2 жовтня 2017

Docu/хіти: документальне кіно в мемах

Кіноактивістка Йош робить веселий огляд спеціальної програми показів від цьогорічного фестивалю Docudays UA

Вже другий рік в українському культурному полі виринає таке поняття, як документальні хіти — в прокаті демонструють підбірку Docu/хіт. І якщо ви ще про них не чули, то варто дізнатися хоча б для того, аби бути в курсі трендів культури, мати про що поговорити в барі з випадковими знайомими та розуміти, звідки ноги ростуть у нових мемів.

Docu/хіти — це вісім, переважно повнометражних, фільмів, які викликали великий інтерес глядацтва на цьогорічному Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA (вібдувався в Києві в березні цього року).

Тепер ці фільми можна побачити на великих екранах Львова, Києва, Одеси, Харкова, Сум, Дніпра, Херсону.

Зокрема, у Львові в Планетах кіно (14 вересня – 25 жовтня) та у Палаці мистецтв (5-8 жовтня разом всі фільми).

Тематика фільмів різна: від особистих історій до скандально відомих світових подій. Отже, знайомтесь.

Ленінопад

реж. Світлана Шимко/ Україна / 11 хв

Звісно, Ленін – це вже сам по собі мем, але ми спробували ще пожартувати на цю тему…

Фільм веде дуже короткий екскурс в епоху Леніна, від розквіту вселюдської любові до ненависті. Чи залишився дух Леніна? На що або кого він перетворився?

Нове життя Ґоґіти

реж. Леван Коґуашвілі/ Грузія, Хорватія, Україна / 71 хв

Після 14 років ув’язнення чоловік на ім’я Ґоґіта повертається до батьківської хати. Його сільське життя просте і гармонійне: вранці поратись, ввечері "танчики" і дівчата у Фейсбуці. У нього грандіозні плани, він хоче одружитися і мати власний будинок. Ґоґіта знайомиться з Макою. Однак, має завузькі уявлення про те, як має виглядати його дружина…

День звільнення

реж. Уґіс Олте, Мортен Траавік / Норвегія, Словенія, Латвія, Північна Корея / 100 хв

Гурт Laibach, який вже 20 років іронізує над тоталітаризмом, використовуючи його ж стилістику, запрошують дати концерт у Північній Кореї. Коли музикант(к)и приїздять на місце подій, їхню програму уважно передивляються, аби внести коректури. Виявляється, Laibach, гастролюючи переважно по європейським просторам, відстали від сучасних тенденцій справжніх тоталітарних режимів. Комісія цензурує їхню цензуру, а гурт впевнений, що вони принесли подих змін у закрите суспільство Північної Кореї. В той же час декому з музикантів починає подекуди подобатись країна, і вони замислюються над тим, щоби оновити свій стиль, маршируючи проти демократії…

Діксі Ленд

реж. Роман Бондарчук / Україна, Латвія, Німеччина / 60 хв

Добрий фільм про дитячий джазовий оркестр з Херсону. Режисер провів поруч з ним не один рік, документуючи як діти відриваються на повну.

Головна роль

реж. Сергій Буковський / Україна / 63 хв

Останнім часом серед кінопочатківців є тенденція знімати свій особистий простір та інтимні історії. Не початківець, а маестро українського кіно Сергій Буковський теж не оминув історію свого життя, та зняв мати –кіноакторку Ніну Антонову, слава до якої прийшла лише раз у житті. Це була головна роль у радянському багатосерійному фільмі Варчина земля. Відтоді минуло 45 років…

Завтра свято

реж. Сергій Буковський / УСРС / 20 хв

Короткометражна стрічка Сергія Буковського 1987 року стала класикою завдяки тому, що ознаменувала епоху перебудови Радянського союзу, яскраво показавши її в метафорі птахофабрики, на якій нелюдські умови праці пролетаріату співіснують зі святковими концертами із залученням дітей…

Війна химер

реж. Анастасія Старожицька, Марія Старожицька/ Україна / 94 хв

Історія поєднання двох сердець, що починається на Майдані, і продовжується на війні. Він їде в Іловайській котел, вона – за ним, знімати. Це історія їхньої подорожі до лінії фронту та спроби спільного життя опісля всього. Чи можливо поєднати війну і романтику?

Без назви

реж. Міхаель Ґлавоґґер та Моніка Віллі / Австрія / 105 хв

Найкраще за все цю стрічку без наративу описує цитата її автора: "Я хочу намалювати таку картину світу, яка може вийти, тільки якщо не обмежуватися певною темою, не висловлювати суджень, рухатися без мети. Рухатися в невизначеному напрямку, керуючись лише своєю інтуїцією і допитливістю".

Почавши рух в Африці, Ґлавоґґер з перших кадрів вражає пейзажами пустель, засипаних тоннами сміття, які для місцевих – і публічний простір, і робота, і ресторан. Трагізм цих кадрів доповнюється тим, що сам режисер помер від малярії, мандруючи без цілі і знімаючи цей фільм, а ми його можемо побачити завдяки монтажу Монікі Віллі.