Німці, Фешин клаб і караоке

Німці, Фешин клаб і караоке

Андрій Бондаренко,  30 жовтня 2015

Експериментальний репортаж ні про що особливе, а просто про моменти життя.

На днях мене запросили туснутися з німецькою молоддю. Професорка Оксана Іванчук привезла до Львова свою групу студентів з університету якогось не відомого мені міста у Німеччині. Вдень вони слідували своїй навчально-просвітницькій програмі, а увечері намагалися поєднати споживання їжі із світськими розвагами, доступними іноземцям у Львові.

Того вечора обрали ресторан "Кентавр". Там є велика зелена кімната, цілком придатна для прийому німецьких ельфів. Усі розсілися за Г-подібним столом і почали спілкуватися. Ми з Оксаною та її львівськими подругами примостилися на самому краєчку стола і тому могли спілкуватися переважно між собою.

Лише один ельфо-студент у зеленому светрі, білій футболці та чорних пластикових окулярах перебував у безпосередній близькості. З нього можна було почати спілкування, однак, не було моменту. Усі чемно чекали на свої замовлення, постукували по столу приборами, м'яли серветки, ввічливо посміхалися.

 

 

Львівська подруга Оксани розповіла про те, як нещодавно їздила на конференцію до Японії. Окрім усього іншого з’ясувалося, що в тамтешні бані не впускають людей з татуюваннями. А от в Німеччині інша дивність  там у заклади банного типу не впускають людей в нижній білизні.

Назріло питання до студента у зеленому светрі – чи помітив він якусь подібну дивну деталь про Україну? Що могло його вразити подібним чином? Зелений студент у відповідь закивав головою – так, в Україні його дійсно дещо вразило – загальна дешевизна усього.

Співрозмовники задумливо закивали головами – ось так, десь голяком швендяють, а десь усе дешево.

Ельф помітив задуму на обличчях і поспішив додати ще одне спостереження. Вчора вони всі були у клубі Fashion на площі Підкови і там його вразили представниці жіночої статі. Мовляв, у клубі було повно дівчат в однаковому одязі – чорна сукня, каблуки, макіяж. За словами студента, вони виглядали як загін спецпроституток. Тому, йому було трохи лячно там перебувати. Ми йому поспівчували (шкода, що в центрі нашого міста немає закладів для іноземних ельфів).

Почали приносити перші замовлення і на столах повиникали місця сили з пляшками Мороші Джерельної у центрі. Ельфи виявилися охочими до оковитої. Хто вже встиг замовити келих вина чи гальбу пива, все одно безстрашно брався і за чарку.

Розмови пожвавішали. До нашого краю столу почали ходити в гості. Майже як у спіддейтінгу німці змінювали один одного на виділеному для них стільці. Студент у зеленому светрі, перебуваючи у особливому режимі доступу до нас, відкрив своє відділення позачерговиків. Але, спілкувалися ми і так переважно з ним, оскільки він говорив найгучніше, а інших доводилося читати по губах, настільки виховано і делікатно вони підтримували розмову.

Так, по губах однієї класично-білявої студентки вдалося довідатися, що вона вивчає літературу. Про зеленого светра вдалося взнати найбільше. Він історик, також вивчає філософію і продукує електронну музику – семпльований хіп-хоп. Діджей Шейдоу – голова! Янг Таг – нє.

Нарешті веселі ельфи висипали на вулицю і ми з ними. Ініціативне ядро неоригінально запропонувало йти у Fashion Club. Мабуть, зіграла роль відстань у всього лише сто метрів. Всі погодилися, хоча до пункту призначення дійшли не всі. Хлопців виявилося більше, з дівчат поринути у дивний світ нічного львівського життя захотіло лише двоє – жвава (фарбована) білявка у блискучих чорних штанях в обліпку і маленька шатенка в окулярах.

На відміну від німців я заходив у клуб вперше. Тому було дуже цікаво – як не як, той самий Фешин клаб, ветеран центрально-львівського гламуру. Що ж це за дивні однакові дівчата туди ходять у чорних сукнях?

