shut-in economy

Shut-in economy: Як економіка он-лайн послуг змінює нашу реальність?

Андрій Бондаренко,  13 серпня 2015

Варіанти пропонують переклад важливої статті про те, як виглядає світ, у якому перемогли мобільні додатки.

Варіанти продовжують перекладати актуальні тексти західних медіа, у яких заторкуються важливі питання сьогодення.

Стаття Лорен Смайлі, опублікована на ресурсі Medium, намагається зрозуміти куди рухається сучасна західна пост-індустріальна економіка. Розвиток так званої економіки взаємного обміну (sharing economy), яка почала вимальовуватися після глобальної фінансової кризи 2008 року, у країнах Заходу (передусім у високорозвинених регіонах та містах США) вже почав набувати цілком конкретних впливових форм.

Поступова модернізація України неминуче передбачає копіювання інновативних практик (як культурних, так і економічних) із Заходу. Якщо наразі ми вже засвідчуємо прихід пост-хіпстерської культури, то незабаром, до нас хлине потік мобільних сервісів типу Убера чи AirBnb та їхніх локальних аналогів.

Текст Лорен Смайлі, власне, дає нагоду зазирнути у наше майбутнє, яке вже є сьогоденням у Сан-Франциско. Чи точніше, це може бути і нашим майбутнім теж.

Економіка, орієнтована на відлюдників

Лорен Смайлі

У новому світі "усього-на-вимогу" ви або балуваний вельможа, замкнений у своїй квартирі, або новий слуга зразка 21 століття.

Консьєржка Ейнджел стоїть на своєму посту у вестибюлі люксусового житлового будинку у центральному Сан-Франциско і описує мешканців цієї величної 37-поверхової вежі. "Є з Uber'у (сервіс, що дозволяє замовляти приватного водія), є зі Square (бухгалтерський сервіс), є кілька Твітерів. Дуже багато надомників – тих, хто працює вдома".

Раннього вечора у вівторок вони забігають у лоббі, обираючи найкоротші траєкторії за принципом "тупо-хочу-додому". Дехто притримує торбу з ноутбуком через плече, інші стискають елегантні шкіряні сумочки. Майже одночасно інше тимчасове населення теж починає заповнювати будівлю –кур’єри різних он-лайн сервісів з доставки їжі з термопакетами в руках. Зелені означають сервіс доставки органічних продуктів Sprig.

Велике "М" означає подібний сервіс Munchery. Внизу у підвалі кур’єри від Амазону відмічають свої пакунки у портьє. Зелень від сервісу доставки свіжих овочів-фруктів Instacart заносять відразу у морозильну кімнату, обладнану в будинку.

Знайома сцена. П’ять місяців тому я переїхала до спартанського помешкання за кілька кварталів звідси, в подібному районі, де живуть десятки стартаперів та тисячі працівників у хай-тек-сфері. Перед замкненим під’їздом постійно тусується загін прикумарених кур’єрів, що з радістю сприймають твій вихід, адже вони тепер можуть зайти. Всередині коридори завалені принесеними ними товарами.

Перед дверима квартир височіють коробки з Амазону, свідчення щоденних матеріальних потреб, які задовольняються з допомогою мережі. Людей, які тут живуть, я, втім, майже ніколи і не бачу. Навіть коли хтось і трапляється мені на очі, серед мешканців  будинку, здається, існує мовчазна згода не розмовляти один з одним. Я було випромінила кілька "привітів" у ліфті, коли вперше перебралася сюди, але у відповідь отримала односкладове бурмотіння з відведеними убік очима. Месидж був зрозумілий – леді, це не того типу будинок.

У ліфті 37-поверхової вежі кур’єри між собою розмовляють. Зрештою вони починають розпитувати один одного про те, хто на які компанії працює: кур’єрський сервіс Postmates. Доставка їжі Seamless. Доставка їжі EAT24. Доставка ресторанної їжі GrubHub. Доставка їжі Safeway. Жінка, що тягне за собою два великих пакети "Здорової їжі" – Whole Food, читає консьєржці з екрану свого телефону номер квартири і вказівки мешканця: "Будь ласка доставте до самих дверей".

"У них там нічо така кухня", каже Ейнджел. Ціни тут сягають 5 000 доларів в місяць за однокімнатне помешкання. "Але сюди приносять так багато їжі! Між четвертою і восьмою годинами всі мчать як на пожежу".

