Виставка "Золота Роза"

Запрошення до спів-чуття

Андрій Бондаренко,  21 липня 2015

Синагога Золота Роза стала героєм арт-проекту американського митця Джейсона Франсіско.

Металевий паркан, що загороджує залишки синагоги Золота Роза від очей львів’ян та туристів, вже давно став звичним елементом тутешнього простору. Мабуть, всі вже й забули, що саме приховується за ним. Аж ось, нарешті з’явилася нагода зазирнути всередину прихованого дворика.

Щоправда, сам паркан не зник і у ньому не з’явилися якісь отвори – своєрідними вікнами усередину стали розвішані на паркані фотографії, які зображають, те, що знаходиться за ним.

Невипадково, під час урочистого відкриття експозиції, сіре переддощове небо було якраз такого самого кольору як і небо на чорно-білих світлинах.

Таке віртуальне відкриття загорожі відбулося в рамках виставки робіт американського митця Джейсона Франсіско. Окрім світлин на паркані, перетвореному на галерею під відкритим небом, можна побачити також графічні малюнки та текст.

Експозиція мистецького проекту під назвою "Золота Роза" знаменує великі трансформації, яких вже незабаром зазнає площа Арсенальна. Металевий паркан зникне, а натомість тут постане так званий Простір синагог, що повинен увіковічнити пам’ять про колишній єврейський квартал та перетворити площу на сучасне культурне місце.

Виставка каліфорнійського митця – це ніби прощання із тими руїнами, які ми вже встигли і призабути.

Представлені фото, малюнки та текст з першого разу, можливо, не справлять великого враження. Однак, слід розуміти, що для автора цей проект є частиною загальної ширшої поза-мистецької Справи, якій він присвятив своє творче життя. Тому, і відчитувати виставку потрібно у контексті тих персональних значень, які туди вкладає митець, аби зрозуміти її месиджі.

Презентовані роботи можуть видатися дещо наївними, багато в чому вони такими і є. Але це свідома наївність, зумисне і дбайливо створена для досягнення певного ефекту. А саме, ефекту прозорості та відкритості. Автор нічого не приховує від глядача, не намагається подати свої роботи як завершене значиме мистецьке одкровення, що містить у собі якесь глибинне прозріння. Навпаки, довірливо показує усю внутрішню кухню, зізнаючись, що нічого особливого там немає, а лише ось такі простенькі, зате щирі висновки. Головна мета Джейсона, отже, не вразити глядачів своїм артом, а запросити, захопити, заохотити їх до процесу спів-творення, спів-думання, спів-чуття.

Це, власне, хороший приклад, сучасного мистецтва, яке вже давно відійшло від творення унікальних значимих цілісних об’єктів унікальним значимим творцем-деміургом. Сьогодні, митець постає швидше ініціатором спів-творення ніж єдиним автором-спеціалістом.


Джейсон Франсіско спеціалізується на питаннях історичної пам’яті і займається, зокрема, темою єврейського культурного спадку у східній Європі. Вперше до Львова Джейсон потрапив у 2010 році. Багато чув про синагогу Золота Роза, тож не міг не відвідати її залишки. За словами митця, він був готовий побачити пустку та руїну, однак реальне перебування на місці знищеного храму справило на нього потужне враження. Тоді і з’явилося бажання присвятити синагозі арт-проект.

Минулого року Джейсон знову потрапив до Львова, готуючи фото-експозицію про єврейський культурний спадок у західній Україні для Музею євреїв Галичини у Кракові.

Як розповів фотограф, цей проект був суто документальний і не вміщав усі його особисті враження від мандрівки галицькими містами. Тож, аби вилити накопичені думки та відчуття, Джейсон вирішив нарешті створити окремий проект про Золоту Розу.

Фотографії дворику, де колись розташовувалася синагога, митець робив з допомогою старовинної великоформатної камери, подібної до тих, що використовувалися ще у дев’ятнадцятому столітті. Раритетна техніка потрібна була Джейсону, аби досягнути якомога точнішого зображення руїн.

Також Джейсон створив кілька графічних рисунків – із заплющеними очима він спробував намалювати синагогу такою, якою вона було до руйнації.

Таким чином, ретельна механічна фото-фіксація сучасних залишків синагоги діалектично доповнювалася працею уяви:

"Коли я працював над цими малюнками, у мене було відчуття, що існував певний діалектичний зв’язок між ними і фотографіями, що вони шукали щось важливе один в одному, що вони випробовували один одного, кидали один одному виклик, задаючи питання про присутність синагоги і відсутність синагоги", – пояснює Джейсон.

Третім елементом виставки став текст-есей, у якому Джейсон подає діалог між собою та уявною фігурою Скорботника-Плакальника.

У цьому тексті митець намагається знайти підхід до важливих питань, які вже давно його турбують  як взагалі можна оплакувати щось настільки трагічне як Голокост? Як оплакувати Голокост сьогодні, вже два покоління по тому? Чи можемо ми свою скорботу якось протиставити наслідкам тогочасного геноциду?

Голос Скорботника – це, одночасно, голос самого Джейсона, і голос загиблих євреїв.

Фотографії – це лише вершина айсберга, вважає митець, якщо говорити про спробу висвітлення теми історичної та культурної пам’яті. Точні фото-зображення, як і факти чи достовірне знання, які продукують науковці, це холодне знання, за словами Джейсона. Тоді як дотик уяви може перетворити таке холодне знання на тепле, яке можна відчути і усвідомити.

Джейсон Франсіско також наголошує, що у його проекті йдеться не лише про єврейську історію Львова. Це запрошення дивитися на Львів ширше, як на мультикультурне місто, батьківщину багатьох народностей.

Сьогодні Львів зовсім інший ніж був колись. Його реальність незворотньо змінилась. Але спогади про будь-кого, чи то євреїв, чи поляків, чи вірменів не повинні обмежуватися вузьким етнічним чи національним поглядом, говрить нам виставка "Золота Роза".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.