Анатолій Малонос: Мормони – сімейна Церква

Анатолій Малонос: Мормони – сімейна Церква

Ганна Власюк,  29 серпня 2012

Про мормонів, або ж Церкву Ісуса Христа Святих Останніх днів пересічний українець знає небагато. В багатьох відразу ж виникають асоціації з «Етюдом в багряних тонах» Конан-Дойля, багатоженством та претензіями на всесвітнє панування.

Стереотипи про церкву у розмові з “Варіантами” спростовував голова релігійної громади церкви у Львові Анатолій Малонос, а також місіонери-іноземці, які перебувають у нашому місті.

Анатолій Малонос, член Правління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні, голова релігійної громади у Львові. 

У Львові громада існує з 1995 року, я, можна сказати, був першим членом цієї Церкви. Я зустрів місіонерів в 1991-му році, коли був в еміграції в Німеччині. Мені було 22 роки, я був в пошуках кращого життя, в пошуках його сенсу. Я задавав собі багато запитань про мету мого життя і коли я зустрів місіонерів, отримав для себе відповіді на ці запитання. Я не зміг це заперечити, бо з’ясував для себе, що це правда.

І я прийняв цю віру. Дехто може вважати, що я змінив віру, але я скажу відверто, що я віру не змінив, я її розвинув, укріпив.

В Україні тоді було десь біля десятка членів Церкви. В 1993 році я отримав патріарше благословення, яке  дається  раз в житті. І в цьому благословенні можна дізнатися про твій життєвий шлях. Я зрозумів, що моє життєве призначення — покинути Німеччину і повернутись в Україну. Зараз я виконую покликання у Церкві — що є моїм життям, це моє кредо. Також у мене є сім’я, є п’ятеро дітей, ми щасливі.

Я емігрував до Німеччини в 1991 році, тоді в країні було дуже важко, важко було знайти роботу. Мої батьки були трохи в депресії, була інфляція. Я був молодим чоловіком, мені було 22 роки, я хотів чогось досягнути. Я знав, що в цивілізованих країнах є багато чого такого, чого можна було б навчитися і навіть стати фінансово незалежним.

До вступу в Церкву був православним. Спочатку батьки сприйняли це насторожено, а потім вони самі стали членами Церкви. Ми з православними християнами  дружимо, і навіть з паном Августином підтримуємо зв’язок, приходимо до нього на Короленка. Я завжди вітаю його з Різдвом та Пасхою.

Ми відвідуємо міжконфесійні форуми, в яких беремо активну участь. Як правило, ми регулярно здійснюємо благодійні проекти — це прибирання територій, вулиць, це допомога людям, які постраждали під час стихійних лих — до прикладу, під час повені. Ми самі відправлялись в Прикарпаття — в Тисменицю, де допомагали людям, які постраждали під час повені у 2008 році. Спільно з такими організаціями як “Червоний Хрест” або “Організація інвалідів”, які знають, кому потрібна допомога. Вони якраз і є нашими чудовими партнерами.

Ми ставимося однаково до всіх конфесій. Щодо того, як вони ставляться до нас — ми цей момент не оцінювали. На відміну від багатьох інших релігій, які вважають, що сповідь є покаянням, ми думаємо не так. Покаяння має дещо глибший характер — коли воно істинно приходить до людини — воно перероджує її серце і розум і воно дійсно істинно приводить ту людину до Христа. Ми віримо, коли в людини проходить процес покаяння, то тоді вона перестає грішити, вона не робить ті гріхи, які притаманні цьому світу. Коли вона не має такого бажання, чинити щось зле  це і є істинний процес покаяння.

Другий момент, в який ми віримо — те, що молитва не є монологом. Якщо ми молимося і звертаємось до Нього щирими словами, як до свого рідного Отця — зі своїми проблемами, своїми турботами — Він відповідає нам на наші молитви.

