24 лютого 2017

Ракета до системи Trappist-1

Таємна історія планетологині Сари Сігер, вичитана із секретних файлів NASA, випадково викрадених нашим кореспондентом у Вашингтоні

Коли Сара Сігер вийшла із штаб-квартири НАСА після прес-конференції, на вулицях Вашингтону нічого не змінилося.

Фото: glassdoor

Так само повільно пересувалися перехожі, так само ліниво літали голуби над лавочками, так само весело лунали дитячі голоси із парку поряд. Якийсь дідусь у незрозумілій військовій формі посміхнувся їй – дивній тітці з весільною зачіскою, що очманіло вилетіла з великих скляних дверей просто йому під ноги.

Сара зніяковіла, їй знову здалося, що на її зачіску усі дивляться. Якщо твій батько – засновник компанії із трансплантації волосся, твоя голова вже ніколи не буде поводитися природно. Особливо перед камерами.

Колись, у її кімнаті висів плакат із Шинейд О’Коннор. Батько спочатку вважав це дотепним жартом, але потім чомусь зняв плакат, поки її не було вдома. Якось, з похмілля він сказав матері, що йому боляче дивитися на свою доньку, бо відчуває, що всередині голови вона таки лиса. Як Місяць. Чи Марс. Чи будь-яка fuckin’ екзопланета, від якої більше толку, ніж від доньки-планетологині.

Він був дивним чоловіком. Його улюбленими книжками в дитинстві були дивні російські книжки про порожнисті планети, які привезла йому одеська бабуся. "Земля Саннікова", "Незнайко на Місяці". Вони були російською і вона їх не читала. Мабуть, наперекір батькові вона обожнювала "Маленького принца". Його вона прочитала в оригіналі, на те вона й канадка.

Сара ще раз бездумно роззирнулася. Все залишалося на своїх місцях. Можливо розпашіле пообіднє сонце світило ледь яскравіше, ніж годину тому.
Можливо тіні від голого гілля на численних деревах уздовж проспекту всотувалися асфальтом ледь сильніше.

"Без дядька Вебба не розберешся", усміхнулась Сара сама собі. Дядько Вебб – так вони називали новий супер-телескоп, який за два роки вилетить на орбіту Землі. Тоді зірки стануть ще ближчими. І можливо вона нарешті знайде свою планету. Сара чомусь зупинилася і усвідомила, що йде не в ту сторону.

"А що таке та сторона?", знову усміхнулася Сара Сігер до свого внутрішнього астронома. А тоді, злякавшись власного сміху, ще перебуваючи у напрузі прямого ефіру, вона різко розвернулась і попрямувала до готелю. Сара раптом зрозуміла свій поспіх  не хотілося зараз бачити нікого з колег. А вони ось-ось вийдуть услід за нею. Вона обігнала їх лише на пару хвилин, передчасно відшивши молоденького недосвідченого репортера.

Фото: betterworld.mit.edu

У готелі вона ще раз глянула на квитки – до літака рівно 12 годин.

Вона присіла на краєчок готельної канапи. Різко, до судоми їй захотілося потрапити на якусь планету із системи Trappist-1. Сара стримано заплющила очі, немовби перечікуючи головну біль, а тоді пружиною зістрибнула на підлогу, відсунула важкий стіл від вікна, запнула розкішні темно-червоні штори, метнулася до ванної кімнати, пустила там воду, на секунду спинилася, відновлюючи дихання. Кинулась до дверей, провела карткою-ключем. Помалу опустилася на м’який килим, витягла з кишені маленький флакончик і застигла у позі – ні, не ембріона, у позі себе маленької, зморено закляклої на ліжку після нічного роздивляння зірок крізь подарований дядьком Едом телескоп. Немає думок, лише крихітні далекі світлячки й далі кружляють перед заплющеними очима...

Тут, у готельному номері зоряна карусель поки не з’являлась. Але Сара знала, що робити.

Вона просто чекала.

Поступово, шум води заповнив її голову. Він витіснив майже усі думки крім кількох.

Десь позаду мерехтів туманний образ Маленького принца, її вірного помічника та друга. Ніколи він не наближався до її внутрішніх очей впритул, лише витав у неясній далині. Але пробуючи чітко побачити його маленьку постать у смішному плащику, Сара відчувала, що починає кудись падати. Тоді-то довкола і розкручувалася зоряна карусель, божевільний зорепад, світлячкові вихори...

Тут! – вигукнула Сара, не розплющуючи очей.

Карусель застигла, так різко, що аж світловий вихор на якусь мить сяючою плямою розтікся усім невидимим небосхилом, перед тим як згаснути.

