Юлія-Анна Франко: Десять років тому у Львові такої організації і таких ініціатив не було

Про якість та актуальність драм, які надійшли на конкурс, про сучасну драматургію в Україні і чому з українськими театрами цікавіше працювати, ніж з американськими, «Варіанти» спитали у Юлії-Анни Франко, члена журі цьогорічного конкурсу україномовних п'єс Драма.UA .

Юлія-Анна Франко – театрознавець та перекладач, випускниця Єльського (Магістр мистецтв із драматургічної постановки і критики), Весліянського (Магістр гуманітарних наук) та Гарвардського (Бакалавр гуманітарних наук) університетів. Упродовж багатьох років працює консультантом у Львівському молодіжному театрі імені Леся Курбаса.

Як судилось, чи були суперечки у ході роботи з колегами?

Найгірша проблема – це те, що ми говорили з іншими членами журі через facebook. Важко було одразу зрозуміти як насправді людина оцінює тексти. Були і такі випадки, коли я деякі твори високо оцінювала, а інші члени журі – низько. Не знаю чи це питання смаку.

Які ваші особисті критерії оцінювання драматургії?

Мій найперший критерій – щоб це був твір, написаний для театру. Я вважаю, коли автор не думає про акторів, режисерів і глядачів, то це помітно, це абсолютно інша енергетика.

Коли я читаю п'єси, наприклад, Лесі Українки, то бачу там високу майстерність, вона писала драматургію з великої букви. Другий критерій – добра форма. Драматургія це істота, і кожна істота має форму. У деяких драмах форма не відповідала самій ідеї, було багато зайвих сцен.

Але мушу сказати, що всі 25 п'єс конкурсантів, які я прочитала не викликали у мене відрази чи розчарування. Правда, було дуже помітно, що деякі сильніші за інших.

До якої теми найчастіше зверталися конкурсанти?

Було багато однакових тем, я часом їх плутала. Писали про молоді пари, які щось шукають, дуже багато було робіт, в яких зачіпалась тема сексуальної орієнтації. Мені було цікаво спостерігати як ці п'єси з однаковими темами розвиваються. Були дві п'єси на політичну тематику і це, по-моєму, найсильніші тексти.

Як щодо якості текстів, чи бачите прогрес?

Десять років тому у Львові такої організації і таких ініціатив не було. Це і що стосується перекладу драматургії, організації читань, конкурсів п'єс. Різниця помітна.

Я можу сказати про одну п'єсу, яка потрапила цього року на конкурс Драма.UA. Це адаптація роману «Вій» Гоголя. Я була захоплена цією роботою, це дуже-дуже добра адаптація. Я могла чути запах Гоголя, коли читала цей твір. Я незнайома з автором, знаю, що його звати Артур Млоян і це дуже талановита людина. Я бачила багато адаптацій в українських театрах, але вони неякісні.

Ви організовували у Львові одні з перших читань, як сприймалась така ідея тоді?

Я починала робити Шекспірівські читання, багато хто скептично до цього ставився, дехто насміхався, я приїхала з іншого світу і не могла зрозуміти у чому проблема.

Зараз, думаю, було б добре організовувати читання молодих драматургів, як колись Куліш писав для Курбаса. Було б спілкування по тексту, це б уже був процес.

Над чим працюєте зараз?

Я продовжую перекладати Кліма. Це дуже специфічний автор. Пам'ятаю, коли я перекладала Кліма, була його прем'єра в театрі Курбаса і я не пішла, щоб не зазнати якогось впливу. Коли я його перекладаю, весь світ завмирає. Зараз я консультант в Курбаса. Також пишу роман і піклуюсь про своє здоров'я.

Чим займаєтесь в Америці?

В Америці я професійна дочка і пишу роман.

Де вам найкомфортніше жити?

Це важке питання. Мені комфортно в Каліфорнії, я там мешкала 2 місяці. Там немає родичів, але там гарна природа, приємні люди і хороша атмосфера, але тут я відчуваю своє коріння.

В Україні не розчаровуєтесь?

Як і в будь-якому місті, тут є свої проблеми, але навіть у найжахливішому місті має бути щось добре. Я б сказала, що тут більше знайшла, ніж в Америці. І хочу отримати дозвіл на постійне проживання в Україні.

Хочу досліджувати слід свого діда, як він поїхав до Америки. Знаю, що він не хотів їхати в Америку, а хотів бути священиком. Він завжди хотів повернутись в Україну, здається, що я роблю частково це для нього.

Ви навчались в найпрестижніших університетах Америки, чи не хотіли реалізуватись там як професіонал?

Я працювала в американському театрі і вони роблять багато чого професійно і якісно. Мені подобалась моя робота, але цей процес був дуже стерилізований, я не відчувала, що вистави в Америці працювали, відкривали певний сенс, театр там просто розвага.

Чи є у вас улюблені драматурги?

Якщо в загальному говорити, то мої улюблені драматурги – Леся Українка і Теннессі Вільямс. Пам'ятаю як я читала «Камінний господар», то з першої сторінки, з першого рядочку я зрозуміла, що далі буде чудовий текст.

У Лесі Українки немає жодного зайвого слова, якщо одне слово забрати, то вся структура руйнується і це велика рідкість. У Теннессі Вілямс те саме.