Зміст статті

21 лютого 2018олександр ковальчук1143

Дуполиця столиця небилиця

Перша молодіжна столиця України сотворює нову людину за сектанською стіною.

Смішні спроби секти Садового, вслід за комуняками, вистругати нову, прекрасну людину.

Перемога Львова у конкурсі "Молодіжна столиця України" від Міністерства молоді та спорту, зважаючи на потьомкінський імідж міста, сприймається без особливого ентузіазму, як ще один місцевий фейк. Поблизу такого роздутого фейку, як Львів – культурна столиця України (бо хіба тут відбувається щось таке особливе, що формує чи впливає на культурні процеси в країні?), то, взагалі, якась дрібничка.

А на тлі райдужного ідіотизму візії "Креативне місто Львів", яке стало лише благим прикриття для агресивного капіталізму тільки для обраних друзів Садового, київський виступ Москаленка (де йому бажають стати міським головою) та його презентація "Львів відкритий для молоді" зі збудженою атмосферкою тропічної лихоманки – то якийсь пшик.

Тут немає нічого нового з часу участі Андрія Москаленка (заступника міського голови Львова Андрія Садового) у Битві українських міст за проведення Євробачення 2017. І тому йому вкотре потрібно щось робити зі своїм голосом та збільшувати словник українських слів у мовленні, бо з таким переліком чеснот крісло міського голови Львова йому якось не світить. У Москаленка ще більші проблеми з гумором, ніж у Садового, стенд-ап – це точно не його і тому йому для загального розвитку краще дивитися серіал The Marvelous Mrs. Maisel.

Бо у львівській презентації провінційний рагулізм чомусь так безпардонно по-панібратськи лащиться язичком до Маска та Цукерберга і навіть вважає це смішним. Львівський рагулізм так зазомбовано лобизає іконки зі шкарпетками Трюдо, що навіть не помічає своїх проблем зі слуханням Інших, а цього точно би не лайкнув сам Джастін, як на приснопам'ятному відео.

І дуполиця столиця задротів чомусь вважає смішною назву проекту "Старпери vs Стартапери" і навіть згадує не особливо смішну місцями Загорецьку, яку ще дивом не анафемував В'ятрович за римування "туси" зі "Стусом". Щось є у тому символічне, що улюбленці комфортного консюмеризму згадують поета, якого вгробили у тюрмі за власну думку (хоча, звичайно, є ще на Галичині дівчатка, які замість сексу читають Стуса).

А ще тут є кумедні натяки про Vinyl Music Festival, де так цнотливо оминають згадки про пиво у назві Lviv Craft Beer & Vinyl Music Festival, що аж залітають у скандал з ZaxidFest-ом, бо примазалися до його успіхів.

Тут, до речі, в контексті подальшого розвитку тексту варто згадати, що у Львівської міської ради є тепла компанія у нестримному продукуванні різноманітної бздурні для хіпстерських мас. Наприклад, на день святого Валентина Програма соціології УКУ  поміж увінчаних гевалів соціологічної думки присобачила самого Карла Маркса, хоча згодом, після міні-скандалу, забрала цього перманентного революціонера з когорти закоханих та сексуальних. Українські волонтери (як дивно звучить це слово у цьому контексті) вже рік працюють над українським виданням "Капіталу" і тому варто сподіватися на нові меми.

У піонерському збудженні вірних псів-хіпстерів Садового під орудою Москаленка варто помітити не так відірваність від простого народу чи брак спілкування з людьми, як ознаки веселкового сектанства. Напрацьовані роками техніки бомбардування любов'ю та радістю, риторика непомильної винятковості та спасенної дотичності, екзальтація від штучних спроб стягнути благодать з неба механічним подразненням апелюють до сотворення нової людини, людини креативної.

На цій сакральній території креативність стає ознакою народження згори, ознакою нової людини та її нової мови, майже глосолалії (якої ніхто не розуміє з непосвячених): святий хаб, пречистий коворкінг, непорочний кейс, преподобний пітчинг, благовірний кластер, чудотворний стартап. На цій магічній території нова людина має стати воїном світла, світочем, медіумом та провідником для темних галицьких мас у світле майбуття.

Але на Галичині завжди усе не так як у людей: усе завжди таке збочене та покручне (навіть сектанство). Усе традиційно розбивається об людську недосконалість. У молодіжній презентації Москаленка найчастіше згадуються: ЛМР, УКУ і !Fest, а це чи не найголовніші носії сектанської психології у Львові.

В Україні так багато нарікають на російську фабрику тролів у Пітері, але ось, під боком, свої фабрики тролів (ЛМР, УКУ, !Fest), де продукують власних агентів впливу, цих агресивних сектантів, які на біле кажуть чорне, а на чорне – біле (улюблена відмазка !Фесту під час епопеї з унітазами на майстерні шоколаду від незаконності такої акції – "це ваша думка").

Апологет споконвічної львівської креативності Марк Зархін скільки завгодно може говорити, що: "для креативу головне – це критичне мислення", але цей елемент життєдіяльності майже повністю відсутній у таких структурах, як ЛМР, УКУ чи !Fest, де усім керує корпоративна доцільність та лояльне пристосуванство, які ще більше увиразнюють процеси фрагментизації (сегментизації) суспільства навколо.

У цих ліберальних середовищах полюбляють погомоніти фейки та пост-правду, але коли це вже стосується їхніх інтересів, або ж бізнесу Садового чи його партнерів, то там відразу починають по-сектанськи оперувати елементами цих явищ (які вони так ненавидять напоказ).

