Руфер Андрій

Руфер Андрій

Варіанти,  18 січня 2018

Розмова з львівським руфером Андрієм Остапчуком.

Урбаністичний екстримальний туризм, більше відомий супільству під назвою "руфінг", в останні роки набрав неабиякої популярності в Україні і, зокрема, у Львові. Люди, які позиціонують себе руферами, захоплються видами із дахів міських будинків, мостів, веж та труб. Поміж тих, хто приєднався до лав руферів є й львівський двадцятичотирьохрічний юнак – Андрій Остапчук. Для нього підкорення міських висот стало не просто екстримальне хобі, а стилем його життя.

Розкажи трішки про себе.

Я мешкаю у Львові, але рідко буваю тут, бо не люблю сидіти довго на одному місці. Дуже люблю подорожувати і тому у вісімнадцять років я вже об'їздив майже всю Україну. Якщо узагальнити, то займаюся руфінгом та подорожую.

Розкажи про той момент, коли вперше в Твою голову прийшла ідея стати руфером?

Це сталось досить спонтанно і, чесно кажучи, ніколи не думав, що мене занесе у цю парафію. Сам я футбольний фанат і давно вже підтримую наші львівські Карпати. І одного разу, коли ми поїхали в Ужгород на виїздну гру клубу, я не встиг придбати квитки на матч та потрапити на стадіон. Гра була досить важливою і пропускати я її не хотів, плюс проїхав довгу дорогу, щоб на ній опинитись. Єдиним варіантом, який би дозволив мені насолодитися матчем, була вежа поруч із стадіоном. Її висота була близько двадцяти метрів, але, підкоривши її, я б зміг побачити саме поле, тому, довго не думаючи, я на неї заліз. З цього і почалася моя історія руфінгу.

Тобі не було страшно в цей момент?

Смішно, але я боюсь висоти. Тільки в той момент моє бажання відбити кошти, потрачені на поїздку було сильнішим і я поліз. Було лячно, але, результат був вартий того. З тієї вежі мені відкрився прекрасний вид не лише на стадіон, але й на все місто.

Зараз Ти поборов свою фобію?

Не зовсім. Кожного разу куди б я не ліз я відчуваю страх. Головне – не піддаватися йому, бо тоді все, кінець. На висотах дуже важливим є вміння опановувати себе, та відчувати своє тіло. До речі, хочу спростувати фразу "не дивись у низ", яку вживають, коли людина боїться висоти. У руфінгу дуже важливо тверезо оцінювати ситуацію, тому завжди потрібно бачити, що під тобою і на якій відстані.

Розкажи про якусь ситуацію, коли підкорення пішло не за планом.

Такого було дуже багато. Більшість будівель, на які я залажу, знаходяться під охороною, а це вагома перешкода. Не раз було, що мене лапали і навіть поліцію викликали. Але це додає ще більше азарту.

Які Твої успіхи руфінгу у Львові?

Львів я перелазив вздовж і поперек, тільки місця я назвати не можу. В нас є група львівських руферів і ми домовилися не афішувати дахи, де ми були, оскільки після цього ці дахи закриваються і залізти вдруге вже неможливо. Більше можу розказати про інші країни. Як я казав, дуже люблю подорожувати і є завзятим автостопером. Об'їздив вже всю Європу. Тому підкорив безліч дахів за межами країни.

Чи є якісь відмінності руфінгу в Україні і за її межами?

Наразі, в Україні легше, оскільки в Європі будівлі краще охороняються.

Ти казав, що у Львові є група львівських руферів. Розкажи трішки більше про неї. Вона велика?

Це просто група людей, які об'єднані спільними інтересами. Ми ділимося місцями, на які можна залізти та враженнями про них. Часто піднімаємось кудись разом. Так спокійніше. Взагалі, я б нікому не радив починати руфити, оскільки це небезпечно для життя, але якщо все ж людина зважила всі за і проти та вирішила цим займатись, то варто це робити не самому. Статись може всяке, а підтримка не завадить. У цьому і суть цієї групи – в підтримці.

Руфінг для тебе це просто розвага?

Не зовсім. Спочатку так, я лазив, бо мені приносило це задоволення. В процесі я робив багато фото та знімав відео і викладав це у соцмережі. Мої фото подобались людям, тому зростала і аудиторія, яка слідкувала за мною. Зараз я працюю над ростом цієї аудиторії, а це в перспективі може призвести до заробітку. Тобто із простої розваги руфінг став для мене інструментом досягнення моїх цілей.

Як довго Ти ще плануєш займатися руфінгом?

Не можу точно сказати. Напевно, коли набридне або коли досягну усього, до чого прагнув.

автор: Юрій Кічало

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.