Зміст статті

10 жовтня 2017

Оля Райтер: Постелили як для себе!

Директорка Львівського міжнародного фестивалю короткометражних фільмів Wiz-Art розкриває Андрію Бондаренку деталі цьогорічної програми

Днями відбудеться 10-ий, ювілейний фестиваль короткометражок Wiz-Art, знаний усім львів'янам.

Ознайомитися із детальною програмою та розкладом можна тут.

А ми пропонуємо розповідь Олі Райтер про усе найцікавіше.

Про концепцію та дизайн

Наша цьогорічна концепція це – "Тиорія житя". Вона має багато складових, її можна розглядати з різних боків. Основний момент полягає в тому, щоб люди помічали це неправильне написання. І щоб це ставало підставою для якоїсь подальшої розмови про життя сучасної людини, про той випадок, коли це життя чомусь йде не за планом.

Тобто, тут закладене таке серйозне запрошення задуматись над життям, але якби ми прямо його сформулювали, то звучало би дуже пафосно – "Теорія Життя". Власне, наша навмисна помилка зводить цей пафос нанівець. В цьому основна ідея.

Ми настільки непафосний фестиваль, що можемо собі дозволити написати свою ідею з помилками.

Хоча, цей підхід не всі розуміють. Наприклад, ми надсилали матеріали у міськраду для виготовлення соціальної реклами (нам надали кілька сітілайтів) і перша реакція була – "на вашому постері помилки, виправіть, будь-ласка". Я відписую, що це не помилка, а концепція, але мені знову відповідають, що може таки виправити, бо не всі зрозуміють, люди будуть погано реагувати і т. д. А я так собі думаю – так це ж і класно!

Тобто, мені і потрібна така "погана" реакція, така проблематизація життя і його теорій.

Отже, сучасне життя, цифрова доба, сучасна людина…

Наша дизайнерка придумала образ, який мені дуже подобається. На плакаті у нас зображена людинка, але без обличчя. І тут можуть виникати різні варіанти – можливо, це наше "зле альтер-его", або навпаки – "добре" і якщо тобі самотньо, ти можеш поговорити з цією людинкою, тобто, із собою.

Ми дуже довго і з задоволенням працювали над дизайном і результат вийшов класний. Такий трохи disturbing – занепокоюючий. І це добре.

Про підбір фільмів

Тому і фільми ми підібрали дуже різні, щоб могли занепокоїти усіх глядів. От твій фільм Ніч з Наталею, наприклад, він є disturbing, як вважаєш? Для декого ні, а для декого – дуже навіть так!

Я дуже радію, коли після показів до нас звертаються глядачі і перепитують за той чи інший фільм. Так, одного разу певний глядач мене спантеличив запитанням про фільм, в якому герой по черзі переодягається то в жінку, то в Гітлера, то в ще когось. І я аж потім собі пригадала, що це за стрічка, в якій просто один актор грав усі ролі. Та людина потім навіть написала режисеру з проханням вислати цей фільм, бо він їй не виходить із голови. Я вважаю, що це успіх.

Сподіваюся на цьогорічному фестивалі кожному глядачу впаде у душу принаймні один фільм.

Розповідати про стрічки, які ми будемо зараз показувати, доволі важко. Це майже сто фільмів. Легше розповісти про наші програми, про те як ми згрупували різні кінострічки.

Про фестивальні програми

Головна програма – "Національний конкурс" (трейлер). Сюди увійшло 10 фільмів, які представимо у двох показах. Є також "Міжнародний конкурс" (трейлер) – шістнадцять фільмів із п’ятнадцяти країн.

Також маємо спеціальні підбірки – "Українське документальне кіно" чи "Фестивальні хіти" - тобто, стрічки, які вже мають десятки нагород і в яких можна бути впевненим. Будь-який прискіпливий глядач точно знайде там щось для себе.

Є нічна програма – Sexy Late Night Shorts, в п’ятницю пізно ввечері.

Ну і, звісно, дві тематичні підбірки, які презентують наш цьогорічний слоган "Тиорія житя", – "Фізіологія" та "Близкість".

До програми "Фізіологія" увійшли стрічки, які, на нашу думку, осмисляють людину як живу біологічну істоту – від моменту народження і до смерті. Чи навіть далі. Маю тут на увазі фільм Друге життя українського режисера Євгенія Панкова. Це документальна стрічка про жінку, яка скористалася послугами однієї корпорації і заморозила тіло своєї покійної мами з вірою у те, що через 30-40 років її зможуть оживити.  

Інша програма називається "Близькість" і розкриває цю тему у найширшому значенні – близькість між людьми, близькість людини і світу та різноманітні психологічні нюанси.