Я вирушаю назад додому. На шляху минаю повз рекламу EAT24 ("ЇжЦілодобово"), встановлену на даху автобусної зупинки, а трохи нижче вулицею чувак, схожий на героїв фільмів фентезі, відчиняє двері під’їзду ще однієї житлової "стєкляшки" і запитує у кур’єра:

"Ти…"

"Джонатан?"

"Приємно", каже фентезійний чувак, забираючи пакет з їжею. Двері з хряскотом зачиняються за ним.

І це саме той момент, коли я збагнула: у світі "на-вимогу" зовсім” не йдеться про обмін та взаємну допомогу. У ньому йдеться про обслуговування. Це економіка відлюдників.

У 1998 році дослідники Центру Карнегі Мелона попереджали, що інтернет може перетворити нас на самітників. Вони опублікували дослідження, створене на основі матеріалів спостереження за соціальною поведінкою 169 осіб, які робили свої перші вилазки у мережу.

Ці юзери почали менше розмовляти з рідними та друзями, стали більш ізольованими та депресивними. "Ми зі здивуванням виявили, що те, що ми вважаємо соціальними технологіями, має такі анти-соціальні наслідки", зауважив тоді один з досліників. "І це все люди, які описують інтернет як щось позитивне, коли їх запитати".

Ми зараз перебуваємо у стані супер-масштабної розбудови економіки "на-вимогу" – інвестиції, які вкладаються у додатки, платформи та он-лайн сервіси зростають у геометричній прогресії. Прямо зараз американці купують майже вісім відсотків усіх роздрібних товарів у інтернеті. Хоча, ці підрахунки дуже недооцінюють ситуацію у динамічних, перенаселених, оцифрованих мегаполісах.

Багато сервісів рекламують себе як засоби розширення життєвих можливостей – обіцяють звільнити ваш час, щоб ви могли витратити його на спілкування з близькими вам людьми, а не на черги у поштових відділеннях серед незнайомців.

Реклама сервісу прання Rinse зображає пару, що прохолоджується в парку, тоді як їхній одяг переться кимось іншим, хто перебуває десь поза цією картинкою. Але багато компаній, що займаються доставкою зі всією прямотою показують, що фактично хочуть, аби ви взагалі не виходили з дому.

Реклама від GrubHub намагається капіталізувати наше потаємне небажання розмовляти з іншими людьми. "Весь позитив їжі, поєднаний зі всім позитивом можливості не розмовляти з людьми". DoorDash, інший сервіс доставки продуктів промовляє до нас радикальним крейзанутим капслоком:

"НІКОЛИ БІЛЬШЕ НЕ ВИХОДЬ З ДОМУ".

Кетрін ван Екерт – не відлюдниця, у точному значенні слова, але у неї залишилися лише дві справи по дому: винести сміття і купити фізіологічний розчин. Для цього їй доводиться виходити зі свого дому у Сан Франциско і крокувати два квартали до аптеки. "Бідне моє життя", скаржиться вона мені. (Вона усвідомлює, що такий гумор стосовно #проблемпершогосвіту може не сприйнятися і згодом роз’яснює: "Чесно, це я так іронізую. Ми не такі вже зіпсовані дітиська.") Все інше робиться через он-лайн додатки. Офіс її чоловіка має контракт із сервісом прання Washio. Овочі-фрукти привозять з Instacart. "Я живу на Амазоні", каже вона про все, що купує: від листя каррі до бігового костюмчика для свого пса, включно з худі.

Кетрін настільки подобаються всі ці сервіси, що вона й сама займається таким бізнесом: вона спів-засновниця додатку VetPronto, який розсилає ветеринарні ліки на-вимогу додому. Це один з пів дюжини сервісів на-вимогу, що вийшли із програми фабрики старт-апів Y Combinator, серед яких і доставка маріхуани під назвою "Поле" ("Ви можете сміятися, але вони дуже швидко розбагатіють", каже Кетрін). Вона згадує своїх поточних клієнтів, які працють десь на високооплачуваних посадах: "Вони з тих людей, що використовують купу сервісів на-вимогу і люблять потім ставити їм оцінки на ресурсі Yelp :-)"

В принципі, це люди багато в чому такі ж як і вона. Це очевидно: додатки створює міська молодь для міської молоді. Потенційна можливість доставки чогось додому простим помахом пальця по екрану телефона вселяє неабиякий ентузіазм у ван Екерт, яка зростала у Сіднеї без всіх цих зручностей і лише нещодавно прибула до закабельованого Сан Франциско. "Я просто беру від міста все, що воно може дати", каже вона. "Днями я розмовляла по скайпу з батьком. І він запитав - чи не бракує мені звичної прогулянки у магазин? Але тут у нас багато важливих справ. На прогулянки просто вже немає часу".

