31 січня 2017

Цілковитий Садовий

Архівні пророцтва про сміттєзбиральну долю Андрія Садового.

Варіанти дістають із широких архівів фотосвідоцтва з 16 вересня 2006 року, де під час толоки депутатів Львівської міської ради у парку "Знесіння" міський голова Андрій Садовий збирає руками сміття на Лисій горі.

Про сміттєву епопею у Львові незабаром (або колись) дрібніші письменники міста почнуть писати родинні саги, у більших письменників міста історія Грибовицького монстра переросте у романи на кшталт: "Сміття ніхто не вивозить", "Сто років без рекультивації" чи "Сміття людське – не водиця".

На світлинах з 2006 року ще добре помітно, якою незайманою цнотою сяє місто Лева на 171 день головування Садового.

Місто ще має 214 днів чистого спокою до історичного скакання Садового закоханим архаром у Кабінеті (ще не Гріши Козловського) від рішення УЄФА у Кардіффі щодо місць проведення Євро 2012.

Набіги туристів-печенігів ще не спопеляють кожен міліметр львівської бруківки і на Високому Замку ще вистарчає місця для усіх.

Безтурботні львівські депутати впевнено торують путь крізь сміття та комашню до вдячного електорату і навіть знаходять несподівані атрибути влади та енергії.

Поміж усіх тогочасних депутатів та депутаток можна навіть помітити теперішнього секретаря Львівської міської ради Анатолія Забарила, окрім нього теперішнього депутата Юрія Кужелюка, і навіть забаненого ультра-банізатора усього безнадійного Теодора Дяківа (з цигаркою).

Якось зовсім несподівано тоді на Знесінні виникла делегація ліванських студентів з державним прапором, яка прозірливо натякала, що Садовому вже тоді варто було домовлятися з дружніми країнами про вивезення сміття на Близький Схід, оскільки на Далекий Схід за десять років такі операції заборонятимуть санкції.

Але Садовий не послухався Господа і вже 30 вересня увесь інтелігентний Львів намахали зі світловим шоу Герта Гоффа (пацаватий рівень Руслани можна було помітити ще за декілька років до того).

Добре, що усе те море народу перед Оперним ще не подушилося від такої кількості одночасного перебування над Полтвою.

Садовий ще тоді був такий цілковитий-цілковитий. Незаплямований ангелик з пухкенькими щічками та у сумнівних прикидах. Його ще не припекло сонечко до променистої сонцесяйності і Свобода ще не боролася так запекло.

Садовий ще не був розбещений та розпещений заслуженим званням "Містер Доля" або просто "Доля".

Він ще застановлявся над екзистенційною притомністю буття зі журналістами: вашими, нашими та польськими.

І навіть міг ще постати перед юним Проциком у несподіваному ракурсі.

І головне, він власноручно збирав сміття замість того, щоб возити його у невідомих напрямках у різні області рідної Україні та нарікати на її державницьку нелюбов.

Так може Садовий помилився з покликанням, помилився зі сродною працею?

Але ж ні, з висоти Лисої гори він господарем, володарем, посідачем дивиться на власне місто, місто Садового.

І навіть так пророче відвертає голову та носик від Грибовицького сміттєзвалища.

Поміж винничукового наріду Львова часто зринає та думка, що на Лисій горі місце лише усілякій нечисті. Місце чортам, відьмацьким шабашам і, прости Господи та помилуй, Сатані, тому лукавому Люциферові, який часто полюбляє закосити під янгола світла.

Здається ще мить, ось-ось, і Садовий вдарить розпашілим копитом, змахне своїм чорним крилом, і все християнське місто Львів вкриє суцільна темрява, цілковита ілюзія, морок.

А для усіх інших лунає маловідомий у галицьких палестинах британський колектив з такою милозвучною для серця кожного українця назвою Malachai та своїм хітом "Shitkicker" з альбому "Ugly Side Of Love" (2010).

Автор: олександр ковальчук