Нещодавно я мав випадок — у моєї двоюрідної сестри народжувався внук і пологи були дуже важкими. Під час пологів дитина захлинулася і не могла дихати. Сестра в сльозах зателефонувала мені, сказавши, що дуже хвилюється, адже дитина під крапельницею, під ковпаком. Я також дуже хвилювався через це. Я став навколішки, почав молитися до Небесного Батька. Наступного дня я отримав відповідь, від Нього, що все гаразд. Я зателефонував сестрі зі словами, що Небесний Батько дав мені відповідь, що все гаразд. А вона мені відповіла: “Я знаю, дитинка почала дихати. Дякую”. Ось так і діє молитва.

До нас приходять люди і пенсійного віку, і інваліди, і молодь, і люди, які мають сім’ї з маленькими дітьми. Можна сказати, що це — сімейна Церква. Тому що у Церкві культивуються принципи, які сприяють зміцненню сімейних уз, а також допомога у вихованні дітей, забезпечення сімей усім необхідним. Наприклад, люди в церкві можуть навчитися як забезпечувати себе і свою сім’ю, як бути хорошим батьком, хорошою матір’ю, розвивати свій талант.

Є така програма для молоді — молоді неодружені чоловіки віком від 19 до 25 років можуть добровільно їхати в іншу країну для здійснення місіонерської роботи. Це допомагає їм розвинути їхню віру, стати в майбутньому кращим батьком і чоловіком. Під час свого служіння вони навчаються іноземним мовам, вивчають культуру країни, в якій служать, вони збільшують свою віру, вони вивчають і краще розуміють Священні Писання. Дівчата, якщо вони не вийшли заміж до 21-го року, також можуть поїхати на місію на 18 місяців. В більш цивілізованих країнах, де Церква функціонує вже досить давно, є заздалегідь підготовка до того, щоб вони поїхали на місію. І коли вони готуються, то фінансово готові до того, щоб поїхати на місію на 2 роки і здійснити це служіння. В тих країнах, де Церква недовго, і люди не можуть самі себе забезпечити, звичайно, існують фонди, які допомагають в цьому.

Я був місіонером в 1994-1996 рр., якраз, коли я приїхав з Німеччини, я був один член Церкви, ще моя молодша сестра і моя мама — нас було лише троє. Для того, щоб поїхати на місію, я продав свій власний автомобіль, який привіз з Німеччини і з того частково заплатив за свою місію. Мене було покликано у Донецьку місію — Харків, Дніпропетровськ. Я відкривав місто Запоріжжя. Звичайно, що були труднощі, було багато людей, які не хотіли нас слухати. Але, попри це, ми бачили маленькі дива, коли люди змінювались просто на очах і навертались до Ісуса Христа та Небесного Батька.

Ми віримо в цнотливість. Це означає, що ми вірні у нашому шлюбі. Сьогодні у світі є дуже багато порнографії. Сучасні Пророки  закликають все суспільство відкинути цю ганебну річ, тому що вона хімічно навіть може зруйнувати мозок людини. Всередині така людина стає безуспішною, залежною і, внаслідок чого, зруйнованою.

Ми віримо, що людина складається із двох компонентів — не лише з тіла, того, що ми можемо побачити, а її окраса є всередині її. І, якщо вона залежна від такої ганебної речі, як порнографія, вона зруйнує цю окрасу, яка всередині її. Це дуже страшна річ — інструмент в руках Сатани, який може зруйнувати суспільство. І ще одна річ, яка небезпечна для суспільства, — це ігроманія, азарт, зловживання кредитами. Бажання набрати багато кредитів може практично  також зруйнувати саму людину чи сім’ю.

У Церкві немає професійного духовенства, у нас є два чини священства — Ааронове, яке було відновлено через Джозефа Сміта Іоанном Хрестителем, який хрестив Ісуса Христа. Це священство дозволяє христити людей і вести їх до покаяння.

І друге священство — Мелхіседекове — його мають чини старійшини, яке дозволяє керувати і управляти цією Церквою. Це священство відновлене через Джозефа Сміта з метою допомагати іншим людям отримувати Боже благословення. І ми віримо, якщо чоловік є гідним, то він може отримати це священство і священство дано йому для того, щоб він міг допомагати іншим людям. Якщо в нього є покликання керівника церкви, він, окрім цього, має ще й ключі священства для управління певним осередком. Ми можемо дати благословення тим, хто залежний від алкоголю, або допомогти прийти до покаяння тому, хто залежний від іншої пагубної звички — порнографії чи наркотиків, чи якихось інших пагубних речей.

