Петро Писарчук: Дайте шанс гідним кандидатам, а не популістам і "тушкам"

Петре Івановичу, цього року Ви безпосередньо не задіяні у виборчий процес, отож про перебіг виборчої кампанії на Львівщині можете висловити власну думку як експерт?

Я не можу буди незалежним експертом, бо лишаюся головою обласної організації Партії Регіонів і народним депутатом. Але те, що я відчуваю, я кажу щиро і відверто. Я намагаюся говорити правду, навіть коли це шкодить мені. Але це моя правда, як я її розумію, відчуваю, будучи багато років в політиці.

Парламентські вибори на Львівщині в черговий раз перетворюються на вибори неправди. Неправда породжує у виборців безпідставні сподівання та ілюзії, за якими прийдуть страшні розчарування. Це в мене болить найбільше.

Галицькі політики в своїй абсолютній більшості сіють зневіру у людей, руйнують їхню віру в ідеали. Ми не маємо право судити виборців і нав'язувати їм свій вибір. Але те, у що вони вірять, коли голосують, буде знову потоптано. І це стане найгіршим результатом цих виборів, і є найстрашнішим для майбутнього України.

Знаю, багато людей мають за що дорікнути Партії регіонів, і їх претензії будуть справедливими. Але сьогодні потрібно не воювати, а реформувати і будувати. Для цього в країні потрібен суспільний мир, співпраця між владою і громадами, а також між владою і опозицією.

Саме тому вважаю величезною помилкою, якщо виборці довіряться гаслу Об'єднаної опозиції «Батьківщина», в якому останні обіцяють «їх зупинити», і який маже дослівно повторюють їх союзники із ВО «Свобода».

Адже, по-суті, – це заклик до ненависті, до громадянської війни, це обіцянка чергових, нікому непотрібних псевдореволюційних потрясінь. Вони вже намагалися реалізувати такий сценарій в 2004 році і частково це вдалося.

Однак, згадайте, якою ціною? За їхні помилки пересічні громадяни розплачувалися не лише своїми гаманцями, а великою зневірою в моральні ідеали і справедливість. І цього разу це може обернутися для держави і для кожного громадянина, незалежно від того, як він голосував, не добром, а черговим топтанням на місці, не прогресом, а хаосом.

Розумію також, що на тлі масового розчарування в ідеалах помаранчевої революції, в галицькому суспільстві сьогодні все більш популярним стає запит на інші підходи до влади. Але суспільство мусить зрозуміти, що воно не народило і не виховало поки що політиків нового державницького мислення.

Ті ж, хто сьогодні себе позиціонують як «третя сила», так звані «нові» політики, є не кращими і не гіршими, а такими ж самими, як представники влади і старої опозиції.

Чому Ви не вірите, що Кличку вдасться сформувати нову опозицію?

Я з великою особистою симпатією відношуся до лідеру УДАРу Віталія Кличка. Він немало зробив для того, щоб Україну з кращої сторони знали в світі. І за це треба йому подякувати і схилити перед ним голову. Але я боюся, що йдучи в політику, він може зганьбити своє ім'я, бо не можна декларувати і обіцяти людям одне, а самому жити зовсім за іншими стандартами.

Кличко щиро декларує європейське бачення розвитку України. Якщо так, то для початку він би мав подати особистий приклад і привести, а відтак і задекларувати, в Україну кошти, які він заробив закордоном, щоб вони працювали на Україну. А то, згідно декларації про доходи, Кличко в Україні – голий й босий, а в Німеччині – декларує 4 млн. дол. на рік.

Не знаю, чи не було кому йому підказати, але особисто в мене такі невідповідності між словами і реальними справами підривають довіру до благих намірів, які проголошуються партією Кличка.

Однак чомусь галичани готові політиками, яких вони вважають своїми, пробачити все, що завгодно. Як то кажуть: одного вони бачать під лісом, а свого під носом не бачать. Їм весь час потрібен новий «месія». Пояснити я цього не можу.

Але переконаний, що така нерозбірливість є причиною того, що Львівщина сьогодні позбавлена справжніх захисників її інтересів у парламенті, а Львів швидко втрачає лідируючі позиції серед міст України за показниками свого розвитку.

