Конгрес культури Східного Партнерства 2015: Люди, ідеї, обличчя

Де проходять межі Європи? Політичну та економічну відповіді на це питання дає Європейський Союз зі своїми чіткими кордонами. Це утворення охопило собою низку розвинених країн із демократичним устроєм. Географія називає Європою умовний континент, обмежений з півночі Арктичним океаном, із заходу – Атлантичним, з півдня – Середземним, Чорним та Каспійським морями і Уральськими горами зі сходу.

Певні відповіді дає і культурна перспектива – деякі території ми можемо інтуїтивно віднести до Європи, а інші – вже до Азії чи Африки. І якщо з політичними чи географічними межами усе чітко визначено, то, власне, з культурною інтуїцією усе набагато складніше. Тут завжди залишається простір невизначеності та спірності. Культурні кордони неможливо провести на карті чіткими лініями. Однак, попри свою туманність, визначення через культуру і є найбільш живим і, отже, найбільш значущим. В чомусь важливому воно таки менш умовне ніж межі політичних утворень.

Нагадати про це має на меті третій Конгрес Культури Східного Партнерства, який цьогоріч відбудеться у Львові, вже 4-6 вересня.

Крім символічного та комунікативного навантаження Конгрес несе в собі також пряме ствердження умовності існуючих політичних кордонів. Адже, у провінційному місті, загубленому десь за східною межею Євросоюзу, зберуться десятки людей, без яких важко уявити сучасну європейську культуру і без яких вона не була б такою як є сьогодні.

Головна тема цьогорічного львівського Конгресу – Місія культури в часи криз. Тема досить умовна і організатори та куратори не мають при цьому на увазі якусь особливу Кризу, яка нас спіткала сьогодні, чи особливу культурну Місію для боротьби з цією Кризою.

Йдеться про перманентний ланцюжок викликів та відповідей на них, які супроводжують практично всю історію людства. Фокус в тому, що кожна суспільна самосвідомість повинна знайти якусь свою конкретну відповідь на чергову хвилю хаосу та ентропії. Попередні відповіді не рахуються, вони вже не дійсні. Месидж націленості на кризу, тому, насправді, полягає у протилежному – у ствердженні своєї особливої суб’єктності, віднаходженні тих чи інших основ у мінливому світі. Метафора кризи, таким чином, лише мобілізує уяву та прикрашає риторику "вічної нестачі".

Втім, організатори допускають і більш практичні інтерпретації головного слогану – приміром, лобіювання змін мислення ролі культури в українському суспільстві, в якому культурний сегмент "кризово" недорозвинений, чи культурне розширення уявних меж Європи, яка намагається "кризово" замкнутися в політичних кордонах.

Програма Конгресу передбачає дві частини – дискусійну та артистичну. Дискусії та розмови погруповано по п’яти тематичних панелях, які діятимуть паралельно.

У рамках панелі Криза європейських цінностей мова йтиме про те чи співпадають реальні та декларовані європейські цінності. На інтуїтивному рівні, мабуть, усі відчувають певну невідповідність між ідейною “європейською" риторикою та реальними суспільними практиками і те, що Євросоюз помалу перетворюється на культурну фортецю, замкнену для Іншості. Учасники цієї панелі спробують верифікувати свої інтуїції у спільних дискусіях.

Наступна тематична панель – Страх в культурі/Культура страху. Страх, який тут обговорюватиметься, успадкований з біологічною природою людини, однак, вписаний у безліч культурни форм. Можна говорити про страх як емоцію і про страх як метафору, яка так чи інакше описує особливості сучасного суспільно-культурного життя, або ж і слугує інструментом для досягнення якихось суспільних чи політичних цілей.

На панелі Мистецтво як провокатор змін зачіпатимуть ті аспекти мистецтва, які здатні бути ширшим суспільним подразником, – як на інтелектуальному рівні, так і на рівні конкретних міських просторів чи соціальних зв’язків між конкретними групами людей.

Тематична панель Культурна політика та економіка культури об’єднує чи не найширший спектр тем та проблем. Від зв’язку культурних політик на рівні країни, регіону та міста до можливостей культури у сферах дипломатії і політики чи до взаємного впливу інновативної діяльності та культури.

Панель Комунікації культури присвячена іншому діалектичному питанню - зв’язку між культурою та інформацією. Ми вже давно живемо в інформаційну еру, коли комунікація не менш важлива ніж матеріальні інфраструктури. Інформація є частиною культурного поля, однак, часто буває і навпаки. Тож маємо тут складне сплетіння різних моментів. Культура як засіб поширення інформації і інформаційні канали поширення культури – в Україні, де мас медіа претендують лише на масовість, нехтуючи контентом, ці питання можна ставити особливо гостро.

В очікуванні відповідних розмов, дискусій та лекцій Варіанти розшукали кількох кураторів та модераторів Конгресу та попросили розповісти про найцікавіші з їхньої точки зору ідеї, події та зустрічі.