Ааронове священство дається з 12 років і має три чини — диякон — з 12 до 14 років, вчитель — з 14 до 16 років і священик — з 16 до 18. Коли хлопцеві виповнюється 18 років, він може отримати чин старійшини у Мелхіседековому священстві. Як правило, це не професійне духовенство, вони отримують священство за покликанням.

Я не є професійним священиком, я є старійшиною у Мелхіседековому священстві. Окрім цього, в мене є робота — я зараз є співвласником однієї з львівських пекарень.

Велику увагу ми приділяємо роботі з архівами, пошуку інформації про предків. Ми віримо, що в духовному світі людина наділена своїм правом свободи вибору і вона отримає там навчання і настанови, де вона може прийняти істину або відкинути. Ми віримо, що можемо зробити для них роботу тут, у цьому світі - тобто хрищення. Для цього слід лише знати їх прізвище та ім’я. І це не означає, що ми христимось за нього, що приймаємо за нього рішення, це означає, що ми робимо за нього цю роботу  на землі і ця людина у духовному світі  наділена правом свободи вибору.

У пошуку моїх предків мені допоміг православний священик. Завдяки православній церкві збереглося і зберігається дуже багато архівів. Завдяки цьому мені вдалося відшукати імена предків аж до восьмого-дев’ятого покоління. Виявилось, що мій рід пов’язаний з родом гетьмана Івана Мазепи, адже вони проживали в місті, де були родичі Мазепи і там вони одружувались.

У кожному осередку ми маємо так звані сімейно-історичні центри, вони обладнані технікою, комп’ютерами і через інтернет, за допомогою спеціальної програми “Family search” кожна людина може знайти своїх предків. До речі, наша Церква славиться тим, що вона є акумулятором мільярдів імен, які в майбутньому всі планують внести в електронну систему. У тому числі там є і львівські архіви, зараз у цій сфері проводиться велика робота. Для нас це важливо тому, що у древні часи пророки вели свої родоводи. Це їм було заповідано Небесним Батьком.

Ми віримо, що шлюби є вічними в тому плані, що ті узи, які ми скріплюємо тут, на землі, в Церкві, можуть перебувати і далі, в наступному світі. Бо природа Божества за суттю - щаслива істота. Я ніколи не буду щасливий, якщо я не буду знати, що біля мене не буде моїх рідних, близьких дітей і моєї дружини. Бог перестане бути Богом, Богом щастя тоді. Багато людей думають, що тут, на Землі, життя реальне і справжнє, а там, життя є не справжнім. Це неправда. І тому ми віримо, що шлюби зберігаються на вічність, при умові, що дружина і чоловік залишаться вірними один одному до кінця життя, і, крім того, якщо вони будуть запечатані ключами священства, відновленими через сучасного Пророка.

Процес запечатування - це звичайна церемонія, ми знаємо, що цей шлюб не можна здійснити в іншому місці, окрім храму. У 2010 році в Києві був відкритий храм і був посвячений пророком Монсоном. На церемонії дружина одягнута в білу сукню, чоловік - в білий костюм. Вони стають навколішки на алтар перед уповноваженим, який має ключі, щоб запечатати їх як шлюбну пару на час і на вічність.

У нас є добровільна ініціатива - платити десятину на Церкву. Ніколи в житті Церква не примусить людину це робити. Ми віримо, що це древня заповідь, і що Господь заповідав Аврааму платити десяту частину. Десята частина - це насправді - не гроші, а наша віра. Ми віддаємо десяту частину нашого доходу настільки, наскільки віра дозволяє нам це зробити. Хочу вам особисто сказати, що впевнений у тому, що ті гроші, які я віддаю  Церкві, в жодному разі ніколи, за жодних обставин не пішли б у приватних цілях.

Старійшина Олсен, 20 років, родом із США, штату Юта. В Україні на місії перебуває з травня минулого року.

Я не вибирав для служіння в місії саме Україну, так вирішило наше управління. Я запропонував свою кандидатуру, щоб поїхати на місію, вони молилися за мене і вирішили відправити саме сюди.

