13 листопада 2017

Дремлюх у Ходорові

Візит соліста канадійського гурту Друзі Богдана Дремлюха до рідного Ходорова.

Напередодні свого 60-ліття композитор, виконавець Богдан Дремлюх разом з дружиною завітав у рідне місто Ходорів, де живуть його батьки і сестри, друзі, чисельні шанувальники творчості з презентацією пісенного CD альбому "Рідний край".

Богдан і Надія Дремлюхи – емігранти четвертої хвилі еміграції українців у Канаді. Очевидно, вони не випадково вибрали саме цю країну, де проживає один мільйон триста тисяч українців, які свято бережуть свої національні традиції. Багато відомих політичних, громадських і культурних діячів Канади мають українське коріння і пропагують українську ідею у світі.

Подружжя Дремлюхів одразу ж після переїзду активно влилося у культурне життя української діаспори. Богдан – соліст гурту Друзі, неодноразово брав участь у благодійних концертах, з успіхом виступав на Всеукраїнському фестивалі у Торонто.

17 вересня у Палаці культури міста Ходорова на свято пісні чисельно зібралися ходорівчани, рідні, друзі, однокласники, шанувальники творчості самобутнього композитора і виконавця, який приурочив свій творчий звіт до річниці створення Ходорівської об'єднаної громади.

Концерт-зустріч, концерт-спогад, який вела дружина композитора – Надія, відбувся у надзвичайно теплій родинній атмосфері. У програмі презентації, основу якої склали авторські пісні Богдана Дремлюха, прозвучали народні, патріотичні твори. Окрасою свята став виступ композитора і скрипаля Віктора Гука, вихідця із містечка Монастириська, що на Тернопільщині, якого доля поєднала з нашим земляком у далекій Канаді.

Розпочався захід дуже зворушливо. Пісню "Рідний край" автор присвятив присутнім у залі своїм батькам, які виховали трьох прекрасних дітей і нещодавно відзначили 60-літній ювілей подружнього життя. Дороги, які впродовж життя ведуть самодіяльного композитора з далеких країв до рідного дому, знайшли своє відображення в однойменному творі. Тільки любов до Бога, отчого дому, близьких і рідних, свого народу та Вітчизни, на думку нашого земляка, врятує світ від війн і наруги, про що йдеться у його пісні "Воскресни, любове".

У виконанні Богдана Дремлюха прозвучали безсмертні Шевченкові "Думи мої, думи" (в обробці О. Киби). Цю пісню митець з великим успіхом, за словами дружини, виконував на Всеукраїнському фестивалі у Торонто, де 26 червня 2011 року відкрили пам'ятник геніальному Кобзареві.

Самобутнього митця переповнює почуття любові та гордості до своєї Батьківщини, її Героїв. Він разом з дружиною побував на місці загибелі нашого краянина Героя України Романа Точина на вулиці Інститутській у Києві. Не може також музикант змиритися із загибеллю на Донбасі всесвітньо відомого оперного співака Василя Сліпака, якому присвятив пісню "Пам'яті Сліпака". Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять Героїв Небесної Сотні та воїнів АТО.

Пісню "Пташко-ластівко" автор присвятив своїй дружині й мільйонам українців, що вилітають з отчого дому, і, на відміну від пташок, не завжди повертаються до своїх гнізд. "Симфонія весни" – ще одна пісня-посвята коханій дружині, з якою прожили 36 років, виховали двох діток та плекають стільки ж онуків.

Друзям, багато з яких були присутні у залі, Богдан Дремлюх подарував однойменний твір. Його шкільний товариш Василь Кобрин, з яким раніше були акомпаніаторами учнівського хору, колись написав мелодію "Гірські дороги". Через багато років доля знову звела друзів на далекому континенті. Таким чином у співпраці народилася пісня "Карпатський край", присвячена прадавнім купальським традиціям.

Розвеселив усіх жартівливий твір про красуню-куму, слова якої "… про жінку дбати, а куму любити" не на жарт стривожили дружину автора. "В'язанка українських народних пісень" (хореографія – народний ансамбль танцю "Наддністрянка"), піснеспіви "Я і ти", "Україна" у виконанні Богдана та Надії Краївської не могли не полонити глядачів.