Просвітницька боротьба у Львові толерантних креаклів з консервативними масами чомусь виносить наверх лише різноманітне шумовиння, усіляких пундиків-пундорів та інших довбокоників (яким, з такими фейсами, лише поюзаними телефонами на Краківському й торгувати), і тому у священній війні чогось ретроградного з новим та прогресивним, у тому новому та прогресивному можна помітити лише сліди кар'єризму войовничих неуків.

Так, наприклад, маніакальне цькування поета Калинця бойфрендами Демком та Остаповичем у битві за органний зал виправдовувалося гаслом боротьби зі совком та кумівством. Однак проштовхування Андрія Москаленка у майбутні міські голови Львова хіпстерськими персонажами міста (поміж яких і можна зустріти Остаповича та Демка) й відбувається за кумівським принципом (а не за бажаним він-віном). І хіба джинса укуківки Журби на Твоєму місті – це не совок (політики партії)? Хоча найсмішніше у цій ситуації читати підсумки року від львівської музикознавиці та критикині Любові Мороз, яка з якогось великого переляку заявила, що Винницький виграв завдяки корумпованому журі.

Можна, звичайно, зрозуміти вразливу конституцію мистців та мисткинь (особливо львівських) до яких деякі речі дуже довго доходять, але збіса цікаво, як би Мороз прокоментувала той факт, що у складі конкурсної комісії з повторного голосування за директора органного залу було п'ять осіб (з шести), які перебувають у колі впливу міського голови Львова Андрія Садового. Може хоч під кінець 2018 року вона нарешті скаже, що Іван Остапович виграв конкурс завдяки корумпованому журі?

За розмовами про креативність, людську гідність, вільне підприємництво (яке спросоння ввижається у Львові отцю Ґудзякові) можна побачити лише підміну понять, нівеляцію та профанацію усього того доброго, що може бути у креативності. Агресивний капіталізм лише для своїх.

Креативність по-львівськи, попри усі байки про прогресивність, – це радикальний консерватизм для обраних, лише для своїх, як, наприклад, у трамвайному депо. Чи у розмовах Андрія Худо про перспективність екосистеми на Стрийській (та Новому Львові). Після ІТ-парку рано чи пізно забудують територію ЛАЗу і вже навіть зараз вже є такі, хто простягує свої загребущі руки до монастиря кармелітів. Цікаво лише, а цю екосистему спеціально розбудовують так, щоб у центрі був будинок місцевого олігарха Антонова?

На креативність по-львівськи можна також натрапити в історії про книгу Лариси Денисенко "Майя та її мами", де маркетинг за чіткою поляризацією свій-чужий швидко просунув у маси цю відверту графоманію, хоча навіть українська спільнота ЛГБТ мала б стидатися такої бездарної книги. Чи в історії зі Суспільним на Львівському телебаченні, де також використовується протиставлення допотопності та новизни, хоча за останнім іде банальна боротьба за бабло (з львівського Тб, звичайно, окрім архіву немає чого лишати).

Поза тим, цікаво лише, як у цей період формалізму, буквалізму та фарисейства перевернулась навспак ситуація з нападками хіпстерів на Святу Церкву, тобто на збільшення кількості храмів та скульптур Богородиці на вулицях Львова. Бо зростання кількості хабів, коворкінгів та медіатек не помножує надої креативності на душу населення, як і не збільшує віри Церкви зростання кількості храмів чи статуй Божої Матері.

А за маскарадом та дріботінням шісток у цьому хаосі завжди варто бачити прагматичний момент у діяльності цих сектанських середовищ Львова (фінанси та впливи), які розвиваються якраз за совковим принципом "кум-кум", а не за задекларованим, але оманливим, і тому недосяжним "win-win".

За усім цим варто бачити Садового (та його бізнес-інтереси), який завжди розумно відходить трохи назад (та вбік), щоб сором його підлеглих не кидав на нього свою тінь, бо у всіх випадках за ганьбу своїх підданих іміджем вигрібатиме саме він (як остання інстанція) і тому, наприклад, так швидко під час цькування Калинця старші товариші пояснили Остаповичу та Демкові політику партії, і ті так негайно побігли витирати свої попередні коменти у Фейсбуці.

Під час маніфесту Львівської садової республіки Садовий також лише ззаду (і дещо збоку) спостерігав за тим, як нардеп Березюк преображався в графа Льва Толстого, який помирає на станції Астапово, а нардепка Подоляк агітувала за совкову авоську. Садовий чудово розуміється на вразливій психології цієї марнославної та дріб'язкової публіки і, щонайважливіше, прекрасно знає, коли вчасно скидати цей планктонний баласт.

Бо й сам Садовий якось колись у 2006 році, чи то на першу прес-конференцію після виборів міського голови Львова (де він переміг), чи то на останню прес-конференцію перед виборами, так благочинно зайшов у камуфляжному бушлаті зі стрижнем яблука в руці разом з Цибульком. Але потім він, звичайно, попустився, бо узрів благодатну силу піару та цілющу силу світлого іміджу (десь у тому ж році увірував у всепереможний перст піару та реклами й о. Борис Ґудзяк).

А для усіх інших рестораторів, а також для головного мантроносця про життєдайну силу креативності у Львові – Сєви Поліщука – лунає гастрономічний трек Katy Perry "Bon Appétit". Хіба нє, бой?


фото: Фб Андрія Москаленка

Автор: олександр ковальчук