Рясне та Пречиста

Гігантоманські особливості локальної духовності Галичини та околиць Львова.

Друге Пришестя Ісуса Христа вже десь дуже близько і це вже зрозуміли навіть у Голлівуді та Римі (Аранофскі та Соррентіно, відповідно). У цей пришвидшений час, коли дні та ночі так блискавично миготять перед очима, кам'яні знаки Христу та Богородиці, які ростуть на галицьких теренах, неначе гриби після дощу (який є ознакою щедрої Божої благодаті) стають такою собі неділею посеред тижня.

Хвилинкою відпочинку, причинкою до зупинки та застановлення у часи, коли все навколо зливається у нестримний потік подій, ситуацій, моментів. Це найголовніша їхня місія і нічого поза тим там не може бути. І це саме той випадок, де Христос каже фарисеям: "коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме".

Ось лише невеличкий перелік ознак, які Провидіння розкидало на галицьких теренах.

Чудо об'явлення образу Богородиці у селі Берегове (Мостиський район) у вікні недобудованого будинку.

Статуя Ісуса Христа на горі Пікуй (Турківський район).

Христос-Цар на проспекті Свободи у Львові (2014 рік).

12-метрова бетонна статуя Ісуса Христа у Трускавці, яка нібито має бути копією Христа-Спасителя у Ріо.

Хоча тут, схоже, галицьким християнам не так муляє око пляжний Ріо, як сусіди-поляки зі 36-метровою статуєю Христа (Pomnik Chrystusa Króla) у місті Свебодзін Любуського воєводства.

Але настав час повертатися з Польщі до недолюбленого владою та людьми доброї волі львівського мікрорайону Рясне. Бо якщо Галичина – це перлинка української духовності, а Львів – новий вкраїнський Єрусалим, то десь на їхніх натхненних просторах має бути якийсь особливий заповідник духовності, локальної духовності.

І це вже не вперше Рясне зринає у народній пам'яті Львова з власною специфікою поклоніння Ісусу та Богородиці. Наприклад, з ось такими перформансами на стаціях Хресної дороги.

Чи з відзначенням свята Божого Тіла і Першого Причастя діточок парафіян Свв. Верх. Апп. Петра та Павла (Унійна традиція Греко-Католицької Церкви) за керунку отця Василя Ковпака.

На хибну думку багатьох саме послідовники Ковпака стали причиною звільнення з посади керівнички управління культури Львівської міської ради Ірини Магдиш та подальшого піднесення її світлого образу в очах нібито прогресивної спільноти Львова та України до паризького статусу жертви je suis. Безграмотним хіпстерам: що УГКЦ, що УАПЦ, що УПЦ КП, що РКЦ, що УПЦ МП, що Унійна традиція УГКЦ – один чорт.

Так чи сяк, боком чи раком, вони все одно розбудовують власну тоталітарну структуру. У варіанті садових креаклів це більше наслідування роману "This Perfect Day" Айри Левіна (автора "Дитини Розмарі"), аніж чогось іншого, і тому вони навіть можуть заплутатись у трьох соснах, як це і сталось з Форумом електронного врядування 451Е та дивними асоціаціями з романом Рея Бредбері.

Отця Ковпака відлучили від УГКЦ ще у 2007 році. Цього року Львівська Архиєпархія знову нагадала усім вірним про своє рішення (визнало його винним у вчинені злочину схизми та винесло кару великої екскомуніки). Поміж іншим УГКЦ милосердно закликало священика Ковпака відступити від перебування у схизмі і приєднатися до Католицької Церкви.

Саме тому Унійна традиція Української Греко-Католицької Церкви Священичого Братства Святого Священномученика Йосафата бере своє у районі масштабами та децибелами. Наприклад, скульптурною групою присвяченою Фатімському об'явленню, яку встановили у 2011 році у Рясне-2, на вулиці Величковського.

Чи хрестом, що присвячений 400-річчю Берестейської унії на вулиці Брюховицькій.

Нещодавно церква Святих апостолів Петра і Павла (Рясне, вулиця Лукасевича 15) Унійної традиції Української Греко-Католицької Церкви, де й служить отець Ковпак, встановила скульптуру Богородиці саме там, де у неї колись був шпиль дзвіниці (ознакою того, що ця церква колись була костелом на території села Рясна-Польська).

Львівський туман якось особливо обволікає цю заповідну та заповітну територію серпанком містичності й драстичності.

Але не тільки Унійна традиція УГКЦ збурює недолюблену (і тому упосліджену) спільноту Рясного гігантоманськими нахилами ліворуч. Цьогоріч перед Пасхою парафія Василія Великого і Олексія Зарицького УГКЦ встановила ось такий хрест з Божими заповідями на стадіоні школи № 92 (згодом, завдяки втручанню управління культури ЛМР, цей хрест демонтували напередодні Дня міста).

Свята львівська земля якось неповторно впливає на плекання на своїй території передапокаліптичних персонажів, які мають специфічний потяг до гіперболізації масштабів та гігантоманських розмірів. Ось, наприклад, славне Львівське телебачення та проповіді директора мережі ресторанів "ДеМанджаро" Михайла Риби (якому сам Бог велів проповідувати з таким прізвищем) про пекло для збоченців.

Тільки не показуйте це відео, будь ласка, Володі Бєглову з його пресвятою вірою у протестантизм та дух капіталізму.