До прибуття в Україну я знав про неї небагато, хіба про Чорнобиль.

Мій двоюрідний брат був в Україні, однак в Донецькій місії. Він розповідав мені, що там багато сірого. Однак тут, на Західній Україні міста відрізняються кардинально. Я вже жив в Івано-Франківську, в Чернігові, в Луцьку, в Чернівцях і у Львові - тобто по всій Західній Україні.

Люди до нас ставляться добре, хоча, якщо чесно, є трохи нерозуміння. Інколи буває, бо чують якісь чутки про нас, і нам доводиться розповідати людям, що це неправда. Але загалом люди чемні і ввічливі і є такі, які дуже сильно цікавляться цим.

Щодня ми прокидаємось о шостій тридцять, ми робимо вправи, бігаємо або щось таке. Годину займаємось особистим навчанням - вивчаємо Біблію і книгу Мормона. Це допомагає нам краще розуміти Слово Боже. Годину витрачаємо на навчання з напарником. Кожні шість тижнів ми можемо міняти напарників. Після цього присвячуємо час вивченню мови - намагаємось покращити свої знання з української.

Ми одинадцять тижнів офіційно вчили українську мову у себе на батьківщині - у США у місці, яке називається центром підготовки місіонерів. Там ми вчилися мови, вчилися, як бути місіонерами, як поводитись, і так далі. Тепер ми самі навчаємось зі словником і через спілкування з людьми.

У нас є керівник, президент місії, він вибирає, куди нас послати, в які міста, як довго ми повинні там перебувати. Місіонер може жити в одному місті як один рік, так і шість тижнів або три місяці.

Щодня ми займаємось місіонерськими справами, але в понеділок, який називається днем підготовки, ми можемо розпоряджатись своїм часом так, як захочемо - розважатися, прибирати, ходити за покупками.

Інколи ми граємо у боулінг, або ж можемо просто ходити містом, гуляти парком, катаємось на ковзанці. Ходити на побачення з дівчатами не можна. Взагалі це церквою заохочується, але поки ми місіонери, ми представники Хреста, представники церкви - ми не хочемо погано представляти церкву. Зараз ми зосереджуємось на своїй роботі.

Ні в мене, ні в мого напарника Наумана немає дівчини на батьківщині. Про чекання дівчиною хлопця з місії є різні жарти. Інколи буває, що вона чекає протягом двох років, він повертається і потім вони одружуються. Але інколи буває не так. У нас є такий жарт, називається “Дорогий Іван”. Це коли дівчина чекає певний період часу, а потім пише хлопцеві, наприклад “Дорогий Олсене, я зустріла когось іншого...” або щось таке.

Перед тим, як поїхати в Україну, я один семестр навчався в університеті у США. Це ще не точно, але я думаю стати стоматологом, а якщо точніше - ортодонтом. Але для цього потрібно вчитись приблизно шість-сім років.

Старійшина Мур, 65 років, приїхав до України з США, штату Каліфорнія.

Разом з моєю дружиною - сестрою Мур, я вже дев’ять місяців в Україні. І ми будемо тут ще дев’ять місяців. Ми приїхали в Україну, щоб запросити людей до Христа. Ми покликані в Україну для того, щоб допомогти керівникам церкви.

Ми не вимагали того, щоб їхати саме в Україну. Але ми віримо, що господь через живого пророка покликав нас саме в Україну. Ми не мали уявлення, що потрапимо саме сюди. Але за вимогою церкви ми були покликані саме сюди, в Україну. Господь вирішив, що ми маємо служити в Україні, і тому ми тут.

Те що ми знали про Україну - що колись вона була частиною Радянського Союзу, а після його розпаду стала незалежною країною.

Все життя я прожив у Каліфорнії, однак сім років тому переїхав до Юти. Членом церкви я є з одинадцяти років, тобто вже 54 роки. У США я був поліцейським протягом 34-х років а потім вийшов на пенсію.

