Beasts of No Nation

Beasts of No Nation

олександр ковальчук,  24 лютого 2016

Один з афроамериканських спотикачів цьогорічного Оскара.

Актор Вілл Сміт, його дружина Джада Пінкетт-Сміт та режисер Спайк Лі закликали небайдужу голлівудську спільноту бойкотувати цьогорічний Оскар, оскільки поміж багатьох претендентів на заповітного хлопчика немає акторів-афроамериканців.

Якщо там щось і можна помітити в номінантах, то хіба що фільм про відомих реперів N.W.A. (кращий сценарій) та трек канадця The Weeknd (краща пісня до фільму).

У всіх цих суперечках про дискримінацію та расизм чи не найбільше згадувався фільм Beasts of No Nation від режисера культового серіалу True Detective Кері Фукунаги, що презентувався як одна з найбільших альтернатив усім цим: Ді Капріо, Бруклінам, Марсіанинам та трансгендерам.

І далі вже з фільму Фукунаги виокремлювався Ідріс Ельба, зірка серіалу Лютер, як приклад прекрасної кандидатури афроамериканця на номінацію кращого актора року за роль командира дитячого батальйону десь у західній Африці.

Але Ідрісу Ельбі (будь-кому) важко змагатися з дітьми у кадрі і тому один цьогорічних оскарів мав би виграти п'ятнадцятирічний пацан Абрагам Атта за роль Агу. Ельбі важко змагатися з дітьми (тим більше – з дітьми з калашами в руках) та котиками (схоже, що це не стосується тільки українського кіно, де навіть діти грають бездарно) і тому його немає у найцікавіших моментах фільму.

До речі, його дещо піжонистий, і тому карикатурний, вихід у шльопанцях програє, наприклад, пофігістичному виходу у шльопанцях актора Джоша Броліна у фільмі Sicario про спроби ЦРУ контролювати трафік на кордоні з Мексикою. Ще десь трохи далеко йому тут і до Фореста Вітакера у The Last King of Scotland.

Фукунага відразу натякає на педофілійні моменти у житті Ельбіного лідера-маніпулятора, щоб згодом, звичайно, що за кадром, показати певні його маніпуляції з Агу. Хоча найкраще, що можна помітити навколо постаті Ельбіного персонажа, – це магічне шоу з холостими патронами, де режисер може буквально реалізувати цитату про опіум для народу.

Більше про Ідріса Ельбу навіть можна не згадувати, а про Фукунагу можна зазначити, що за такої кількості (за звітний період) підліткових анти-утопій від Голодних ігор і до How I Live Now, його фільм лише підсумовує цю хвилю. Він постійно змушений балансувати над збоченням у протоптаний мільйони разів гуманізм замість того, щоб вирішувати мистецькі задачі та шукати нові ракурси.

Так Beasts of No Nation стає лайтовою версією фільму Іди та дивись Елема Клімова (про передчасне старіння п'ятнадцятирічного пацана тут зазначається окремо), хоча міг би просто стояти поруч десь з Містом Бога.

Перший кадр фільму відразу ніби натякає, що закадровий голос головного героя (Агу) вестиме прямий ефір з території класичного нуару Бульвар Сансет, але оскільки головний герой тут дитина (тобто, майбутнє), то Фукунагу трохи б неправильно зрозуміли у сучасному світі, якщо б це був голос мерця, і тому тут буде хепі-енд.

Єдиним, де він хоч якось може розвернутися у такій політкоректній темі (діти війни, мама-Африка), може бути тільки продовження маркування процесу дорослішання як смерті (також у традиційній схемі релігійного "нового життя", преображення).

Це особливо помітно на тлі початку фільму (до смерті брата Агу), де режисер може повноцінно побавитися у комедію (дитячий варіант Перемотки) навіть з ефектом 3D (щось подібне було в The A-Team), або просто хуліганити в кадрі (і так наближатися до пригод Гекльберрі Фінна), хоча й з анімаційними титрами втраченого дитинства.

Фукунага працює на хиткому пограниччі (не тільки між повстанцями та армією) і тому хоч якась спроба багатозначності (чи іронії) тут можлива, хіба що у борделі, де одна з повій просто бавилася пістолетом і так вбила одного з повстанців.

Але сама тема знову і знову виштовхує його на той славнозвісний надситуаційний погляд вічності за який у фільмі відповідає закадровий амбієнт, який подекуди переходить у дроун, і так ще більше починає сигналізувати про універсалії під час війни: благання, які не чує навіть Бог, армійський хаос та абсурд, дідівщину (як особливу форму життя) та карикатурність, незважаючи на усю жорстокість, дитячого війська, яке періодично тягне бавитися у звичайні ігри.

Beasts of No Nation легко переноситься на територію України та війну з Росією: хунта, мінливість урядів, срані ліберали-реформатори, яких фінансує закордон, потреба у сильній руці, місцеві сили самооборони тощо.


Від усієї цієї універсальної статичності Фукунага, хоч на мить, може втекти хіба що у глюки (що нагадують про його минуле в True Detective), де боги сходять з розуму, і де такий ескапізм міг би стати чи не найкращою протиотрутою від подальших воєн у даній ситуації, де наркотичне небуття ніяк би не спонукало до конфліктів.

Але це вже територія тоталітарного режиму.

фото: lebanondvd.com

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.