17 березня 2016

Земля майбутнього: Казка для юних техніків

Прекрасний фантастичний фільм нібито для дітей, а насправді для дорослих, аби ті могли згадати своє дитинство

Кожна епоха має своє майбутнє. Те майбутнє, яке прийнято уявляти, яке описується у книгах чи фільмах. З часом минають відповідні роки і нові покоління бачать у прийдешньому вже щось своє.

Покоління Термінатора, наприклад, із зрозумілих причин підсвідомо не дуже любить зазирати уперед. Їхнє майбутнє таке, що краще триматися від нього подалі.

Найбільше, мабуть, пощастило тим, хто в 2001 році планував полетіти у Космічну Одісею. Умовно беручи, це всі чиє дитинство припало на період з 1950-х і до 1980-х. Їхнє майбутнє було малохмарним і обіцяло перемогу над всіма головними проблемами людства. Саме для них, для тих, хто з нетерпінням чекав приходу технологічної утопії, обіцяної фантастами (у радісному хорі яких глухли поодинокі голоси анти-утопістів), і призначається нова фантастична стрічка Земля майбутнього.

Прекрасне майбутнє, яке чомусь не здійснилось

Головна драма фільму дотепно вибудовується на контрасті між тодішніми очікуванням супер-розвиненого і гуманного 2001 року та не надто позитивною реальністю, яку всі вже встигли засвідчити власними очима.

Ми вже дочекалися і 2001-го, коли людство мало би на всіх парах підкорювати простори ближнього космосу, і 2015-го, коли молодь мала би літати на повітряних скейтах. Судячи з усього, далі вже чекати сенсу нема. Утопії не буде. Це зрозуміло вже навіть те останнє покоління утопійних романтиків, які зачитувалися журналом "Юний технік" та непокоїлися думкою, про те, чи гуманно буде експлуатувати роботів.

Єдине чого ми ще можемо дочекатися – це 2018-го, коли мало би відбутися пробудження ворожого штучного інтелекту Скайнет, що оголосить війну людству.

Земля майбутнього дуже вдало обігрує таку тему прекрасного прийдешнього, яке мало би настати, але зазнало поразки.

На початку стрічки ми знайомимся з хлопчиком Френком, ентузіастом технічного прогресу, який живе у Америці 1964 року, але чудесним чином потрапляє у майбутнє. Фільм зображає ідеальний світ майбутнього точнісінько таким, яким його уявляли діти чотирьох повоєнних десятиліть минулого століття. Химерні закручені будівлі, що здіймаються угору стрімкими шпилями, швидкісні потяги наземного метро, космопорт в досяжності кількахвилинної їзди, усміхнені люди в блискучих убраннях, що весело займаються цікавими і відповідальними справами, величезні роботи і машини, постійно готові допомогти людям. Френка супроводжує дівчинка-кіборг Афіна, в яку неможливо не закохатися.

Але далі усе обривається.

Глядач переноситься у 2000-і і зустрічає ще одну головну героїню – дівчину Кейсі, яка теж мріє про прекрасне космічне майбутнє. Та реальність довкола неї постійно натякає, що це лише безпідставні сподівання. Вперте мрійництво Кейсі зрештою винагороджується – її знаходить невгамовна Афіна і відкриває двері до сяючого майбуття.

Однак, є один нюанс. Майбутня утопія вже перестала існувати. Тепер це лише прекрасний фантом, у який можна вірити лише як в дитячі казочки. Зустріч із постарілим Френком (якого втілив  Джордж Клуні) відкриває Кейсі жахливу правду – людство насправді котиться до скорої загибелі. (Коллапс людства, зокрема, ілюструє відео з Євромайдану). Однак, кібер-Афіна впевнена – вперта надія, яка живе всередині Кейсі, ще здатна змінити ситуацію і повернути утопію в реальність...

Такий сюжет вже сам по собі, звісно, не може не розчулити усіх, хто належав до покоління "юних техніків", причому по обидва боки океану і по обидва боки залізної завіси. Адже, віра в перемогу науково-технічної революції об’єднувала мрійників і в капіталістичних країнах і в соцтаборі. Земля майбутнього, по-суті, це журнал "Юний технік", перевиданий Діснеєм. Але окрім цього у фільм вкладено ще ціла купа відповідних нюансів та деталей, які доставляють кайф тим, хто в темі, не менше ніж загальна історія.

Взагалі, для уважного ока Земля майбутнього – це не просто фантастика, а фільм із жанру меш-ап, який поєднує типажів та героїв із різних кінематографічних та літературних джерел. Але поєднання тут не механічне, як у екранізаціях коміксів, а тонкіше.