Справді, якщо галичани когось люблять, то пробачають таким політикам багато чого, що зазвичай вважають неприпустимим для себе та інших, але чому так відбувається?

Виборці загалом в Україні схильні більше любити політиків, які сповідують дешевий популізм, які не кажуть людям правди, а годують їх красивими цукерками, сіють в них віру в те, що в країні можна все змінити за один раз, потрібно лише саме їх обрати до влади.

Політичний популізм і спекуляція – це страшна біда України. Адже, насправді, абсолютна більшість з таких політиків кривдять людей, морально їх калічать, спекулюючи на патріотичних і моральних почуттях виборців задля того, щоб дорватися до влади і таким чином особисто збагатитися.

Отримавши ж довіру виборців – виявляються політичними банкрутами, адже просто не мають потрібних знань і вмінь, як розпорядитися цією владою.

Самому виборцю все це складно розгледіти. Людям притаманно уникати труднощів і вірити в те, що хтось за них все зробить, що проблеми вирішаться самі собою. І поки емоційна складова буде домінувати у виборі того чи іншого кандидата, до тих пір не приходиться сподіватися, що нам вдасться сформувати відповідальний парламент.

Наведу лише декілька прикладів з останнього, бо не можу мовчати.

У Львові Кличко дозволив собі офіційне спілкування російською на Форумі книговидавців. Саме російською він спілкувався з журналістами. І ніхто: ні представники культури, ні наша місцева патріотична влада, ні журналісти не зробили з цього приводу йому зауваження. Чи так поблажливі вони всі були б, якщо собі таке дозволить відомий представник Партії регіонів?

Львівський мер збирає тисячі вчителів біля пам'ятника Шевченку у Львові на захист української мови і отримує таким чином для себе красиву картинку на телебаченні, яка засвідчує виключно його патріотичні наміри.

Але одночасно він не знаходить в бюджеті міста 100 тис. грн. для підтримки Форуму книговидавців – події, яка відіграє потужну роль в справі реальної пропаганди української книги та рідної мови.

Найбільше, на що спромігся львівський мер, коли справа дійшла до конкретних кроків, – звернувся до прем'єра уряду, голови Партії регіонів Миколи Азарова, якого перед тим на мітингу ганьбив і звинувачував в українофобстві, з проханням дати гроші на підтримку Форуму.

Люди цього не хочуть ні помічати, ні аналізувати, вони не можуть самі побачити зерно, бо багато полов. Велика вина в цьому не лише самих політиків, але й журналістів, які не доносять всю правду до виборців.

Є на Львівщині кандидат від партії УДАР, журналіст, відомий борець з корупцією. Так от на шанованому мною телеканалі він звів боротьбу з корупцією до боротьби з головами сільрад. Чи це справді основне джерело корупції в нашій державі? Ні, це лише ще один приклад голого популізму і самореклами.

Він про голів сільрад розповідає, бо через політичні зобов'язання не може сказати людям правду про те, як нажили свої статки представники «Свободи», Об'єднаної опозиції «Батьківщина» та УДАРу і чому їхні статки лише зростають при владі, яку вони всі разом називають «злочинною» і з якою закликають боротися.

Петре Івановичу, але ж політики від Партії регіонів також не святі. Головне звинувачення на їхню адресу полягає в тому, що в той час, як добробут населення зростає помалу, статки представників регіоналів в уряді та їх родин збільшилися на мільйони. Якщо ж брати ситуацію в Галичині, то вона взагалі виглядає плачевною?

У зв'язку з вашим запитанням я би хотів нагадати про те, як відбувався в Україні період первинного накопичення капіталу і хто несе відповідальність за те, що сьогодні списки найбагатших українців очолюють представники Сходу, а не Заходу України.

Батьком української ваучерної приватизації є нинішній ударівець екс-міністр урядів за часи президента Леоніда Кучми і Віктора Ющенка – Віктор Пинзеник. Саме він реалізував в Україні російський сценарій приватизації державних підприємств, за яким більшість громадян перетворились на злиднів.