Для таких людей як Кетрін ван Екерт, це просто означає кінець домашньої рутини. Приходиш з роботи і цілком вільний від брудного одягу чи тарілок. (Реклама сервісу дрібних послуг TaskRabbit проїжджає повз мене з автобусом: "Купи собі час – буквально").

Отже, маємо важливе питання. Що вона, чи ти, чи будь-хто з нас робимо з тим часом, який ми собі, таким чином, купуємо? Дивимося серіали на Netflix? Бігаємо в парку? Відповідь Кетрін Ван Екерт – "Можна більше часу присвятити роботі".

Альфред перебуває на іншому неминучому кінці цієї системи. Всі додатки на-вимогу для вас координує спеціальний помічник на-вимогу. До його послуг вдаються ті, хто хочуть користуватися перевагами різних сервісів, але харяться самі їх настроювати. Ще існують так звані "диспетчери" – для тих, хто підписаний вже на стільки сервісів, що полегшують життя, що їх координування між собою перетворюється на окремий домашній обов’язок.

З Альфредом вам більше не потрібно відкривати двері кур’єрам: працівник заходить у вашу квартиру і розкладає продукти в холодильник. Ви не вручаєте свою брудні труси працівникам сервісу Washio: це робить Альфред, який потім сам розкладає випрані речі по шафам. Все це обходиться вам у 99 доларів Альфреду щомісяця. Плюс товари та послуги по зниженим цінам завдяки альфредовим зв’язкам. Альфред зайняв перше місце на щорічній конференції інновативних старт-ап технологій TechCrunch Disrupt SF.

Уникання людей – важливий момент буття відлюдником. Підписуючись на сервіси, клієнти можуть вибрати опцію, яка дозволить їм взагалі не бачити своїх Альфредів, що приходитимуть у час, коли господарі на роботі. Підхід Альфреда спрямований на те, щоб позбавити “середній клас” притаманного  йому сорому.

"Ми намагаємося позбутися існуючих табу, забрати у вас відчуття вини, що ви самі мали б зробити ту чи іншу справу", каже "альфредовий" виконавчий директор Марсела Сапоне у телефонній розмові. "Ми надаємо вам силу передати свої обов’язки іншим. Ви менеджер свого життя. Думка, що "люди так роблять, бо вони ліниві" не повинна на вас впливати. Це помилкова думка. Люди так роблять, тому що вони дуже зайняті".

Вона говорить про таких людей як Крістіна Мелон, з якою мене зводить Альфред. Мелон – 26-річна нью-йоркчанка, що працює консультантом з брендування продажів у високо-технологічних компаніях і зазвичай перебуває в роботі з восьмої ранку до дев’ятої вечора.

На відміну від працівників кампусів з Силіконової Долини, на яких працює Крістіна, у неї під боком немає внутрішньої офісної їдальні, тому у справі обіду і вечері вона вдається до послуг он-лайн сервісів. У її старому будинку у Вест Вілледжі проблеми з гарячою водою, тому тричі на тиждень вона користується сервісом Vive, який надає послуги з догляду за волоссям на дому, усього за 100 доларів у місяць.

Коли Мелон повертається увечері додому і у неї є близько години дорогоцінного вільного часу перед тим як вона йде спати (її бой-френд, який працює у приватній фірмі, не повертається додому раніше першої ночі), Альфред вже залагодив усі побутові справи. Безглютенові овочі від "Здорової Їжі" у буфеті, прання розвішане, одні пакунки вже складені, інші вже доставлені, ліжко застелене, кухонний стіл вимитий – і у записці питається, що потрібно зробити наступного разу.

Три години, які, за її оцінкою, вона економить щотижня завдяки Альфреду, дозволяють їй також виходити десь у місто — по суботах їй більше не потрібно чекати вдома, поки з’являться кур’єри від TaskRabbits чи FreshDirect.