Євгенія Нестерович

Прес-секретарка Конгресу

Цьогорічний Конгрес ставить собі значно вищий рівень ніж два попередні. По-перше, за кількістю людей, по-друге, за тематикою, яка підіймається. Ми прагнемо реалізувати набагато ширший підхід до питань культури і кордонів - і Східного Партнерства, зокрема. Сподіваємось, що це дасть свій ефект, що ці розмови продовжаться, що ми зможемо запустити якусь хвилю.

Одна з найважливіших подій Конгресу, як на мене, – дискусія про регіональні культурні стратегії. Вже майже два роки як в різних великих і маленьких містах України розпочалися відповідні ініціативи, багато в чому каталізовані Майданом. І, звичайно ж, всім хочеться почути чого досягли інші і розповісти про власний досвід. Випадки Львова і, приміром, Мелітополя, думаю, в цьому сенсі відрізняються дуже сильно. І дуже цікаво поглянути на ці місцеві різниці. Маю підозру, що насправді не може існувати якоїсь однієї універсальної стратегії для всієї нашої великої країни. У дискусії візьмуть участь активісти з Одеси, Львова, Мелітополя, Вінниці. І також з Сєвєродонецька, який знаходиться на сході, на окупованій, а потім звільненій території. Тобто, довідаємося і про культурну стратегію прифронтового міста.

Я дуже рада, що на проект творчих презентацій українських міст, який представлятиметься у Палаці Мистецтв, теж подалося два села. Це село-музей Бучак, розташоване у Черкаській області і село Пеняки, як знаходиться неподалік, у Львівській області

Найбільший візуальний проект, який приїде до нас у час Конгресу - Трієнале молодих з польського містечка Оронська. Це довготривалий проект, який розпочався у 1990-х роках і триває та формується ще досі. Трієнале покликане тримати зв’язок між різними поколіннями митців. Експозиції проекту можна буде побачити в Дзизі, Музеї Ідей та в галереї Icon Art. Арт-директорка Центру культури в Оронську Еулалія Домановська також братиме участь у панельній дискусії "Мистецтво як провокатор змін".

На фото: Еулалія Домановська

Один з найцікавіших об’єктів мистецької програми Конгресу вже стоїть на майданчику біля будівлі бібліотеки ім. Стефаника. Це Градирня мистецтва Роберта Кушміровського. Термін градирня означає дерев’яну конструкцію, яка використовувалася на солеварнях. Довкола цієї градирні утворювалася особлива атмосфера, насичена парами йоду. Градирня Кушміровського - це своєрідне зібрання різних культурних артефактів, яке теж повинно створювати особливу атмосеру – насичену мистецтвом.

Зоряна Рибчинська

Кураторка тематичної панелі "Страх у культурі / Культура страху"

Першим у науковий та публічний обіг поняття "культури страху" ввів наприкінці 1990-х років британський соціолог угорського походження Френк Фуреді, який буде гостем цьогорічного Конгресу. Останнім часом Фуреді залишив академічну кар’єру і активно займається публіцистичною і, частково, політичною, діяльністю. Він, власне, є таким показовим представником східно-європейського покоління 1960-х років, яке багато в чому доклалося, до того, щоб тоталітарні режими були трансформовані, або взагалі повалені.

На фото: Френк Фуреді

Варто теж окремо згадати про іншого гостя Конгресу – Кароля Модзелевского, польського історика-медієвіста. Попри своє поважне академічне становище та наукові зацікавлення, свого часу він був одним з найбільш активних діячів руху Солідарності. Можна сказати, що він є людиною із  просто таки голівудською історією життя. Недарма його автобіографія, яку він написав минулого року, отримала польську національну премію Ніка. Це готовий сюжет для якогось пригодницького фільму, який також чудово ілюструє складну історію Східної Європи двадцятого століття.

На фото: Кароль Модзелевський

У процесі розмов та дискусій будемо говорити про мову, яку ми вживаємо, коли говоримо про сучасну культуру; про те, яку роль у цій мові відіграють метафори чи риторичні прийоми, як тут використовуються такі поняття як страх, небезпека, тривога. На перший погляд це все звучить доволі теоретично. Але, коли я заглибилася у ці питання, то зрозуміла, що вони мають дуже виразний зв’язок із нашим актуальним щоденним життям, яке нас сьогодні оточує.

Говорити сьогодні про страх теж важливо з огляду на ті події що відбуваються в країні. Чи повинні ми боятися? Чи є ми суспільством, яке побудоване на страхові? Якщо так, то чого ми боїмося і чому ми боїмося? Як вчив нас безсмертний Зігмунд Фройд, свої страхи треба проговорювати, дивитися їм в обличчя. Ми повинні чітко усвідомлювати те, що нас непокоїть, що вселяє якусь невпевненість у майбутньому. Можливо, якщо ми справимося з цією ситуацією, нам буде легше крокувати далі.