Я дуже задоволений тим, як люди відносяться до мене, вони ставляться дуже тепло і ввічливо. Львів дуже красиве місто, я просто захоплений від його архітектури. Якщо говорити про різницю між Західною та Східною Україною, то я би сказав, що в Західній Україні архітектура виглядає більш європейською. Проте на мою думку люди важливіші за будівлі. Я побував у багатьох будинках тут, у Львові - у тих сірих, старих, дуже скромних квартирах, які не схожі на європейські. Але коли опиняєшся всередині - то ти спілкуєшся з людьми, це особливо, це люди. А будинки - це лише будинки. Ми задоволені тим, що ми отримуємо тут від людей.

Андрій Юраш, релігієзнавець, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка

Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів – це абсолютно самодостатня, велика, численна, унікальна релігійна організація. У них є своєрідна віронавчальна система, владна ієрархічна система, тому про цю церкву можна говорити як про окремий релігійний феномен, а не як про якесь віросповідання чи епігонство. За даними самої цієї структури, у світі нараховується біля 13-ти мільйонів мормонів. Тобто це дуже потужна і дуже централізована структура з почуттям абсолютної єдності і відповідальності. Не можна заперечити, що належність до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, на відміну членства у багатьох інших, в тому числі християнських структурах, не може бути формальним. Так, у США, за даними соціологів, середня відвідуваність храмів щонеділі загалом по всіх конфесіях становить близько 40%, тоді, тоді як у мормонів - 76%.

Про ефективність діяльності мормонських місіонерів можна говорити на прикладі Латинської Америки, де проповідувати почали досить пізно – у ХХ столітті, хоча зараз там мешкає 36% всіх мормонів світу. Так само і в Україні - тут місія розпочалась в 1991 році, тобто триває 21 рік і за цей час з’явилося близько одинадцяти тисяч членів цієї церкви і головне, чого, до прикладу, немає ні в Росії, ні в багатьох інших сусідніх країнах (Польщі, Чехії) – в Україні є храм мормонів. У церкві проводиться чітке розмежування між храмом та іншими культовими спорудами на кшталт каплиць чи молитовних домів. Якщо останні може відвідати кожен охочий, то храму, де здійснюються такі важливі обряди як весільна церемонія чи хрещення, потрапити може лише інституалізований член церкви і при тому з рекомендаціями від свого наставника.

Звісно, не можна сказати, що мормони в Україні зі своїми одинадцятьма тисячами членів можуть позмагатися за впливом з УПЦ (МП), що декларує 35 мільйонів прихильників, чи УПЦ КП з 15-ма мільйонами вірян. Хоча механічне порівняння далеко не завжди об’єктивно відображає реальність. Адже, на відміну від пересічного католика чи православного, кожен мормон є таким собі живим носієм віри, факелом, який запалює.

Дуже часто ця церква зустрічала прямий чи непрямий спротив з боку різних християнських церков, які, слід сказати, цілком справедливо стверджують, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів не може вважатися традиційною християнською спільнотою. З мормонами також пов’язано багато міфів. Відома історія про їхнє багатоженство. Дійсно, їхній засновник Джозеф Сміт обгрунтував потребу багатоженства для своєї громади, щоб вона активно зростала і утверджувалась. Це було дуже потрібно на початках. Однак наприкінці ХІХ століття багатоженство перестало бути нормою, бо необхідність у ньому відпала. Хоча цей принцип досі продовжується культивуватись у деяких невеликих спільнотах. Інший момент – абсолютна закритість структури – з 1959 року мормони не публікують своїх фінансових звітів, в той час як майно церкви оцінюється в досить велику суму – приблизно в 30 мільярдів доларів.

В Україні церква лише набирає обертів, отримує перший адептів. Якщо подивитись на статистику, хто є священнослужителями, то це переважно іноземці. Можна навіть сказати, що місія мормонів в Україні не принесла для них тих результатів, на які вони могли б розраховувати. Немає відчуття, що вони досягли в Україні якоїсь беззаперечної впливовості. І храм, збудований в Києві два роки тому, спорудили за рахунок коштів церкви, зі Сполучених Штатів не в останню чергу тому, що українське законодавство в релігійній сфері є досить ліберальним. Значно ліберальнішим, ніж в Польщі та інших наших західних сусідів, не кажучи вже про Білорусь чи Росію. Тому тут є можливості для спорудження храму, який фактично обслуговує вірних з дев’яти країн. 

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.