автономний опір

Лівий марш

Іван Волапюк,  28 червня 2016

Пошуки відповіді на питання, хто готовий захищати інтереси трудящих в Галичині.

В українському національному П'ємонті соціалістичні ідеї, за винятком відносно недовгого радянського періоду, ніколи не користувались особливою популярністю.  Однак сьогодні рівень соціального забезпечення населення виявився обернено пропорційним росту впливовості національної ідеї. І це примушує нас придивись до тих, хто сьогодні готовий підняти на свої знамена ідею захисту інтересів трудящих в Галичині.

На роль авангарда лівого руху, насправді, в Галичині вже і не так багато претендентів. Під таким кутом зору не варто й говорити про партію "Соціалісти", колишню СПУ Мороза-Цушка-Рудьковського. Не стане ним і ВО "Батьківщина", яка втім достатньо успішно експлуатує ліву риторику. Профспілки, діячі яких вперше за десятки років спромоглись виставити агітаційні намети в центрі Львова, все одно залишаються на конформістських позиціях і не спішать на барикади класової боротьби.

В підсумку, доводиться взяти до уваги місцеві радикальні молодіжні рухи. Справді, якими є шанси і перспективи колишніх вихованців і побратимів Юри Михальчишина вирватись в лідери лівого руху в Галичині? Хто не зрозумів, пояснемо: мова йде про радикально налаштовану галицьку молодь, яка в 2012-2013 роках різко змінила свій ідеологічний вектор з націоналізму на лівацьку суміш і марксистську риторику, хоч і залишила незмінною назву своєї організації "Автономний опір".

За останні роки вони відчутно підросли, хлопці понюхали пороху в АТО, дівчата повиходили заміж і стали мамами, але все ще чомусь позиціонують себе як молодіжна організація і не відмовляються від радикальної лівацької риторики в своїх месенджах.  Писані шаблонною мовою, переповнені лівацькими стереотипами і кліше  їхні інформаційні ресурси мало хто читає і вони достатньо обмежені в симпатиках.

В реальному житті автономи такне говорять і діють як звичайні активісти, в тому числі  беруться за справи, які часто є далекими від боротьби за соціальну справедливість і класову рівність. Наприклад, встрівають в бізнес-конфлікти, захищають природу, читають лекції або просто тусуються коридорами міської ради. Акції автономів майже завжди скеровані на вирішення коркретних локальних проблем, тобто не пов'язані із захистом класових інтересів найманих працівників, бо останніх в дрібнобуржуазній Галичині ще треба пошукати. І це перша суттєва причина, яка стримує ріст будь-якого, не лише їхнього руху, як повноцінного лівого. 

Інша причина, яка перешкоджає автономам набрати ваги і популярності, це шлейф скандалів і прив'язка до ряду неоднозначних постатей, які виявились гучнішими за їхні справи. З одного боку, це не критично, бо хто не припускався помилок на шляху свого розвитку. Але певні вчинки  автономів заперечують уявлення про ідейну молодь з ії максималізмом та вірністю ідеалам. Можна ще зрозуміти, коли дорослі люди в силу обставин і або ж особистого розвитку кардинально змінюють свої погляди, наприклад з комуністичних на націоналістичні, як це масово сталось в 90-х роках минулого століття. Але зміна автономами їхньої ідейної орієнтації з націоналістичної та лівацьку, яка сталась в 2012-2013 рр., так і залишається без чітких пояснень. Тоді ж автономи поміняли своїх духовних наставників: націоналіста-прагматика Юрія Михальчишина замінив авантюрист-троцкіст, засновник профспілкового руху "Захист праці" Олег Верник. Останній був помічений в тісних зв'язках і співпраці з російськими провладними громадськими ораганізаціями. Недоброзичливці також стверджують, що саме Верник був спонсором покупки приміщення для спортивного клубу автономів "Цитадель" у Львові.  Вони вважають, що Верник зробив це тому, що йому передусім  розходиться не так на ідейних послідовниках, як на вірній радикальній безпринципній молоді, яку можна залучати до різних провокацій. Не хочеться вірити, що це стосується також Автономного опору, але  офіційного спростування цих чуток ніхто не бачив, так само як і не чув про те, що автономи припинили співпрацю з "Захистом праці".  

Виглядає на те, що в парі автономи -"Захист праці" (тут може бути назва іншої маргінальної профспілки) перші справді грають роль технічного виконавця, а профспілка "замовляє музику", тобто конвертує дії молоді в політичні дивіденти.

Позиції "Захисту праці" більш відчутні в Дніпропетровську, Одесі і Києві, містах, де наявні великі підприємтва, інвестиції і де реально є наймані працівники, а відтак періодично виникають конфлікти між ними і роботодавцями. І якщо офіційні профспілки вирішують їх в судовому порядку, то у профспілки Верника завжди є в наявності групи молодих спортивного вигляду активістів, готових організувати пікет, страйк чи іншу активну дію на відеокамеру. Не виключено, що ліві радикали сьогодні готуються до активізації своєї діяльності і на Львівщині, адже в умовах незавершеності реформ, коли вітчизняний і іноземний великий бізнес лише починає вставати на ноги, непорозуміння і конфлікти з працівниками виникають досить часто.

Однак чи можна це вважати проявом класової боротьби або ж це є банальний шантаж власників? Думки експертів в цьому питанні розходяться. Як, можливо, і мотиви, з яких автономи співпрацюють з цією профспілкою і персонально, і як організація.  І варто перестати дивуватись, бо гопників вистарчає всюди: і з права, і зліва, як втім і тих, хто не зміг уникнути спокуси використати громадські і політичні рухи в своїх корисних цілях.

Отож поки автономи будуть в наймитах у різних профспілкових рухів, навряд чи вартує очікувати від них чіткої відповіді на питання що робити і конкретної програми дій, а відтак  -самостійності, в тому числі і щодо їхного подальшого розвитку.

А поки лівацька молодь проходить нелегку школу дорослішання, електорат Галичини і далі будуть експлуатувати націоналісти і різних видів популісти. Хоча, можливо, вже на наступних виборах компанію їм складуть ліберали.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.