Тарасове колосся в Іспанії

З 21 по 23 квітня в місті Алькала-де-Енарес поблизу Мадрида відбувся V Міжнародний фестиваль української культури "Тарасове колосся".

Задум цього масштабного мистецького заходу, яким вшановується безсмертний геній Тараса Шевченка на теренах Іспанії, належить голові української асоціації "Край" Аллі Юрченко. Власне, вперше вона і зорганізувала цей міжнародний форум у місті Гранаді, де раніше мешкала. І щоразу він збирає представників громадських організацій, діячів мистецтва (музикантів, співаків, танцюристів, поетів, письменників, художників, фотографів), майстрів народної творчості не лише з країни кориди та фламенко, але й з-поза її меж.

Скажімо, торік у Барселону, де вчетверте проводився фестиваль, завітали творчі колективи й окремі виконавці з Києва та Чернігова. Приїжджали наші земляки з Португалії. Крім цього своїх учасників представила також і грузинська діаспора в Каталонії.

Цьогоріч до колиски видатного іспанського письменника Мігеля Сервантеса де Сааведри – Алькали-де-Енарес (саме тут народився геніальний творець Дон Кіхота), прибули представники не лише з мадридського регіону, але й українські діаспоряни з Валенсії, Вільяробледо, та, безперечно, такі бажані гості з рідної України.

Творчий десант останніх очолювали заступник Голови Національної ради жінок України Тетяна Тарасова, заслужена артистка України, голова всеукраїнського комітету з вшанування відомої української співачки з Канади Квітки Цісик Ірина Персанова, нащадок гетьмана Мазепи, голова Міжнародної організації "Родина Мазеп", член комісії державних нагород та геральдики Ігор Мазепа.

Виявили бажання взяти участь у цьому заході й наші іспанські колеги. Зокрема струнний квінтет Construzzia, директором якого, як не дивно, але дуже приємно, є наш земляк зі Львова Ярослав Керниця, котрий ось уже десять літ мешкає в Алькалі.

Програма фестивалю протягом усіх трьох днів виявилася насиченою виставками, ярмарками, майстер-класами, зустрічами з яскравими особистостями і, звісна річ, концертами. А відбувалися всі заходи в муніципальному залі ім. Пако де Лусії та парку Шевченка, який наші заробітчани нарекли поміж собою вишневим (ініціатива у реалізації висадження фруктових дерев належить, зокрема, й дрогобичанину Андрієві Модрицькому, котрий нині очолює громадське об'єднання українців Алькали.

Окрім цього, в суботу учасників конференції, на якій точилися жваві дискусії навколо визначення місця української діаспорної культури в контексті загальнодержавного масштабу, прийняла у своїх стінах суботня школа "Світанок", директором якої є уродженка Старосамбірщини Мирослава Косовська. Під час розмов також піднімалися інші животрепетні питання, в тому числі  щодо закону про мову, а також фінансову підтримку українською державою діаспорних проектів.

Дебати у цьому засіданні провели представники громадських об'єднань, організатори фестивалю, культурні діячі з України, перший секретар Посольства України в Іспанії Віктор Харамінський і консул Володимир Грабовенко.

Усе ж основний акцент у проведенні цього форуму організатори зробили на концертних програмах. Різноманітних і яскравих номерів виявилося, як мовиться, до кольору, до вибору, то ж вони могли задовольнити будь-які смаки, навіть у найвибагливіших глядачів.

Мене, особисто, полонили дві співачки з Києва: чарівна (ну, з надзвичайної краси народним потужним голосом) Анна-Марія Миронова, яка нагадала нашу незрівнянну Раїсу Кириченко, та соловейко – Антоніна Марцева (чом не підростаюча зміна Діані Петриненко й Євгенії Мірошниченко?) Перша – учениця студії Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки, друга – випускниця Національної музичної академії України ім. П. Чайковського.

Сонцесяйні враження залишили від своїх виступів уже згадуваний мною струнний квінтет Construzzia (висока злагодженість, розуміння один одного з допомогою погляду чи кивка голови, які дали можливість божественно прозвучати, зокрема, безсмертному "Щедрику" Леонтовича).

Співочі колективи культурно-освітнього центру "Дивосвіт" з Алькоркона "Перепілонька" та "Передзвін", керовані Лілею Ткачук (крім того, що чудово співають, то ще й танцюють непогано); вихованці цього ж закладу – солісти Мелася Мельник (обіцяє вже незабаром засіяти на сцені справжньою зіронькою); Андріан Кашаний (щоразу голосніше заявляє не лише про свій неабиякий співочий талант, але й подиву гідний для такого юного віку артистизм) та іспанка Беатріс Монтеро (пісні в її виконанні викликали град позитивних емоцій: особливо джазова композиція англійською мовою, яка висвітлила нові пречудові тембри її голосу, а українська народна "Ой, у вишневому саду" з репертуару неповторної Квітки Цісик, відкрила її навдивовиж ніжну душу).

Надзвичайно приємні хвилини від зустрічі з прекрасним світом танцю подарували учасники двох колективів: Зразкового дитячого ансамблю "Кричевчанка" (художній керівник Олександр Ситніков – львів'янин, котрий своє сходження до вершин хореографічного мистецтва здійснював у Львові в народному ансамблі танцю "Мрія" під керівництвом Михайла Кричевця) з Алькали-де-Енарес і "Перлина" (художній керівник Ігор Чижевський) з Алькоркона.

Одначе, крім концертів фестиваль порадував усіх, хто виявив бажання побувати на ньому, й іншими заходами. Зокрема майстер-класами, на яких можна було спробувати власними руками виліпити вироби з глини. А ще побачити як валяють бавовну, виготовляють ляльки-мотанки, розписують глечики та писанки. Окрім цього на ярмарках охочі могли придбати українські сувеніри, національну символіку, вишиванки та інші речі, які припали до душі.