Але якщо підприємства Сходу, які були приватизовані за схемою Пинзеника, їхніми власниками збережені й працюють, то на Заході, завдяки в тому числі і таким «патріотам», як Андрій Садовий, весь науково-промисловий потенціал був знищений.

Ми, галичани, насправді мали набагато кращі стартові можливості породити галицьких олігархів, чим це було на Сході України, але не скористалися цим. І винні в цьому не Партія регіонів, якої тоді не існувало, не президент Кучма, а перш за все – наші ж, галицькі політики.

Віктор Пинзеник – четвертий номер в списку нібито опозиційної партії УДАР. Пам'ятаючи про те, що ця людина є одним із головних винуватців економічних та соціальних потрясінь 90-х рр. минулого століття, я особисто не хотів би його повернення в політику. Я не вірю його обіцянкам, а вірю своїй пам'яті, тому й нагадую про це людям.

У лавах Партії регіонів сьогодні і справді багато заможних політиків й бізнесменів, переважно зі Сходу України. Переконаний, не варто з'ясовувати, хто яким шляхом заробив свій перший капітал – час для цього минув. Варто в країні провести амністію капіталів і підвести таким чином риску під цим питанням. Також нарешті необхідно створити в Україні умови, щоб українській бізнес не ховав свої гроші по офшорах, а легалізував його в нашій державі, платив податки, а відтак ці гроші працювали би на Україну і для українців.

Саме цим зараз поступово, але наполегливо займається уряд Азарова: вносяться зміни в податкову систему, реформується митний кодекс, йде робота в багатьох інших напрямах задля того, щоб створити привабливий інвестиційних клімат в Україні.

Виведення українського бізнесу з тіні – одне із головних завдань уряду і Партії регіонів. Без цього не можливе підвищення зарплат вчителям, медикам та виплат пенсіонерам.

Все це, вочевидь, не до вподоби тим олігархам і бізнесменам, які ще не наїлися, яким не вигідні прозорі умови ведення бізнесу, які звикли ховати гроші у власну кишеню, а не ділитися з іншими.

Їм потрібна смута в країні, постійна зміна правил, нестабільність, тобто саме те, що сьогодні виголошує і обіцяє опозиція. Саме остання сьогодні стала рупором тіньового капіталу. Опозиція в Україні, в такому вигляді, як вона є, відіграє виключно деструктивну функцію.

Ви вважаєте, що опозиція взагалі не потрібна в політичний системі України?

У жодному випадку – ні, я просто намагаюся донести до людей правду. Моя правда полягає в реальній, тверезій оцінці політичної ситуації і перебігу виборчої кампанії на Львівщини.

Щоб не казали опоненти Партії регіонів, які сьогодні контролюють на Львівщині владу та абсолютну більшість засобів масової інформації й журналістів, як би вони не вводили в оману простих людей, правда полягає в тому, що зміни на краще в житті галичан почали відбуватися лише з приходом до влади Партії регіонів і будуть продовжуватися лише за умови стабільної політичної ситуації в країні.

Саме тому Партія регіонів максимально зацікавлена в проведенні чесних парламентських виборів в Україні і в своїй перемозі в них. Нам конче необхідно сформувати працездатний, ефективний парламент, в який прийдуть професійні і відповідальні політики як від провладних, так і опозиційних партій.

Нам треба час, щоб довести і українцям, і світові, що те, що ми робимо сьогодні, насправді є якісні зміни в українському суспільстві і в економіці задля зростання добробуту людей. Якщо нас зупинити на півдорозі, це означатиме лише те, що країну знову відкинуть на десятки років у минуле і цей шлях колись знову доведеться розпочинати з початку, з «нуля».

Наголошую, опозиція обов'язково повинна бути в політичній структурі держави, в тому числі й в парламенті, але не для того, щоб постійно ставити «палки в колеса» і збурювати людей, а для того, щоб вести конструктивну критику, діалог з владою.

Лише при таких стосунках між владою і опозицією, коли вони разом думають про державні інтереси і простих людей, можна сподіватися на прискорення економічних та соціальних змін в Україні.

