Віталій Карнасевич: Для своєї команди – я тато, мама, юрист і суддя

Віталій Карнасевич: Для своєї команди – я тато, мама, юрист і суддя

Петро Яцишин,  7 березня 2017

Розмова з молодим лідером лінії виробництва проводки на двигуни автомобілів VW компанії Фуджікура Віталієм Карнасевичем.

Варіанти продовжують знайомитися з працівниками компанії Фуджікура.

Коли і чому Ви пішли на роботу в компанію Фуджікура?

Моє попереднє місце праці також було пов'язане з виготовленням проводки для двигунів на  невеликому  підприємстві  у Львові. Але працюючи там, я вже чекав, коли розпочне свою роботу Фуджікура. Подав відповідну заявку та резюме в службу зайнятості і чекав, коли мені зателефонують.

Зателефонували наприкінці серпня 2015 року. Я пройшов співбесіду і мені повідомили, що ми їдемо на навчання в Румунію на три місяці. Для мене та моєї сім'ї це був спочатку шок, бо тато їде до чужої країну, і ще більший шок, бо незабаром перше вересня і потрібно відвести дитину до школи. Я попросився, щоб мені дали можливість все ж таки бути вдома першого числа, а вже другого вересня ми їхали автобусом до Румунії. Але я не шкодую про цей важливий у житті крок. У нас була дружня та хороша команда.

Важко було в Румунії?

Я вже мав уявлення про роботу, тому дуже страшно не було. Робота була командна і нам було цікаво. У нас були прекрасні керівники та перекладачі, які намагалися допомогти не лише у виробництві, але й гарно проводити дозвілля, щоб після поїздки в цю країну у нас залишилися теплі спогади. Нам намагалися організувати різноманітні екскурсії, наприклад, до ботанічного саду, у замок Дракули, ми їздили в місто Тур, де є гори, а в них дуже багато печер тощо.

Ви стали лідером одразу після повернення з навчання?

Ні. Я пройшов багато етапів виробництва, поки став лідером. У Румунії я мав ділянку роботи, яка називається прозвонка. Це підготовка мережі на конвеєр. Але вона мені швидко набридла. Робота неважка, переважно на уважність, але нудна для мене. Тому я казав, що працюватиму будь-де, тільки не там. І коли ми приїхали до Львова, то я попросився на бандажування (певна ділянка мережі, яку потрібно обмотати ізоляційною стрічкою).

Але тоді завод лише розпочинав свою роботу і людей на всіх лініях не вистачало, тому мені сказали одразу вчити наступний крок роботи. Я погодився, вчився і так вже в травні місяці 2016 року я знав практично всі позиції. Тоді мені запропонували перейти на роботу у відділ прототипів. Цей відділ займається тим, що під час запуску нового проекту повинен за спеціальними схемами підготувати мережу для замовника. Замовник її затверджує або вносить зміни.

Робота ця неконвеєрна, спокійна, але мені хотілося якогось руху, тому я знову просився, щоб мене перевели на будь-яку важку роботу. Тоді керівництво ще сказало, що я мабуть нічого не хочу робити, бо у відділі прототипів легко, люди просяться у цей відділ, а я навпаки шукаю важчого.

Але мене послухали і перевели знову на бандажування. Я став працювати в тій самій команді на той самий крок. А через кілька тижнів мені запропонували посаду полівалента. Це працівник, який знає весь процес виробництва на лінії – бандажування – клікетування – прозвонка.

Я одягнув синій халат і відчув, що на мені вже більша відповідальність, бо потрібно підтягувати всі кроки на виробництві, де немає людей. Спочатку це було цікаво, потім у мене був стрес і я мучив себе тим, що не потрібно було погоджуватися на таку відповідальну роботу, бо ти зранку встаєш і не знаєш в яку команду тебе направлять. Але в процесі роботи я почав і сам багато вчитися, мені стало цікаво, бо кожного разу я пізнавав щось нове і поставив собі мету, що хочу вивчити всього побільше.

За півроку мені повідомили, що хочуть перевести мене на посаду лідера. Але я довго відмовлявся, бо хотів повністю відповідати займаній посаді, ще більше навчитися, я опанував два проекти – MOVO і  RD, і так мене назвали універсальним повівалентом.

Але Ви все ж погодилися. І як працюється лідером?

Погодився, бо виробництво збільшувалося, команда була, а лідерів не було. Тому мені дали мою команду з 15 працівників і в мене знову був шок. Я привів людей  різного віку та статі на виробництво  і думав, що я маю їм говорити та що з ними робити. Я розпочав з того, що мене звати Віталій і я готовий разом з ними вчитися.

Єдине, що я розумів, так це те, що тепер у мене дуже відповідальна робота. А ще  мені запам'яталося з навчальної лекції, яку організовувала компанія, що лідер дуже часто в команді є і татом, і мамою, і юристом, і адвокатом і суддею. Бо є різні люди і різні життєві обставини.

І як Ви налагоджуєте діалог з керівництвом та працівниками?

З керівництвом проблем немає. Можу про все домовитися і поговорити. Якщо я помиляюся, то прошу мені підказати як я повинен це виправити.

А щодо працівників, то це людський фактор. У кожної людини є своя мотивація. Хтось прийшов гроші заробляти, комусь цікаво, а комусь не було що вдома робити. Але я всім кажу, що ми є єдина команда і немає такого, що хтось стоїть лише на одному кроці і робить лише свою роботу. Ми повинні допомагати один одному, я хочу, щоб ми були дружньою командою.

Бо  є люди, які одразу налаштовані погано і їм тут насправді дуже важко. Бо їх вже з самого початку не влаштовує або графік роботи, або маршрут не такий, або автобус не той і не має значення, яка зарплата. Все не так. А є люди, які тримаються за роботу, можливо їм не все одразу вдається, але вони хочуть працювати. Таким людям легко допомагати. Я завжди кажу, щоб не боялися запитувати, якщо треба сто раз, то сто раз відповім, якщо двісті, то двісті все розкажу. Не потрібно одразу панікувати і боятися вчитися, бо робота не є важка, основне, що потрібно, це дотримуватися вимог та правил виробництва.

Хто сюди приходить і одразу хоче дуже багато, то я їм кажу – вчіться і будете мати. Я пройшов свій шлях практично через усі посади, але у мене й досі ще є відчуття, що я не дотягнувся до чогось, що я ще чогось хочу.

З мене часто жартують і питають, чи я не хочу змінити своє місце прописки на адресу Фуджікури, бо часто залишаюся на додатковий час, мені тут цікаво, а робота завжди знайдеться.  

Як сім'я ставиться до такого амбітного бажання працювати?

Поки що добре. Діти мої бачили, де тато працює, були на заводі, коли компанія організовувала захід до Дня захисту дітей. Вони тоді були просто в захваті, було багато цікавих для них атракціонів, розважальна програма, подарунки і інше.

Тоді ще було завдання, щоб діти намалювали малюнки про роботу батьків. Але мій десятилітній син не вміє малювати, проте дуже любить ліпити з пластиліну. І він зліпив мініатюрну копію заводу, там є будиночок, конвеєрна лінія, маленькі чоловічки в різних халатах, тобто повністю вся лінія виробництва.

Цей міні-завод син вирішив подарувати нашому начальнику виробництва пану Хесусу, а він натомість подарував сину також цікавий подарунок. Син був  у захваті. І вже на Новий Рік зліпив із пластиліну новорічну прикрасу з логотипом компанії в корпоративних кольорах.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.