Кава з плагіатом

В Україні вже давно звична справа, що саме злодій першим волає "Тримай злодія!"

Тому коли днями Юрій Винничук розродився у своєму затишному Фейсбучику (де давно забанені всі незручні коментатори) пафосним постом про плагіат дружини екс-міністра культури Кириленка – ніхто особливо не здивувався.

Тим більше, що йшлося про "святу" для українських патріотичних літераторів – плюнути в спину відставному чиновнику. Та й штиль був звичний для текстів-доносів Яворівського, Павличка та іже з ними – можете переконатися з розлогої цитати нижче (авторську орфографію пана Винничука збережено).

"Мадам Кириленко жодної дисертації не писала, як і не писали нічого тисячі чиновників і дупотатів усіх рівнів, які стали кандидатами, а дехто за лічені місяці після кандидатської уже й доктором. А не забувайте, що в нас ще й какадемій ціла купа. От і какадеміки сипонули.

Дамочка найняла собі якогось наукового "негра", а той її спалив, бо натирив чужих текстів. Тепер вона мусить щось молоти у своє виправдання. Ліпше б мовчала.

Признатися в тому, що за неї хтось усе написав, вона не може. Але ж ми розуміємо, що в епоху інтернету дуже ризиковано щось цупити. І вона сама б, як дружина публічного чоловіка, такого б не зробила, бо вона ж не публічна женщина.

Але найманець з тим усім не довго воловодився, здав текст, отримав гроші і культурно відпочиває. Хоча, можливо, не там, де мріяв, а, скажімо, вже під якимсь дубочком на два метри завглибшки. І я його не шкодую".

Я теж не пошкодую пана Юрія Винничука, незважаючи на те, що мені подобається більшість його художніх творів. А от на попсу для туристів у нього, вочевидь, власного натхнення не вистачило – довелося позичати (причому без жодних посилань).

"Але ж ми розуміємо, що в епоху інтернету дуже ризиковано щось цупити", і після нескладного пошуку з'ясувалося, що книжка Юрія Винничука "Таємниці львівської кави", яка у незмінному вигляді вийшла вже третім виданням, значною мірою є дослівним перекладом книжки М. Пучерова "Всё о кофе" (Київ, "Наукова думка", 1988, 104 с.)

Ця книжка була третім, переробленим і доповненим виданням розповідей Миколи Пучерова про каву. Вона вперше вийшла ще у 1977-му і налічувало 88 сторінок.

Тобто автор, на відміну від Винничука, працював над удосконаленням тексту, хоча йому і не вдалося уникнути прикрих помилок, про що нижче.

До речі, книжку Пучерова вже перекладали до Винничука, просто робили це офіційно – у Болгарії, де "Всичко за кафето" була видана у 1989-му.

Прикладів плагіату в "Таємницях львівської кави" назбиралося кілька десятків, ознайомитися з ними можна в порівняльній таблиці.

Зазначу, що плагіатив Винничук книжку Пучерова у зворотному порядку. Причому у перших розділах (у першоджерелі ці теми, навпаки, ближче до кінця) ще були такі-сякі спроби редагувати – хоча джерело вгадати не важко. А далі – просто махнули рукою.

Власне, поцупити дослівно рецепт приготування звичайної кави по-східному (наведено на початку таблиці) треба вміти.

Крім того, з першоджерела "позичено" по 12 рецептів гарячих та холодних кавових напоїв, а також рецепти кавової есенції і кавового сиропу.

У "Таємницях…" скрізь трапляються сліди недбалого перекладу – звороти на кшталт "кава виробляється" замість природніших для української "каву виробляють".

В одному місці – спеціалісти замість доречніших фахівців, в іншому – забули забрати непотрібний вже прийменник "в".

Згадані в російськомовному оригіналі сорти робусти "гаме" и "кисси" (який при оцифруванні книжки Пучерова перетворився на "кисеи"), у Винничука названо "гамір" і "серпанок" (саме так Гугл-транслейт перекладає російські слово "гам" і "кисея").

Ще одна очевидна помилка, яка перекочувала у львівські видання з першоджерела, – "острів Батавія" (насправді місто – нинішня Джакарта) в переліку поруч з островом Ява. Також у 2Таємницях…2 двічі використана мобутівська назва Республіки Конго – Заїр, яку не вживають принаймні з 1997-го (але яка була звичною у 1988-му).

Якась "кислинка" замість кислотності – звичної характеристики кави. Звісно, з тексту зникли згадки про СССР – іноді це вимагало перетворення його на витинанку. "Криза капіталізму" сором'язливо переінакшена на світову, тощо.

Вочевидь, авторові непублічно вже робили закиди щодо якості тексту "Таємниць львівської кави".

Зокрема, у книжці Валерія Ніколенка "Гонорар: факти і роздуми про багатство і бідність" (2004) наведені слова Юрія Винничука: "Якщо "Кнайпи Львова" я писав із задоволенням, то "Таємниці львівської кави" – за гроші. Мені дали тисячу доларів, і я за місяць написав".

Тобто, як написано вище, "найманець з тим усім не довго воловодився, здав текст, отримав гроші і культурно відпочиває".

І не просто відпочиває – став за цей текст лауреатом Форуму видавців у Львові, продав його вже другому видавництву, які й не підозрюють, що видають плагіат.

І тут теж нічого дивного: адже державна "Наукова думка" не має ні ресурсів, ні практики захисту належних їй авторських прав, а львівські видавці просто не очікували подібної "підстави" від свого давнього автора.

Наприкінці – ще кілька цитат Юрія Винничука.

Перша – зі згаданого гнівного поста у ФБ, адресованого В'ячеславу Кириленку: "А тепер що? Я скажу. Пан міністр мав би втерти свої шмарклі і піти не тільки з кабінету, а й взагалі з політики. Бо досі усі його заслуги обмежувалися ораторським мистецтвом на різних шоу".

Друга – з найвідомішого за останні роки твору перекладача, письменника та поета :

Нема в нас святішої більше мети
Чи іншого спасу!
У бога прощення піди попроси
І вбий п…

Відповідь на майже риторичне запитання – чи не вартий автор усіх цих пафосних слів стати їхньою мішенню – кожен може дати самостійно.

фото: book-ye.com.ua, dp.prom.ua, knizhen-pazar.net