Томаш Галік: Історія християнства не перестане бути цікавою

Томаш Галік: Історія християнства не перестане бути цікавою

Ганна Власюк,  18 вересня 2012

Знаний чеський філософ, богослов і соціолог у Львові розповідав про взаємодоповнюваність церкви та світської культури, як атеїзм може стати різновидом релігії та чому релігія не може зникнути з нашого життя.

Лекція "Європа між секуляризмом і християнством" була прочитана вчора, 17 вересня, в ЛНУ ім. Івана Франка в рамках серії "Університетські діалоги".

 Християнство народило два унікальних та взаємопов’язаних явища – церкву та світську культуру. Подібно до того, як на руїнах старої релігії Ізраїля після знищення храму в Єрусалимі виросли дві гілки раввинський юдаїзм та християнство, так само на руїнах давнього християнства – декілька варіантів нового християнства та світська культура.

Жодна релігія, окрім християнства не створила церкви, тобто інституту що репрезентує певну релігію як цілісність, яка, однак не тотожна з нацією чи культурою. Церква виразно говорить про певну приналежність до християнської віри та є її культурною репрезентацією.

Однак, вияв церкви, її суспільна роль зазнали драматичних змін. Найвиразніша зміна відбулася в час папської революції в ХІ ст. Йшлося про суперечку між папою та імператором щодо того, кому належить право висвячувати єпископів. Папська революція зламала монополію імператорської влади і посприяла виникненню світської влади. Цей конфлікт між владою імператора та папи мав визначальний вплив на форму та роль церкви у подальшому існуванні християнства. Відбувся поділ влади на релігійну та світську, що довго існував як комплементарний.

Все об’єднувало християнство як релігію. Я використовую поняття  релігії в соціологічному значенні, це – те, що тримає суспільство разом. Але на сучасному етапі християнство перестало бути релігією в тому соціологічному сенсі. Протягом суч періоду християнство дозволило маніпулювати собою в ролі світового світогляду. І була помилкова тенденція сприймати віру на переконання.

Однак ця роль в епоху світоглядного плюралізму є надто підірваною. Тому в плюралістичному світі християнство з претензіями на плюралізм потрапляє у немилість. Інтеграційну роль релігії як об’єднуючого начала суспільства намагались взяти на себе природознавство, згодом  - культура та мистецтво, або ж ідеології в тоталітарних режимах.

Сьогодні соціальну роль релігії відіграє ринок. Особливо ринок з найвизначнішим товаром – інформацією. Медіа перейняли роль релігії. Вони формують стиль життя та мислення мільйонів людей.

Те, що традиційне церковне християнство на суч етапі втратило роль релігії є, вочевидь, незворотним. До цього спричинились релігійні війни в Європі. Цей рух вилився в Просвітництво і поступово все далі відходив від традиційного християнства. Окрім поділу на католиків та протестантів, була ще більш фатальна схизма між церковною та світською формою християнства.

Її представники перестають розуміти одне одного. Культурній та політичній перемозі світськості сприяло те, що вона спиралася на природознавство. Воно стало домінантною теологією тодішньої еліти. Техніка почала радикально змінювати світ. Згодом від традиційного християнства почали відвертатись і народні верстви.

На культурну перемогу світськості церковне християнство відреагувало лібералізмом (розчиненням в секулярності) і фундаменталізмом (відмежуванням себе від зовнішнього світу).

Лише Другий Ватиканський собор, який відбувся 50 років тому, поклав кінець спробам зробити з церкви культурне гетто. Він запропонував покласти в основу – діалог, в тому числі зі світом атеїстичного гуманізму. Він передбачає, що і той, інший, частково є правим.

Однак культурна та політична перемога світськості несе спокусу зробити з секуляризму релігію певного виду. Ми опиняємось перед  дилемою – здоровою світськістю чи войовничим секуляризмом. Якщо зникне християнський елемент з європейської культури, вона стане не секулярною, а релігійною не  в християнському, а часто навіть антихристиянському сенсі. Це ми бачили на прикладі країн радянського блоку.

Я сказав, що християнство ймовірно на заході втратило дефінітивно роль релігії як соціального феномену. Однак підірвана його роль як світового світогляду. Чи можуть християни задовільнитись тим, що на християнство дивляться як на один з поглядів на релігію? Якою буде майбутня роль християнства у світі, де на використання віри дивляться як на приватну діяльність, як на приватне хобі?

 Відносно успішними є дві спроби трансформації християнства. Перший підхід передбачає перехід від релігії до духовності. Ця течія відмовляється від традиційної парафіяльної форми життя. Деякі харизматичні рухи, до прикладу, пропонують зібрання на стадіонах. Для деяких рухів не йдеться про постійне членство, інші пропонують родину на заміну. Дехто збагачує традиції християнства елементами релігії Стародавнього Сходу.

Друга успішна форма – презентація церкви як експерта з моральних проблем. Це добре, доки не йдеться про надмірне моралізування, або наголошення на сексуальності. Доки церква має кваліфікованих фахівців, вони є бажані для появи в ЗМІ, для участі в дебатах.

Після великої західної культурної революції шістдесятих років, настала тривала криза довіри до традиційних інституцій. В цілій низці країн розпалося гомогенне традиційне католицьке середовище. Церкви почали сприймати як фірми, які пропонують товар, а звідти люди вибирають щось на свій смак.

Раніше здавалось, що ці послуги релігійних інституцій витіснить конкуренція світських інституцій. Однак виявилось, що в деяких галузях життя церква є незамінною. Люди потребують асистування церкви під час народження дитини, обряду поховання. Під час катастроф церкви наповнюються вірянами – тут можна згадати смерть принцеси Діани чи теракт 11 вересня.

Виявилось, що секуляризація не є таким незворотним і загальним явищем, як здавалось раніше. Про загальний занепад релігії не може бути мови. Вона стосується лише деяких сфер життя.

Відновлення деяких класичних релігій, різке поширення нових форм релігійності, пожвавлення інтересу до духовних цінностей, пожвавлення релігії в низці країн після антирелігійних процесів, інтенсивна поява псевдорелігійних течій – все це веде сучасну соціологію до думки, що слід говорити не про вмирання релігії, а про появу нових її форм.

Отож те, що впродовж століть суттєво поєднувалось з релігією – духовність, боротьба зі злом тощо не занепадає автоматично з традиційними формами релігії, воно автоматично переливається до іншого типу мовлення, висловлювання, інакше артикулюється.

Історія релігії в Європі зовсім не завершується. Ця драма, що триває, сповнена поворотів та несподіванок. Я впевнений, що історія християнства не перестане бути цікавою.

Довідка:

Томаш Галік (Toma? Halik) – відомий чеський філософ, соціолог, богослов, професор Карлового університету, парох академічної парафії в Празі та президент Чеської християнської академії, радник Папської ради у справах діалогу з невіруючими, надзвичайний радник президента Чеської республіки Вацлава Гавела

Досліджує роль Церкви в посткомуністичному суспільстві, автор понад 20 книг різними мовами, серед яких найкраща богословська книга Європи 2011 року "Терпеливість із Богом. Зустріч віри з невірою" (укр. пер. Надії Лобур та Любові Федик)

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.