Зеновій Мазурик

Член Програмної ради Конгресу культури, модератор дискусії "Сучасний простір мистецтва: інтелектуальна провокація"

Думаю, що без провокацій взагалі не було би мистецтва. Це постійна провокація. Вихід за межі усталених речей. Зокрема, у мистецтві завжди йдеться і про інтелектуальну провокацію. Адже, хороше мистецтво завжди спонукає до роздумів, до відмінних, неусталених форм інтерпретації. Навіть класичне мистецтво спочатку було авангардним і провокувало попередні норми та інтерпретаційні стереотипи.

Людина обов’язково мусить самостійно рефлектувати над своїм культурним досвідом. Адже, є багато візуальних рядів, яким ми просто звикли вірити. Ми дивимося не на сам об’єкт, а на ярличок, який на нього вже повішали раніше.

Хорошим прикладом інтелектуальної мистецької провокації є виставка "Герої. Спроба інвентаризації", яка не так давно експонувалася у Національному художньому музеї у Києві. Це провокація кураторська. Вона проблематизувала цікаву тему - хто і чому є чи може бути героєм? Сьогодні це важливе питання, адже явище героїзму часто патетизується за якимись зовнішніми ознаками. Ця виставка чудово спровокувала нашого міністра культури - який обурювався, що Сталіна та Леніна повернули до музею. Він провокації не зрозумів. Дуже добре теж, що виставка супроводжувалася дискусіями та майстер-класами, бесідами з дітьми, яких теж спонукали дати відповідь на питання - хто для вас є героєм? Що таке взагалі герой?

Хоча не всі провокації, звісно, є творчими. Деякі просто нав’язують до скандалу, самопопуляризації або є вторинними і не несуть свіжих значень.

Мені дуже подобається, що у головній темі цьогорічного Конгресу вживається слово "місія". Це додає певного соціального значення, натякає на важливу соціальну функцію, яку виконує культура. Адже, власне, через культуру твориться людина та різні форми її суспільного існування. Культура творить людину, творить середовище, громаду і спільноту. Вона є важливим соціальним ресурсом.

Культура – це досвід, спадок, який нам передається від попередніх поколінь. І дуже важливо ставити собі запитання – а що ми робимо з цим спадком? як ми користуємося цим досвідом? Прийнято захоплюватися культурою як багатством. Але що саме ми з цим багатством робимо? Отут проблема.

Христина Береговська

Кураторка тематичної панелі "Мистецтво як провокатор змін"

Одна з найцікавіших мистецьких подій Конгресу, як на мене, – це зустріч із британським митцем-скульптором Джеймі Маккартні. Його знає увесь світ, зокрема завдяки провокативній роботі під назвою "Стіна вагін". Звучить як щось, на перший погляд, вульгарне, але тут закладена доволі цікава та глибока концепція.

Зі свого викладацького досвіду у британських академічних інституцій Маккартні виявив, що студенти мають дуже консервативні та "порядні" смаки. Вони відчутно ніяковіли, коли Маккартні намагався говорити з ними про порно чи еротичні елементи у мистецтві. Тож, здивований, що у сучасній Британії молоді люди ще можуть чогось такого соромитися, він зрештою вирішив якось спровокувати і розворохобити їхні естетичні звички. Так з’явився проект "Стіна вагін" – 400 зліпків відповідних органів реальних жінок. Розпочав Маккартні, власне, зі студенток, пропонуючи їм взяти участь у зніманні форм. Все починалося, можливо, як шоу, але його проект став важливою подією контемпорар-арту.

На фото: Джеймі Маккартні

Історія з Джеймі Маккартні показує, що провокації у мистецтві потрібні завжди. Кожна нова генерація вже не пам’ятає минулих експериментів та і самі люди змінюються, починають думати по-іншому.

Провокативність може бути у всьому. Навіть у особливій подачі традиційного мистецтва, того ж писанкарства. При цьому не обов’язково висміювати чи заперечувати старе. Головне, знаходити продуктивний на даний момент спосіб презентації.

Дискусії конгресу, як на мене, якраз мають своїм завданням загострити сприйняття мистецтва, знайти нові провокативні грані. Культурні середовища та контексти слід постійно струшувати.

Наші митці можуть мати добрий талант, але погано орієнтуватися у глобальних мистецьких контекстах. І це погано, адже знаючи, що відбувається у світі, у азійській, американській чи європейській арт-моделях, легше зрозуміти і своє місце в усьому цьому, побачити той напрям куди рухатися. У вітчизняній освіті з цим поки-що не надто хороша ситуація.

Ілля Кенігштейн

Спів-куратор тематичної панелі "Культурна політика та економіка культури"

Інноваційна культура – це вільне творення нового із дотриманням принципу послідовності. Будь-яка інновація стає надбанням культури, лише тоді, коли вона вбудовується у існуючу систему традицій. Культура визначає традиції. А інновації рухають культуру уперед.

фото: Конгрес культури Східного Партнерства