Сара відчувала, що чи то стоїть, чи то сидить на якійсь планеті. Очей вона не розплющувала, але вдихала тонкий дух гіркуватих парфумів. Це був той слід, який Маленький принц завжди залишав після себе.

Тут пролягала його безкінечна зоряна стежка.

Деколи, в тузі переддосвітнього безсоння, вона тихо схлипувала від гіркого щастя. Ніхто не знав, але усі свої відкриття як планетолог вона здійснила лише так – віддано слідуючи за зоряним Принцем. Навіть не слідуючи – безтямно линучи услід його тіні, здіймаючись над канадськими преріями свого дитинства.

У цьому вона відрізнялася від своїх колег. Ті теж були ще тими романтиками. Але їхні мрійливі розмови над склянкою розведеного віскі суботніми вечорами товклися лише довкола ракет, космодромів, ілюмінаторів, зорельотів, гуманоїдів та інших кумедних вигадок із фантастичних ілюстрованих журналів, які вони читали в дитинстві. Просто смішно.

Фото: crazycoolgadgets.com

Хоча вона теж мала свою ракету. І це був навіть не потужний телескоп, що витав над Землею у вакуумі та давав їй змогу миттєво пересуватися з одного краю Усесвіту до іншого. Це був спогад про свою дитячу кімнату з вікном на зоряне небо над дахами передмістя Торонто. А надсвітове пальне – запах духів Маленького принца.

Сара ще досі не розуміла яким чином випадковий набір образів, вражень та асоціацій склався у її Ракету. Але вона діяла. Вона літала.

У цьому Сарі лише вчувалася якась дуже тонка і дуже тепла механіка. Врешті-решт, вона була переконаною матеріалісткою. Лише коли помер її перший чоловік, всередині неї щось тріснуло. З певним переляком вона зазирнула у тріщину, але, на щастя, звідти не вилетів ніякий ангел із запахом мокрого пір’я. За нею вона побачила лише свою дитячу кімнату. Це була та тріщина на стелі, на яку вона роками дивилася кожного ранку, прокидаючись.

Тоді все і почалось.

Якось згодом, коли суботнім вечором вони попивала розведене віскі на веранді із своїм другим чоловіком, Сарі захотілося взяти у свою ракету ще когось.

"Ось, послухай, що я тобі розповім!", не втрималась вона, доливаючи склянки.

Другий чоловік уважно слухав. А потім помовчав, явно не знаючи, що сказати, і спромігся лише запитати:

"Гм, а ти не думаєш, що Маленький принц – це лише маска, під якою приховується інопланетний роузм, який використовує твої враження з дитинства, аби вкладати в тебе потрібну йому інформацію?"

Якусь мить вони тупо дивилися один на одного, тоді чоловік вибухнув дурним сміхом. "Та ну тебе, я ж лише пожартував!", вигукував він, намагаючись обійняти Сару за плечі. Вона не втекла, але потім увесь вечір мовчала та пила склянку за склянкою.

Фото: www.nasa.gov

Система Trappist-1 стала найголовнішим подарунком Принца. Це був саме той світ. Тут не було таких самотніх чи пихатих планет як у Сонячній системі. Тут довкола маленької затишної зірки пліч-о-пліч кружляли рідні душевні друзі. Тутешні планети змогли триматися гуртом, слабших пустили досередини, найцікавіші балансували на межі Великої безодні. Їм було дуже цікаво та весело разом. Сара це дуже добре відчувала, вдивляючись у кольорові малюнки спектрів та променевих тіней, прислані з неба телескопом.

Лежачи на готельній підлозі з підібраними під підборіддя ногами, Сара відчувала приязне тепло сусідніх планет. 1b 1c 1d 1e… Вона покоїлась на 1f.

Безкрайній космос видавався їй зараз чуприною кумедного баранця із ферми дядька Еда.

До болю голосний дзвінок телефону раптом вирвав її назад на Землю.

В трубці хтось щось довго говорив, але вона ніяк не могла сприйняти голос як слова.

"Ало, агло", прокашляла вона.

"Ну то що ви про це думаєте, пані Сігер?"

"Про що?"

"Ну, про ймовірність життя на планетах із Треппіст один?"

"Що?"

"Ну, є там життя чи нема?"

Сара зосередилась на шумі води з ванної кімнати. Не забути б закрутити кран.

"Немає. Або є. Я не знаю. Все, я більше не можу говорити, вибачте".

Вона уявила, що Маленький принц якось забуде про неї і перестане приходити. Вона заплакала. А тоді згадала, що у неї є Ракета. Вона сама знайде його. Сльози різко висохли, як ніби їх здуло м’яким хвостом комети.

До літака ще залишалося 10 годин. А з валізи визирало горло по-аптечному брунатної пляшчини віскі.

Автор: Андрій Бондаренко