"Мої мама і тато багато працювали, тому ми росли на фаст-фуді і кожні два тижня до нас приходила прибиральниця", каже Мелон. "Я повинна була застеляти ліжко кожного ранку і все мало бути прибраним. І жодних кишенькових. В мене заклали сильну повагу до праці, я працювала 24 години на добу у коледжі і ходила в школу уночі. Тому я знаю як робляться справи. Якщо хтось може зробити вашу справу з меншими затратами ніж ви, то нехай він її і робить. Я згідна витратити 25 доларів, аби заощадити годину на день".

За годину часу, зекономлену на хатній праці, Мелон, за своїми підрахунками, може заробити 1 000 доларів для своєї фірми. Хай-тек компанії вже давно зрозуміли, що якщо забезпечити своїх працівників всім необхідним прямо на робочому місці, то вони працюватимуть довше, буде більше виробничих годин.

І якщо он-лайн сервіси доставляють все в дім, то корпораціям це теж вигідно. Працівники можуть працювати навіть ще довше з дому – або ж користуватися ще більшою кількістю додатків (наприклад, проводити час у серіальних марафонах, переглядаючи теле-продукт на-вимогу он-лайн, як це дозволяє робити Netflix). Так створюється досконалий цикл виробництва і споживання – і все це навіть, не переступаючи порогу квартири.

Багато в чому соціальний клас може визначатися тими домашніми справами, які ти можеш собі дозволити не робити. Багаті мають персональних асистентів, кухарів, водіїв, "бериморів"-мажордомів. Представники середнього класу переважно самі займаються своєю домашньою рутиною – час від час вдаючись до послуг няньки, розносчика піцци чи прибиральниці. Бідні власноручно виконують і свою домашню працю, і чужу.

І тут проявляється деструктивний вплив сервісів на-вимогу. Практики розкоші, які зазвичай могли собі дозволити лише представники одного "золотого" відсотку, тепер розповсюджуються і на міський середній клас, або принаймні так похваляється інновативна індустрія. Однак, як щодо загальної демократизації супер-багатої верхівки, якої ми від них добиваємось?

Це завдання стає неможливим, якщо самі "середняки" не знаходять у собі ентузіазму до втілення "демократичних цінностей". Мої батьки змушували мене розкладати вимитий посуд по поличкам, не для того, щоб "аутсорснути" на мене свій тягар праці – вони самі могли б зробити це швидше. Вони робили так для того, щоб я не став балуваним лінтюхом.

Тепер маємо ціле покоління, яке не просто отримує послуги. Вони мусять з’ясувати, що означає "купити" когось, аби він зробив щось замість тебе.

Кеті Роджерс – 29-річна директорка з обслуговування клієнтів у соціальному старт-апі і регулярна користувачка пральних і харчових сервісів. Але коли у її помешканні з’являється покоївка від додатку Homejoy, вона відчуває певний дискомфорт. Класовий контекст того факту, що хтось прибирає твій туалет, може відчутно бентежити. "Я почуваюся не дуже зручно. Постійно думаю – що ці люди думають про мене?". Кеті теж переймається умовами праці робітників. Їй хотілося б, аби компанії були більш прозорими стосовно своєї політики оплати. ("Деякі з них кажуть, що в чайових немає потреби. Ну і я так собі –чому? Скільки вони реально тут можуть заробити?")

Якщо "фентезійний" чувак похапцем схопив свій обід, то Кеті Роджерс виявила, що думає про те, як краще спілкуватися зі своєю найманою прислугою. Наприкінці нашої розмови, починає здаватися, що Кеті майже переконала себе відмовитися від використання таких сервісів. "Можливо, цю всю роботу я просто повинна робити сама".

"А хто прибирав у вашому домі, коли ти була малою?", питаю я.

"Моя мама все робила".

Це ще інша сторона питання – гендерна. Домашні клопоти, які сьогодні виконуються засобами економіки на-вимогу – готування, прибирання, прання, продукти, пошта – всі вони колись були, а в багатьох місцях і ще досі є, роботою для домогосподарок. Навіть зараз, коли в офісах жінок вже стало більше ніж чоловіків, вони продовжують нести тягар невидимої домашньої праці. Часто упродовж дуже багатьох годин на тиждень. Отже, саме жінки – ті, які можуть собі це дозволити, – найбільше виграють від скидання цього тягара на когось іншого.

