втручання Росії.

Розробляючи радянську тематику Донбасу, ми в програмі ставили ширше питання про радянський спадок і про те, як давати собі з ним раду сьогодні.

Історик Олена Стяжкіна, наприклад, у своїй лекції розповідала про конструювання радянської суб’єктивності, про те як люди писали свої зразкові автобіографії, підлаштовуючись під систему і стаючи радянськими. І говорячи про Донбас, лекторка говорила про всю Радянську Україну. Так само "писали" свої біографії люди в Києві, Харкові, Полтаві, Львові, в інших містечках і селах. Радянський проект так довго проіснував, тому що він тримався на угоді між владою і окремою людиною, яка лишень намагалася влаштувати своє життя в тих рамках, які були виставлені. І так відбувалося по всій Україні. Тому, говорячи про радянськість і радянський спадок, ми виходили далеко за рамки Донбасу.

Наскільки унікальним є Донбас?

Говорячи про Донбас індустріальний, ми накидаємо йому певну унікальність повязану з промисловими ландшафтами і особливостями функціонування індустрії. Але коли ми подивимося на історії індустріальних регіонів у світі, то побачимо, що Донбас – це радше закономірність, а не виняток, що у своєму розвитку він пройшов всі ті етапи злетів і падінь, що й індустріальні регіони Європи і Америки.

Про це говорили на своїх лекція др. Володимир Куліков, який досліджує промислові містечок початку ХХ століття Донбасу та проф. Деніел Валковіц, історик, спеціаліст з робітничої історії Америки. На тлі інших індустріальних регіонів 19-20 століть Донбас перестає бути чимось унікальним. Розглядаючи історію подібних регіонів в усьому світі, ми можемо набагато більше дізнатися і зрозуміти про Донбас.

Донбас та "історичні" стереотипи

Питання знання і стереотипних уявлень дуже важливе. Прикро, що зараз, коли тема Донбасу така актуальна, бракує критичного підходу до вивчення його минулого. За останній рік по Україні проводилося багато публічних лекцій про Донбас, на інтернет-порталах можна прочитати багато статей про історію Донбасу. На теми минулого цієї території висловлюються навіть історики, які раніше не займалися цією темою.

За останні півтора роки намітилася, на мій погляд, тенденція до творення в публічному і науковому дискурсі двох протилежних картинки Донбасу- чорної і білої.

Одна група істориків та краєзнавців акцентує на "українськості" і "європейськості" Донбасу, доводячи його "українське коріння", романтизує концепт Дикого поля як людей вільних, а тому демократичних, створює таку собі рожеву картинку “автентичного” українського Донбасу.

Інші пишуть про Донбас як про повністю "чужорідний об’єкт у тілі України", як про гангрену, яку потрібно відрізати.

Це рівнозначні чорно-білі уявлення, однаково далекі від реальності і однаково небезпечні.

Власне, тут ми виходимо на проблему глибшу - якою є історія України і як її писати. Націоцентричний історичний наратив заперечує інклюзивність, показує лише одну сторону, замовчує або викривляє багато аспектів, які не вписуються в «національні» рамки. І тут йдеться не лише про Донбас. Така "національна" історія, яка всіх "укладає" в один формат, не дає нам відповідей, а викликає ще більше запитань і є чудовим інструментом для політичних маніпуляцій. Взяти до прикладу Донбас і маніпуляції з так званою "донбаською ідентичністю", яка стала причиною війни.

Чим більше буде критичних досліджень про минуле Донбасу, тим менше буде шансів, що цією темою маніпулюватимуть.

"Донкульт" як простір обміну думками

Впродовж двох тижнів програми, яка відбувалася щодня включно з суботою і неділею, ми мали повний зал слухачів. Для Львова, де в день відбувається по три фестивалі, це критерій оцінки зацікавлення аудиторії і якості програми. Приємно було бачити нові обличчя, адже за роки діяльності Центр міської історії напрацював свою аудиторію.

Наша програма була націлена не лише на мешканців Львова, а й на внутрішньо переміщених осіб, для яких Львів став новим домом. Лекції і дискусії були простором для знайомства. Переселенці подекуди доповнювали лекторів і говорили про свій досвід, коли дискусія виводила нас на актуальні питання сучасної ситуації у Донбасі. Тож, програма стала майданчиком для знайомства і обміну думками, простором для пізнання тієї частини України, яку ми дуже слабо знаємо.

Фото: Центр міської історії

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.