Зміст статті

23 травня 2016

Гетеротопія: кафе-вітальня та фотоколажі у Центрі міської історії

Виставкою робіт польського та українського митців відкрилося нове культурне місце у Львові

У Львові з’явилося ще одне цікаве і оригінальне місце, поки що без аналогів.

Це кафе-вітальня у Центрі міської історії, яка поєднує у собі кілька функцій та різні простори. Безалькогольний бар, місце для тихого відпочинку, читальня та виставковий зал – кожен відвідувач зможе обрати, який формат перебування в кафе-вітальні йому найбільше до вподоби у даний момент.

Нове місце вже запрошує відвідати виставку робіт двох фотомитців – поляка Мацєя Богдановича та українця Євгена Равського.

Новостворене кафе-вітальня – місце не просте, а концептуальне і має гібридну просторову ідею, як це і має бути у Центрі міської історії.

Головні його функції – творити вступний і перехідний простори. Три з’єднаних по колу кімнат, у яких розміщено барну стійку і кілька столиків з фотелями, мають створювати нейтральну атмосферу, яка ні до чого не зобов’язує, а втім вводить відвідувачів у особливий контекст Центру. Або ж навпаки – дає можливість відпочити і розслабитись.

"Це ніби таке місце для відпочинку, кафе, але, одночасно, воно має працювати і в загальному просторі нашої інституції", пояснює директорка Центру Софія Дяк. "По-перше, тепер до конференц-залу можна увійти не лише через дворик, а й відразу з під’їзду.

По-друге, сюди ведуть сходи з виставкової зали. Тож тепер екскурсії чи освітні програми, які ми там проводимо, мають нагоду продовжитися у неформальному спілкуванні нагорі.

По-третє, наше кафе-вітальня, загалом дає можливість прийти на якусь подію у Центр завчасно і не особливо поспішати після її завершення.

Ну, і, як ми сподіваємось, воно надаватиме львів’янам причину приходити у Центр без жодної причини".

Тут можна випити чай чи каву, щось з’їсти, наприклад, сніданок. Фотелі та низькі столики спонукають до відпочинку та спілкування, а не до роботи, хоча, в одній з кімнат незабаром з’явиться довгий стіл, де при потребі, можна буде і засісти зі своїм нотубуком.

Передбачені і культурні розваги. Відвідувачів зваблюватимуть підбіркою цікавої преси – передусім, найвпливовішими літературними оглядами, котрі не сподіваєшся знайти у львівських бібліотеках чи кіосках. Софія заанонсувала такі видання як Times Literary Supplement і The New York Review of Books. Теж є плани виписати польське видання Ksi??ki, але як виявляється, дуже важко домовитися за розсилку з Польщі в Україну.

Стіни кафе й далі будуть використовуватися для експонування якихось візуальних об’єктів. Втім, це буде, радше, не мистецтво, а щось пов’язане з діяльністю Центру, наприклад, світлини з медіа-архіву, за якими стоятиме якась цікава і пізнавальна історія.

Наступні два тижні нове місце у Центрі міської історії працюватиме у тестовому режимі – у будні з дев’ятої ранку і до восьмої вечора, а упродовж суботи-неділі – з дванадцятої до вісімнадцятої.

Хоча, можливо, у вихідні згодом працюватиме й довше. Принаймні, якщо передбачена якась людна подія, то кафе-вітальня точно буде гостити відвідувачів ще годину-півтори після її завершення.

На виставці, запрезентованій на відкритті кафе-вітальні, співставлено роботи двох авторів – Мацєя Богдановича з Лодзя та львів’янина Євгена Равського. До експозиції були відібрані їхні фотоколажні висловлювання на міську львівську тематику.

У Равського можна побачити фотовтручання у простір сучасного Львова, де на схилах Кайзервальду видніється пост-модерна Сіднейська опера, а поміж собором Юра та костелом єзуїтів височіє мечеть та вежі муедзинів.

Фото: Центр міської історії

Мацєй Богданович подібним чином вносить хірургічні вставки у ретро-простір Львова (а також Дрогобича, Варшави і Рави-Руської) на старих поштових листівках.

Як теоретично підкований митець, Богданович на прикладі своїх міських колажів прагне піддати сумніву феномен фотодокументу, який, на думку автора, є таким самим художнім витвором як і література чи поезія. На своїх роботах він намагається проблематизувати нашу звичну довіру до фото, забудовуючи та заселяючи габсбурзько-польський Львів всілякою непомітною на перший погляд дивовижею. Картинки Богдановича підкупають ще й розважальними моментами – адже, багатьом, мабуть,хотілося б уявити як над проспектом Свободи у тисяча дев’ятсот якомусь році пролітала тарілка, або ангел з пам’ятника міцкевичу спурхнув у небо як голуб у цілій зграї інших крилатих братів.

Як зауважив фотомитець Андрій Бояров, працюючи із старовинними зображеннями Львова, Богданович перебуває поза всім львівським контекстом. Тому, його роботи виходять такими легкими та дотепними.

Автор: Андрій Бондаренко