Не дивно, що 60 відсотків "альфредових" клієнтів становлять жінки. Моя знайома мати двох дітей якось сказала мені, що, займаючись дітьми, взагалі немає часу на готування, тому використовує додаток "ЇжаЦілодобово". Завдяки сервісу Uber значно легше вибратися з дому з дитиною, зауважила мені інша знайома – водій допоміг їй пристебнути дитину до сидіння у своєму чорному седані.

Невидима праця, яку деякі жінки скидують з себе, просто стає видимою - часто-густо лягаючи на плечі інших, менш забезпечених жінок. Незважаючи на ім’я, 75 відсотків "Альфредів" – це жінки.

Минулого року венчурна компанія SherpaVentures – чий офіс знаходиться трохи нижче вулицею від тієї 37-поверхової житлової вежі – видала оптимістичний прогноз майбутнього нашої розквітаючої економіки на-вимогу. Звичайно, SherpaVentures сама має зацікавлення у такому розквіті: вона вже вклалася у сервіси Shyp і Munchery і готова вкласти ще 154 мільйон доларів у відповідний бізнес.

Подальше розширення он-лайн-сервісних ініціатив на всі сектори економіки принесе переваги усім підприємливим фрілансерам, стверджує опубліковане дослідження. Будь-хто, від розносчиків овочів і прибиральників до бухгалтерів і юристів, тепер матиме змогу для ще кращого впорядкування свого робочого часу і того часу, який можна витратити на улюблені справи.

Гіпермаркети відмирають, так само як низькооплачувані робочі місця у великій роздрібній торгівлі. На думку авторів дослідження, це сприятиме персоналізації світу, коли стерильна анонімність "великих коробок" зміниться "сільською економікою 21 століття", у якій ми усі "об’єднані" мобільними телефонами.

З ким саме ми об’єднуємося у такому сценарії?

У економіці на-вимогу трапляються погодинні наймані працівники з бонусами в оплаті. Але більшість клієнтів надає перевагу армії мобільних фрілансерів. Uber оприлюднив дослідження, яке стверджує, що їхні водії (чи "партнери") раді такому становищу: більше 70-и відсотків водіїв надають перевагу роботі у вибрані години, а не традиційній праці від дзвінка до дзвінка. Решта водіїв протестує і подає до суду.

У потоці кур’єрів, що стікаються у 37-поверхову житлову фортецю по сусідству із штаб-квартирою компанії Uber, я познайомилась із ТаНікою, яка працює на Sprig. Вона була безробітною упродовж трьох років, коли почала працювати на цей додаток. "Це робота, яка мені дуже потрібна і яку я справді люблю", каже вона. ТаНіці подобається їздити на ровері – вона працює кожного дня і намагається отримати 50 годин в тиждень, при оплаті 16 доларів за годину.

Втім, не всі працівники почуваються задоволеними. Працівниця служби доставки Google Express у вестибюлі мого будинку розповіла, що має диплом з кримінології і сподівається колись знайти працю за спеціальністю. Інший вело-кур’єр показав спеціальний додаток у своєму телефоні, через який роботодавець може слідкувати за його пересуванням. Для нього це було щось як з роману Оруела.

Він поговорив зі мною кілька хвилин про те, що ця робота не на повний робочий день, що у вільний час він займається більш творчими справами і що сподівається незабаром покінчити з таким підзаробітком. Не встигли ми договорити як додаток у його телефоні видав месидж – "Поїхали!" і він вирушив далі.

У дослідженні від SherpaVentures не згадуються відлюдники. Але там, однак, вказується, що сервіси з доставки продуктів дуже поширилися у перенаселених країнах, що розвиваються. Величезна різниця у заробітках дозволяє там середньому класу перетворювати своїх бідніших співгромадян на персональних кур’єрів. У Мехіко, як відзначає дослідження, 20 відсотків усіх продуктових закупів здійснюється дистанційно.

Різниця у доходах дедалі збільшується і економічна модель, орієнтована на відлюдників, ідеально пасує до нових контрастів.

Зрештою, ти або перебуваєш за дверима у вежі, приймаючи свій обід, або ти у такій же ж ситуації як і продуктовий кур’єр, що зізнався у розмові з консьєржкою: "Це моя мрія, жити у такому місці!". Він протилежний типаж до відлюдника. Він застряг назовні, де постійно доводиться крутитись.

фото: gettyimages.com, techcrunch.comsmartycents.comforbes.compeers.orgentrepreneur.comthekimchronicles.com

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.