Львів у 10-х роках: Прикмети сучасності

Хоч як помалу, але Львів змінюється з плином часу. Напередодні 2017 року вже помітно, що у десятих роках наше місто стало трохи іншим, аніж у було у нульових. З’явились такі сякі прикмети сучасності, або просто явища, характерні лише для цього періоду.

Очікуючи подальших змін (наприклад, якоїсь людської нормалізації громадського транспорту, або ж канатної дороги на Високий Замок), можна пригадати ті феномени, які творять тло Львова саме десятих років.

Аби згадки про деякі з них не працювали на рекламу поточного мера, слід зауважити, що оновлення та покращення міської інфраструктури та побуту – це прямі обов’язки будь-якої міської влади. А ті позитивні зміни, які засвідчили львів’яни за останню декаду, виглядають таки лише базовим мінімумом або ж вимушеним кроком під тиском обставин чи зусиль активної частини громади, але аж ніяк не стабільним поступом у краще майбутнє.

Отже, які речі та явища можна назвати маркерами Львова зразка дві тисячі десятих років?

Сполучити Сихівський масив із центром за допомогою трамвайного сполучення планувалося ще на початках будови цього району. Однак, подібно до того, як багато цікавих містобудівних планів свого часу кануло в лету через початок Першої світової війни, грандіозний проект радянських інженерів провести у Львові підземний трамвай (який би проходив теж через Сихів) так і не був реалізований через розпад СРСР. Адже, цей проект передбачав проведення надзвичайно складних та дорогих будівельних робіт, непідйомних в умовах кризових дев’яностих років.

Втілити нарешті план, що помалу став рожевою і малореальною мрією усіх сихівчан, вдалося за фінансової допомоги європейських фінансових інституцій.

Нова гілка трамваю реально змінила суб’єктивний простір і Сихова, і Львова. Яскраво-жовті вагони стали відчутним доказом того, що мрії збуваються (особливо, якщо йдеться про завоювання довіри у 100-тисячної групи електорату) та символом віри у перемогу прогресу над темним до-трамвайним минулим.

Перемога ця поки що лише символічна, адже, більшу частину львів’ян й досі перевозять немовби бездушні мішки з картоплею. Темна сторона громадського транспорту – маршрутки – нікуди не зникли, а навпаки, їхня чергова модифікація стала невід’ємною частиною Львова 10-х років.

Після перехідних нульових років статус головного громадського транспорту Львова завоювали жовто-оранжеві маршрутки "Еталон" (виробництва Бориспільського автобусного заводу) та "Богдан" (створені на Луцькому автобусному для корпорації з людським іменем "Богдан").

Тоді вони вигідно відрізнялися від різноманітних душегубок типу білих однодверних "пижиків", в яких за кілька переїздів можна було набути собі клаустрофобію. Це були практично міні-автобуси, а не маршрутні таксі – "маршрутки", як їх продовжували називати.

Сьогодні ж, це вже брудні, роздовбані тарантайки, придатні швидше для перевезення свиней у колумбійських горах, а не громадян міста Львів. Та все ж таки, це неуникна реальність 2010-х років.

(Цікаво, що перемога "жовтих" відбулася не у всіх містах, як можна було сподіватися. Наприклад, у Запоріжжі все ще їздить сила силенна білих "пижиків", які змогли втримати гегемонію завдяки швидкості, маневренності та кількості. У Запоріжжі їх курсує надзвичайно багато і їздять вони доволі швидко у всі кінці міста.)

Автопарк громадського транспорту (який й далі залишається переважно у приватних руках) упродовж десятих років помітно поповнився секонд-хендними міськими автобусами з Європи.

Втім, жовті міні-буси залишаються головним транспортним засобом у Львові десятих років, як і в інших містах України. А довгі автобуси слугують лише щасливими фішками у жорстокій грі на виживання під назвою "Доїхати до пункту призначення у громадському транспорті Львова та не втратити віру у людство".

Спеціальні проїжджі смуги, призначені для велосипедистів, вже стали звичним елементом львівських вулиць. Хоча, ще на початку десятих про них було навіть дивно говорити у львівському контексті. Випадково прокладені та не зовсім зручні для пішоходів поряд, вони теж залишаються більше візуальним символом подальших змін.

Вказівники часу приїзду трамваїв дещо полегшили важку участь львівських пасажирів та значно осучаснили місця зупинок. Втім, хочеться все-таки дочекатися того моменту, коли громадський транспорт їздитиме просто за графіком.

Справжньою перемогою львівських урбан-активістів стало встановлення обмежуючих стовпців на тротуарах, які перешкоджають нахабним автомобілістам блокувати шлях пішоходам.

Це відчутно змінило деякі вулиці – адже до цього центральна частина міста виглядала як спеціальна смуга перешкод для тих львів’ян, що пересувалися власними ногами. Жити у пішохідному гетто стало реально легше, хоча саме гетто нікуди ще не зникло.

Частина львівських районів вже може похвалитися новенькими закритими смітниками, установленими під кінець 2016 року. Тепер краєвид львівських вулиць урізноманітнився видовищем задньої частини безхатченків, що пірнають у нові контейнери у пошуках їжі та цінних речей. Раніше вони могли робили це якось більш непомітно.

Але вигляд сміттєвого хаосу, що визирає із акуратних отворів смітників, призначених для сортованого сміття, знову ж таки вбиває всю віру у львів’ян.

Упродовж десятих років вуличний доступ до віртуального світу платіжних послуг з’явився практично усюди. Тож, якщо додати до цього пункту ще точки публічного вай-фаю, Львів вже можна сміливо назвати е-містом. І це реально зручно.

Лише у десятих роках слово "новобудова" у Львові перестала означати радянські блокові багатоповерхівки. У місті почали реально з’являтися приклади сучасної архітектури – спочатку офісні центри, а потім і житлові будинки. Станом на кінець 2016 року у списку львівських новобудов вже можна знайти і доволі цікаві сучасні проекти.

Ось, вичерпний фото-перелік від Олександра Шутюка.

Нульові у Львові були часом тріумфу супер-маркетів, а у десятих ця сфера зробила якісний стрибок далі. Поява гіпермаркетного комплексу "Кінг-Крос" на вулиці Стрийській ледь не змінила увесь просторовий баланс міста, відтіснивши центр публічного життя на околицю. Втім, подальше будівництво нових храмів сучасного споживання у інших точках – "Форуму" та "Вікторії Гарденс" – дещо повернуло місту втрачену рівновагу.

Дитячу насолоди від перегляду фільмів у кінотеатрах львів’янам повернув навіть не формат 3D, а саме глибина та величина IMAX-екранів. 3D-фільми ти дивишся у незручних темних окулярах, а аймакс навіть у двовимірності надзвичайно світлий та переконливий!

Хаос львівської роздрібної торгівлі, що виходить за межі супер- та гіпермаркетів, у десятих роках був доволі помітно структурований різноматними мережами. Від косметичної "Космо" і до стріт-фудівської "Тікі-тай". Деякі з них захопили місто з підозрілою швидкістю, як от мережа продовольчих крамницю "Близенько", породжуючи чутки про нечистих на руку власників. "Близенько" дійсно завоювали Львів насамперед своєю всюдисущністю, а не якістю товарів та послуг.

Пригадувати львівські вулиці десятих років можна буде також уявляючи вивіски "Львівських круасанів".