Мабуть, нікого не зміг залишити байдужим показ мод, влаштований дівчатами "Театру мод" Галицького коледжу імені В'ячеслава Чорновола, які приїхали своїм ходом (автобусом) з Тернополя. Дефіле з їхніми двома колекціями українського стилізованого одягу: першої – часів козацької доби "Гетьманівна" та другої – під таємничою назвою "Мольфарка", – викликали не лише цікавість, але й захоплення всієї глядацької аудиторії. Варто додати, що над цими колекціями працювали: керівник театру, а заодно й дизайнер Оксана Грицай, а також Таміла Демкура і Надія Базюк (візаж та зачіски).

Невеличкі підсумки фестивалю погодилася підвести мешканка Самбора на Львівщині директор культурно-освітнього центру "Дивосвіт" Наталя Бондаренко.

Ось якими думками вона поділилася зі мною: "Своя сорочка, як кажуть, ближче до тіла, тому дозволю собі промовити про своїх вихованців. Ще не стерлися з пам'яті їхні успішні виступи на торішньому такому ж заході в Барселоні. Й ось – новий творчий злет представників "Дивосвіту". Цього разу їхню виконавську майстерність і гарний репертуар гідно оцінило журі чергового Шевченківського фестивалю. І це на тлі більш іменитих та професійних артистів, зокрема Світлани Ніконорової, Анни-Марії Миронової, Антоніни Марцевої й інших. Тим не менше, навіть на такому зірковому тлі наші учасники не те, що не загубилися, але опинилися серед переможців. Пальму першості, тобто Гран-прі фестивалю, здобула цього разу представниця України співачка та бандуристка Світлана Ніконорова.

А ось перші місця журі віддало, в числі інших, і нашим представникам: зведеному дитячому вокальному ансамблю "Передзвін" (керівник Ліля Ткачук), Андріану Кашаному, Беатріс Монтеро, музичному керівникові  бандуристці Оксані Маланяк (ще одній представниці Самбора), молодшій групі танцювального ансамблю "Перлина" (керівник Ігор Чижевський) і матері нещодавнього нашого випускника декламаторці Уляні Біловус.

Друге місце здобули такі наші учасники, як середній дитячий ансамбль "Джерельце" і молодший ансамбль "Перепілонька" (обидва під керівництвом Л.Ткачук), а також співак-дев’ятикласник Роман Климко.

Дипломом за виконання пісні Квітки Цісик нагороджено Христину Ясну (пісня "Місто спить"). Медаль за участь у фестивалі опинилася в арсеналі Сашка Конончука. А дипломи за участь отримали дитячий вокальний ансамбль "Веселка" (керівник Оксана Маланяк) і наш танцювальний дует у складі Христини Наумової та Вадима Кучера. Книгами, сувенірами та плакатами було відзначено весь колектив нашого культурно-освітнього центру.

Зрозумілі наша радість, захоплення та надія на майбутнє від здобутків дивосвітівських репрезентантів. До цих яскравих почуттів додається, безсумнівно, подяка нашим музичним керівникам, які доклали максимум зусиль для такого успішного виступу. Не забудьмо також і батьків наших учнів, які вклали велику лепту, щоб діти взяли участь у цьому фестивалі, а потім підтримували їх упродовж трьох концертних днів".

Одначе апогей фестивалю припав усе ж на неділю, 23 квітня, коли очікувався гала-концерт і нагородження переможців. І він, певною мірою, виправдав сподівання присутніх. Сподобалися виступи і вже згаданих артистів, а також тих, кого мимоволі не назвала.

Це – дитячий вокальний ансамбль "Гармонія" з Валенсії, керований Наталією Клименко (яка й сама чудово співала), молода співачка Оксана Компанець, юна вокалістка і піаністка Оленка Вербіцька з Вільяробледо, іскрометна й високопрофесійна варіація Остапа з балету "Тарас Бульба" у виконанні в недалекому минулому соліста Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського Валерія Брюзгіна; заслужена артистка України Ірина Персанова.

Проте прикро, що анонсовані найкращі номери цього триденного заходу: виступи народного артиста України Олега Скрипки, народної артистки України, Посла Миру Наталки Шелепницької та заслуженої артистки України Ніни Мирводи з незрозумілих причин не відбулися.

На превеликий жаль, чи не всі учасники цього мистецького заходу втратили чудову нагоду виступити на одній сцені з українськими корифеями. А лиш уявіть собі: який потужний заряд енергії й ентузіазму отримали б вони для свого подальшого творчого зростання! У програші залишилися і численні глядачі, які, сплативши певну суму за квитки, сподівалися побачити маститих українських артистів.

Чималими огріхами супроводжувався чи не кожен захід: невчасний початок, плутанина з виходом на сцену виконавців, збої в озвучуванні, неправильне трактування імен і прізвищ учасників тощо. Складалося враження, що над проведенням фестивалю працює не злагоджена команда однодумців, в якій усе розписано, неначе по нотах, а поодинокі особи, котрі не мажуть дати ладу з увімкненим механізмом.

Безумовно, легше критикувати, ніж організовувати. Одначе, повірте, що це – не просто "наїзд", а спроба взяти до уваги всі недоліки, щоб не повторювати їх у майбутньому. У цілому ж, на загальній атмосфері форуму не надто позначилися неузгоджені дії організаторів, деякі прорахунки та помилки.

У кінці кінців захід засвідчив про величезний творчий потенціал чи не усіх його учасників. І це – найкращий підсумок, який вселяє оптимізм і надію на наступні фестивалі. Як у такому випадку кажуть? Король помер – нехай живе король. А значить: наступному Міжнародному фестивалю "Тарасове колосся" бути.