Композитор і виконавець не мислить свого життя без пісні. "Завжди співав – без пісні не можу жити", – щиро зізнався наш талановитий земляк у своєму творі "З піснею по житті". Приємною несподіванкою для містян став "Ходорівський вальс", у якому звучали любов до святого місця на землі – Ходорова, подяка місту за щасливе добре, вічне та магічне. Митець зізнався, що завжди, де б він не був, з гордістю говорив: "Я з Ходорова, що на Львівщині".

Завершився творчий вечір своєрідним гімном канадійських українців – піснею "Так – ми українці!", яку зал слухав, стоячи. Автор, називаючи Канаду другою матір’ю, стверджує: "Україна-мати. Вона повинна нас зберегти!"

Коштовним мистецьким дарунком для присутніх став виступ композитора, музиканта, віртуоза-скрипаля Віктора Гука, з яким Богдан десять років тому в далекому Торонто створив гурт Друзі.

Ридала скрипка гостя з Монастириськ в авторській "Ностальгії" за Батьківщиною, переливалася дзюрчанням гірських потоків і шелестом лісів у "Карпатських наспівах", палала вогнем почуттів у "Чардаші" Монті.

Весь концерт супроводжувався показом вдало підібраним світлинам і відеороликам, які розкривали життєвий і творчий шлях артиста. Самобутнього композитора щиро вітали: його перший учитель Антон Марущак, директор школи мистецтв Григорій Вавричин, голова товариства "Просвіта" Марія Носик, заступник міського голови Ольга Мельник. Вони дякували Богданові Дремлюху за те, що своєю творчістю доводить усьому світу: "Україна є! Україна – сила!" І висловлювали надію, що емігранти-українці незабаром, неначе лелеки, повернуться додому.

Розчулений теплим прийомом ходорівської публіки, Богдан подякував усім присутнім, особливо виділив тих, хто допоміг організувати концерт: Володимира Олеськіва, Богдана і Павла Биричів, Галину Кадюк, Валерія Левицького, Надію Краївську, народний ансамбль танцю "Наддністрянка" (художній керівник – заслужений працівник культури Юзефа Коцовська, хореограф – Леся Семчій).

Марія Краївська, Ходорівщина, 10 жовтня


Коментар

Хотілося б ще кілька штрихів додати до вже висловленого в публікації у часописі "Ходорівщина" її редакторкою Марією Краївською. Написаного пречудово, колоритно, цікаво. Як мовиться, від усього серця. Мабуть, у нашої журналістки були якісь особливі симпатії до Богдана Дремлюха. Кажу про це, звісно, з чималою часточкою гумору.

А може про посилену увагу до артиста попрохав Марію її чоловік Ігор Краївський, колишній однокласник Богдана по Ходорівській восьмирічній школі №3, який в силу об'єктивних причин не зміг бути присутнім на творчому вечорі свого приятеля. Зате в залі можна було запримітити колишніх їхніх однокласників. Мені на очі, для прикладу, натрапив ходорівський залізничник зі стажем Василь Ревак. Повідали, що приїхала також зі Стрия теперішній лікар-дерматолог Ольга Криськів.

До речі, про третю, а саме про наші часи з Богданом Дремлюхом у ній, збереглися цікаві спогади. Він, будучи на три роки старшим від мене, потрапив у першому класі в чудові руки вчительки від Бога – Катерини Карпівни Діброви-Жук. Тоді початкова освіта обмежувалася, як відомо, трьома класами. Після Богдана Катерина Карпівна стала і для мене першою вчителькою. Врешті-решт і для Люби Дремлюх – рідної сестри співака та музиканта. З нею ми просиділи не один рік за однією партою. З нами також навчалася і Уляна  – сестра Василя Кобрина, з яким у Богдана збереглися чудові приятельські стосунки ще й зараз.

