Зміст статті

22 грудня 2017Наталя Дуляба2520

Львів австрійський

Львів та його мешканці наприкінці XVII – у першій половині XIX ст., коли Галичина увійшла до складу Австрійської імперії.

Варіанти завітали на нещодавно відкриту у Львівському національному музеї ім. А. Шептицького виставку "Портрет міста".

Виставка показує один із найважливіших періодів в історії міста, коли Галичина після першого поділу Речі Посполитої в 1772 році перейшла до складу Австрійської імперії, а Львів став столицею новоутвореного Королівства Галичини та Лодомерії.

Як розповідає кураторка виставки, завідувачка відділу українського мистецтва XVIII – початку ХХ ст. музею Оксана Жеплинська, хронологічні межі експозиції – від 1772 до 1848 року, тобто до початку Весни народів.

"Ми хотіли показати образ Львова, але саме періоду кінця XVII – першої половини XIX ст., адже це є дуже особливий період в історії міста. Фактично, саме в цей час Львів починає перетворюватись із середньовічного міста у місто нового часу. Це той період, коли 15 вересня 1772 року приходить до Львова австрійська влада, і аж до Весни народів.

Фактично з тими всіма реформами, які запроваджують Марія-Терезія і її син, Йозеф ІІ, змінюється і сам Львів, він починає інтенсивно розвиватись та розбудовуватись: починають розбирати старі фортифікаційні споруди та мури, засипають рови, що були довкола міста, будують нові вулиці, з'являються великі парки. Тобто відбуваються великі зміни у різних сферах життя Львова, тож цей період є дуже цікавий в історії міста", – розпочинає Оксана Жеплинська.


15 вересня 1772 року австрійські війська під головуванням генерала Гадіка увійшли до Львова і оголосили його столицею Галичини і Лодомерії – нової провінції Австрійської імперії. У руїни перетворилися колись неприступні середньовічні фортифікації: замок, мури, вежі. У критичному стані були й дороги: коли Йозеф ІІ вперше приїхав до Львова, то його карета загрузла у центрі міста.

Як наголошує Оксана Жеплинська, виставка, незважаючи на свою назву, представлена не лише портретами, а графікою та пейзажами тогочасного Львова.

"Портрет міста" – це дуже символічна назва, адже місто творять люди. Ми хотіли поєднати воєдино людей, їхнє бурне мистецьке, політичне життя наприкінці XVII – першої половини XIX ст., а також види Львова. У виставці переплітається все: і історія, і мистецтво. Також не могли упустити утворення першої політичної організації на Галичині, Головної Руської Ради, та національного пробудження", – зазначає Оксана Жеплинська.

Едуард Блотніцький. Перше засідання Головної Руської Ради (4 травня 1848 р.)

В експозиції представлені портрети львів'ян, переважна більшість із яких – міщани, адже замовити портрет могла лише багата людина. Люди із невеликими статками у той час зазвичай могли дозволити собі літографію. 

Як зауважує Оксана Жеплинська, у першій половині XIX ст. серед міщан у Львові був дуже популярний родинний портрет, яким оздоблювали вітальні.

У цей період також почали розвиватись портрети дітей і автопортрети. Останні, до речі, до цього взагалі не існували як такі у львівському чи навіть в українському мистецькому середовищах.

"Якщо раніше художника сприймали як ремісника, який сидів у цеху, то з приходом австрійської влади, її творчої інтелігенції, у мистецькому середовищі Львова з'являються інші віяння. Відтоді стає важливою академічна освіта, тому малярський цех закривається, а художники повинні здобувати освіту у Віденській та Мюнхенській академіях. Відповідно, цехове малярство відмирає, а всі представлені на виставці портрети намальовані вже у традиціях тих академій. Зокрема, родинні портрети стають досить інтимними, з'являється скрупульозна увага художника до деталей, особливо до жіночих прикрас та нарядів. І власне ці деталі дозволяють нам відчути атмосферу того часу", – підкреслює Оксана Жеплинська.

У Львові до 1848 року виходив Щоденник паризьких мод, який ілюстрував художник Антон Вайдель. Саме такими були тогочасні модні тенденції:


Театр ім. Марії Заньковецької у ХІХ ст. називався театром Станіслава Скарбека – на честь відомого землевласника і мецената, який і звів будівлю театру. Вона була найдорожчим будинком у Львові через те, що під час будівництва у землю вбили 16 000 дубових паль.


Львів'яни особливо любили проводити час на Пелчинському ставі (теперішня площа перед входом у Парк культури з боку вул. Вітовського). У 1843-1845 роках тут навіть відбувались театралізовані ігри – наслідування морських битв.


Виставка "Портрет Львова" діятиме у Національному музеї ім. А. Шептицького до 4 лютого.

Автор: Наталя Дуляба