Урочисто як в театрі ми здали речі в гардероб і зайшли. Як на вечір вівторка було досить людно і грала досить пристойна музика – не такий вже й поганий електро-поп. І дійсно на танцполі переважали дівчата.

"Ну ось же ж", звернув нашу увагу ельф – "всі в однаковому одязі, з макіяжем". Ми придивилися. Дівчата як дівчата і зовсім не в уніформах  просто елегантне вбрання львівських панянок. Чорні вузькі штани чи короткі шорти, білі сорочки, чорні, картаті, смугасті, плямисті сукні. Спецзагоном і не пахло. Єдине, що їх об’єднувало – вони не були ельфами.

Німці сформували коло і почали витанцьовувати, озброївшись склянками з віскі. Сідати не було сенсу – за столик потрібно заплатити 300 гривень, повідомили нам студенти. Більшість дівчат теж не сідали.

Раптом на танцпол вистрибнув пан у костюмі. З виду подібний на новоспеченого депутата – стільки у ньому було життєвої радості та веселого завзяття. Пан стрибав довкола панянки у чорній сукні. Панянка зі стриманою посмішкою включилася у гру. Ельфи багатозначно на них косилися. Лунав електро-поп. Німкеня-шатенка скинула верхній шар одягу, який ще залишався на ній після гардеробу. Студент-затєйнік танцював у центрі кола. Було весело.

Простір довкола поступово заповнювався. Вівторок перетік у середу, відчувалося, що до п’ятниці стало вже на кілька годин ближче.

Грайливий настрій захоплював і новоприбулих. Жіночка, схожа на Фаріон, звабливо бігала поміж людьми, утікаючи від свого супутника. Той теж бігав, не поспішаючи, втім, її зловити.

Під входом на вулиці пантрували бабці з квітами. Після виходу на перекур у панянок в руках з’являлися троянди, куплені галантними кавалерами. Троянди клалися на барну стійку, трьохсот гривень за столик бюджет вже не міг витримати.

Зрештою ситуація почала вимагати підігріву. Вже знайомі з місцевою топографією студенти повели нас нагору – в караоке-зал.

 

 

Відразу біля входу у зал ми наштовхнулися на класичного мужичка з животом і мікрофоном, який надривно виспівував жиганівську романтику Міхаїла Круга. Співаючи, він переміщався довкола столика з друзями, ті меланхолійно підплескували. Відспівавши останній куплет, мужичок енергійно замахав рукою, смикнувся усім тілом і ушкварив український псевдо-фольк від Вася клаб. Дружнє підплескування зміцніло.

У залі тим часом курилися димки кальянів. Публіка тут вже була солідніша, в сенсі старша. Поступово все змішалося, студенти то з’єднувалися у коло, то розбрідалися вздовж барної стійки. На п’ятачку спалахували і гасли танці. Але лише під мєдляки. Потім я зрозумів, ну та, це ж караоке, не буде ж ніхто виспівувати швидкі електро-поп хіти.

Усміхнена караоке-хостеса, склавши руки, милувалась своїми підопічними. Інший мужичок з животом кружляв свою партнершу, а та все намагалася трохи стягнути міні-спідницю донизу. Маленький студент в окулярах поліз на стріп-жердину. У повітрі пахло мартіні, потом і яблучним тютюном.

 

 

Зацінивши таку високо-взяту ноту нічного життя, ми вирішили, що прийшов час прощатися з цієї оазою простої людської безтурботності. Вище підійматися вже не було куди.

Ми вийшли на вулицю. Половина студентів пішла ловити таксі до готелю "Дністер", навіть не зважаючи на наші натяки, що це дуже близько. А ще половина тихо розчинилась у космосі проспекту Свободи у пошуках інших розваг. Далі "Рафінаду" вони, мабуть, не зайшли.

фото: pinterest.com

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.