І це, незважаючи на те, що їх розділяє чималенька віддаль на американському континенті. Це, одначе, зовсім не заважає їм навідуватися один до одного в гості: Богданові з канадського Торонто, Василеві з американського Клівленда.

Прикметно, що всіх нас п'ятьох, не дивлячись на різницю у віці, звів докупи шкільний хор, яким керував неповторний Лев Богданович Дорош (він, звичайно, був зацікавленим глядачем у залі, бо спостерігав і оцінював теперішнє творче надбання свого колишнього учня). Мене, Любу й Уляну в якості співаків, а їхніх братів як акомпаніаторів.

Дремлюх-старший підігравав на акордеоні (грі на якому починав учитися в Антона Івановича Марущака, котрий так гаряче вітав Богдана зі сцени під час вересневого концерту), а Кобрин – на баяні. Власне, тоді нам неодноразово довелося почути від нашого шанованого диригента, що "…меблі у хорі йому не потрібні". 

А ось коли хтось з Дремлюхів чи Кобринів під час репетицій наривався на компліменти, тобто на зауваження, то Лев Богданович міг випалити таке: "Кобра, Кобра, я – Дрімлюга. Прийом". Безумовно, це заставляло інших учасників хору вибухати сміхом.

Звичайно, представниками теперішньої Ходорівської ЗОШ №3 число глядачів у залі не обмежувалося. Зауважив, з якою увагою вслухалися в пісенні твори свого колеги інші музиканти. І ті з якими Богдан Дремлюх починав свою музичну кар'єру, і з тими, хто робив це в інших ансамблях. Про його виступи у складі вокально-інструментального ансамблю "Ліра" заводу поліграфічних машин з неабияким трепетом нагадала голова міського товариства "Просвіта" Марія Носик. Тоді колектив, очолюваний Володимиром Калинцем, мав величезну популярність не лише у місті, але й далеко поза його межами.

Нема, на жаль, уже керівника ансамблю, відійшов у засвіти й Ігор Пшик. Але залишаються в строю і Валерій Левицький, і Петро Андрушків, і Григорій Вавричин. Останній в іпостасі директора школи мистецтв вітав Богдана зі сцени, на якій вони колись разом виступали. А в залі міського Палацу культури можна було побачити ще й Романа Співака, Олександра Шарікова, Романа Приймака, Володимира Ягела, з котрими творчі шляхи Богдана Дремлюха неодноразово перехрещувалися.

Якщо про музичний талант головного героя нашої розповіді відомо давно, то про його хист як композитора та поета мало хто з ходорів'ян поінформований. Як зауважує сам Богдан, творити пісні він почав півтора року тому в Канаді. І за цей нетривалий час написав багацько піснеспівів, які ввійшли у його аудіоальбом "Рідний край". Похвально, чи не так? А водночас і почуття гордості за нього, мабуть, з'являється у нас усіх, його краян. До речі, назву Краяни мав також один із гуртів, у яких Богдан Дремлюх виступав у Канаді. А був ще й крім цього гурт "Разом".

Тематика Богданових пісень упродовж цілого вечора щипала мене за душу, оскільки є близькою та зрозумілою, як нікому. Як і він, мені вряди-годи доводиться навідуватися з заробітків в Іспанії в рідні місця. Як і йому, моє серце щемить часто-густо від ностальгії. Як і у нього, в мене також частенько виникає туга за отчим порогом, міськими вуличками, розкішним красенем-ставом, тихоплинним Лугом, укритою легендами горою Стінкою.

Рідний край, словом, який не забути, не розлюбити, який з ніяким іншим не зрівняти! Тепер про нього нагадуватимуть мені щоразу ще й пісні Богдана Дремлюха.

Можливо, хтось і дорікне, що надто пізно ділюся своїми враженнями. Далебі, концерт відбувся ще у вересні. По-перше, краще – пізно, ніж ніколи. По-друге, 3 листопада Богдан відзначив свій 60-літній ювілей. З яким і від свого імені, і від вашого, дорогі ходорівці, дозвольте його привітати. Многая йому літа! А також нехай знає, що в рідному Ходорові його не забувають.

Автор: Любомир Калинець