Так, постать Афіни немовби матрьошка таїть в собі цілу галерею типажів, які може побачити відповідно поінформований глядач, – від керролівської Аліси та білого кріля з Матриці (і з того ж таки Керрола, звичайно) і до матрицівського агента Сміта чи радянського Електроніка.

На рівні задіяних тем та стилів тут б’є цілий фонтан. Управитель майбутнього, перетворений на темного лорда із космічної попери (у виконанні Хью Лорі), паралельні світи, описані Кліффордом Саймаком, Томас Едісон та Жюль Верн як конструктори першої у світі ракети та багато іншої смакоти.

Афіна-Аліса, вона ж Електронік, вона ж білий кріль

Не знаю, чи автори фільму знайомі з соціалістичною класикою дитячої повоєнної фантастики, але кілька соковитих нюансів фільму здатні розкритися лише у порівнянні з такими культовими стрічками радянських дітей як Гостя з майбутнього та Пригоди Електроніка.

Школяр, який потрапляє у майбутнє і знайомиться там з прекрасною ровесницею, дружба з електронним роботом, який виглядає як дитина, але здатний бігати швидше ніж автомобіль, – для радянського покоління "юних техніків" усі ці теми сидять у підсвідомості. І у Землі майбутнього ми отримуємо нагоду ще раз зустрітися зі цими улюбленими героями, хоча і у іншій формі.

Ви тільки подумайте – прекрасна незнайомка, гостя з майбутнього, Електронік та Електронічка, робот Вертер, Аліса, білий кріль – і все в одній особі!

Не менше радості може доставити і американський Коля Гєрасімов, більш подібний на Фіму Корольова. Можете собі уявити постарілого Колю, роль якого доручили Джорджу Клуні і який замість кефіру носить пляшки Кока-коли? А що робить Кейсі, як тільки-но потрапляє в майбуття? Відповідь очевидна – вона їде в Космопорт. У цій стрічці калейдоскоп гібридних образів буквально невичерпний. А деколи картинка збігається майже повністю, як от у сцені першої мандрівки Френка-Колі у часі.

Всю історію можна переказати і так – повернувшись з майбутнього Коля Герасімов будує апарат, який може передбачати прийдешнє і з жахом бачить, що той світ, у якому він побував, ніколи не реалізується, бо людство звернуло не в ту сторону. Але Аліса-Електронік встигає втекти у минуле. прихопивши з собою коробку мієлофонів, закамуфльованих під значки. Там вона опікується Колею і шукає йому якусь молодшу заміну, якій може доручити відповідальну місію. Виживши у перестрілках з космічними піратами (які теж виявляються роботами) і у двобої з капітаном Вєрховцевим (який впав у відчай і песимізм), герої повертають своє щасливе майбутнє і дружно співають "прекрасное далеко, не будь ко мне жестоко". Їм підспівує хор новостворених Аліс-Електроніків.

Земля майбутнього як Град божий

Втім, одночасно, фільм не такий вже й дитячий, як можна подумати з першого погляду. Його можна розглядати також як спробу переосмислити та актуалізувати модерну утопію в сучасній свідомості. Адже, модерн – це не лише фантастика і космос, це теж конкретні технічні і політичні візії влаштування людського життя вже тут і зараз. Образ порожнього закинутого майбутнього натякає нам і на той проект модерного світу, який ми почали закидати, починаючи з кінця 1980-х років. Недаремно, картина нездійсненного майбутнього у фільмі дуже нагадує деградований з часом зразковий соціалістичний мікрорайон.

Земля майбутнього говорить про той момент, коли ти вже зрозумів, що від утопії до анти-утопії – один крок, і задумуєшся над тим – а що ж далі? Що можна робити далі?
Стрічка закінчується на ноті майже релігійного торжества добра і цим самим дуже явно показує релігійне начало самого модерну, яке раніше приховувалося за технологічними формами. І ми розуміємо, що, незважаючи на прагматичний науковий дискурс, проект модерну – це насправді черговий обнадійливий міф, прекрасна казка, тобто, те, що він сам намагався заперечити та подолати. Але це розуміння також навіть ніби вселяє у модерн друге життя, узаконює його утопічність, яку вже не треба більше приховувати. Так, це казка, але це доволі хороша казка. Можливо, вона може принести нам якусь нову надію?

Чи Електронік не може виявитися черговим апостолом Ісуса Христа?

Автор: Андрій Бондаренко