Головним моїм завданням тут як куратора було скласти таку послідовність фільмів, яка б надавала якусь цілісну картину. Коли я готую програми і передивляюсь відібрані стрічки, то в мене в голові виникають певні паралелі та перегукування, на яких я і намагаюся будувати підбірку. Головне, щоб між фільмами відбувався якийсь плідний діалог і щоб глядачі могли це відчути.

Тобто, ліжко застелила як під себе. Я сама таке би з радістю дивилася. Можеш, до речі, так і написати у заголовку – "Оля Райтер: Я б таке дивилася"!

Ще є програма архівних фільмів про Львів, для урбаністів буде цікавою. Представимо дві стрічки. Кінофільм Добрий день Львова вже багато хто міг бачити, але тепер буде нагода побачити його на великому екрані. Це цікавий приклад жанру "міської симфонії", така собі музична хроніка одного дня з життя міста.

Інший фільм авторства медіамитця Олега Воронка Крок вперед,два кроки назад є експериментальним відео-артом, створеним із матеріалів міського медіаархіву Центру міської історії.

Про гостей

Маємо теж фокус на одного вже досить відомого українського режисера Філіпа Сотниченка, який минулоріч виграв наш національний конкурс із фільмом Син. Дуже цікавий кінотворець із бекграундом кінокритика. Цьогоріч ми представимо чотири його стрічки та надамо публіці можливість поспілкуватися з Філіпом та позадавати йому питання.

Завітає до нас і режисер Аркадій Непиталюк, автор стрічки Припутні. З ним буде окрема ранкова зустріч із назвою "Стриптиз реальності". Будемо говорити якраз про те, про що ти писав у своїй рецензії на Припутнів – як відображати реальність у кіно і який саме рецепт для себе винайшов Аркадій. А в "Національному конкурсі" ми покажемо його стрічку "Кров’янка".

В неділю буде ранкова зустріч із Алєксєєм Дмітрієвим. Це кіноексперименталіст із Санкт-Петербурга, дуже двіжовий чувак. Ця подія має таку провокативну назву – "Несправжній режисер". Алєксєй натякає на те, що всі свої фільми він робить сам, без команди, але робить їх так, що вони регулярно потрапляють на різні фестивалі. Ну, достатньо глянути на його фото з котом…

Для тих, хто цікавиться кінорекламою та працює з медіа у широкому сенсі ми приготували зустріч із Терезою Конц, членкинею нашого міжнародного журі, яка живе на два міста – Будапешт та Лондон. Тереза встигла попрацювати на великих голлівудських продакшинах, таких як Книга джунглів чи Годзіла. Вона говоритиме про те, як працювати у медіа-рекламі і не губити себе.

Наша львівська журналістка Катерина Сліпченко презентує книгу "Проста історія кіно", яку вона написала в рамках спеціального проекту Wiz-Art’у. Я читала більшість текстів з цієї книги і можу сказати, що вона дуже класна. Для людей, які починають цікавитися кіно, хочуть добре орієнтуватися у історії кінематографу – це саме те.

Про деякі фільми

Одним словом, неможливо передати коротко усе різноманіття фестивальних подій та показів.

Суто для затравки можу згадати ще кілька назв.

У "Фестивальних хітах" є анімаційний фільм із назвою Піська польської режисерки Ренати Газіровської. Він вже побував на тридцяти фестивалях і продовжує виносити зали по всьому світі. Його синопсис можна подати так – дівчина вирішує провести приємний час наодинці із собою, але стається щось непередбачене…

Документальний фільм Між нами – знову польського режисера, Мацєя Міллера, власне, надихнув нас скласти програму "Близькості". Він розповідає про молоду пару, яка чекає на дитину, але раптом виявляється не готовою до цієї події. Коротше кажучи, дев’ятий місяць наближається і годинник цокає… Тобто, тут підіймається питання – наскільки близькими мають бути люди, аби наважитися на спільне життя?

Маємо теж програму фільмів на ЛГБТ-тематику. Один із них нам надіслали аж із Індонезії. Він знятий у документально-ігровому жанрі, називається Пріа і розповідає про хлопця, який закохується у свого вчителя-американця. Тут показується величезна прірва між двома світами – тим, у якому живе хлопець-індонезієць, і тим, про який йому розповідає американський вчитель.

Австрійський фільм Матіас із цієї ж програми показує життя хлопця-трансгендера, його намагання бути "нормальним" чоловіком – він знаходить роботу на складі, зав’язує стосунки з дівчиною. Стрічка досліджує, як саме він почувається у цьому новому для себе оточенні.

Автор: Андрій Бондаренко