Звертаючись до виборців, благаю їх не шукати легкого шляху і простих відповідей. Цього не буде. Про це говорив Іван Павло ІІ у Львові, під час свого виступу на Сихові. Ми всі йому поплескали, а не почули цього.

Уважно придивляйтеся і аналізуйте не лише слова, але й вчинки політиків, котрим ви збираєтеся віддати свій голос. Не допустіть того, щоб в парламент потрапили нечесні, негідні політики. Адже перемога таких людей буде означати не покращення нашого з вами життя, а лише те, що ми всі можемо від нехай і не дуже доброго перейти до дуже поганого, як це вже не один раз ставалося.

Обласний осередок Партії регіонів зробив декілька заяв, в яких піддав різкий критиці так званих кандидатів-тушок. Ці заяви дисонують з громадською думкою, що такі кандидати є, насправді, висуванцями влади, тісно співпрацюють з Партією регіонів і користуються на виборах підтримкою адмінресурсу?

Особисто я щиро поважаю тих людей, які зуміли своїм розумом та працею стати заможними. Але толерувати і захищати тих, хто і сьогодні заробляє гроші, обкрадаючи державу і пересічних громадян, я ніколи не буду, не зважаючи на те, до якої політичної сили вони належать. За десять років перебування в парламенті я не дозволив собі взяти жодної копійки з державного бюджету на власний бізнес чи благодійні проекти. Тому я маю моральне право про це заявляти.

В цих заявах насправді йде мова про справжніх перевертнів і пристосуванців, людей, які брутально вводять в оману виборців, які не мають ні честі, ні гідності, бо заради свого благополуччя і потрапляння в парламент готові, як то кажуть, «і матір рідну продати», адже сподіваються в ньому ще більше збагатитися, нічого не роблячи.

Глибоко переконаний, таким перевертням не повинно бути місця ні в лавах Партії регіонів, ні в опозиції, до якої вони так старанно примазуються. Бо перевертні не мають ідейних чи будь-яких інших переконань та ідеалів, вони готові перефарбуватися в будь-який колір задля власної вигоди. Ці люди своїми словами і діями сіють таку ж саму моральну зневіру в галичанах, як і опозиція.

У мене до цих кандидатів лише одна вимога: нехай вони самі скажуть правду про те, звідки в них гроші, якими вони засівають виборців Львівщини, про те, чому вони сьогодні не позбавлені своїх статків і не «бідують» разом зі всім народом, чи справді вони не співпрацюють зі «злочинною владою», як вони висловлюються, на рівні області і в Києві?

Але ж вони цього зараз не зроблять, а навпаки, дозволяють собі критикувати президента і прем'єр-міністра і навіть обіцяють поміняти владу в державі! Останнього я не можу допустити як голова Партії регіонів на Львівщині, бо цього не зрозуміють ні члени нашої партії, ні прості люди, які мені довіряють.

Саме тому у офіційних заявах ми нагадали так званим «тушкам» правду, яку вони ретельно приховують від виборців.

Не варто Андрію Лопушанському забувати, що своїм багатством він завдячує перед усім своїй роботі на посаді заступника голови правління державної компанії НАК «Нафтогаз», на якій перебуває до нині.

Державний чиновник, директор нафтопроводу «Дружба» Тарас Батенко також повинен подякувати уряду Януковича-Азарова за те, що останній виділив кошти на його виборчу кампанію. Адже саме за рахунок коштів державної компанії «Укртраснафта», в склад якої входить нафтопровід «Дружба», ремонтуються школи, лікарні, церкви в його виборчому окрузі.

Про останнє він чомусь забуває розповісти виборцям, а замість цього заявляє, що йде в парламент «змінювати владу». Якщо так, то тоді його моральним обов'язком було не служити цій владі, а звільнитися із державної служби ще до початку виборчої кампанії. Тоді б я не мав би його слів жодних претензій.

Брати Дубневичі також повинні визнати перед виборцями, що держава і уряд Януковича не лише не відібрали в них награбоване на державному підприємстві «Укрзалізниця», а дали їм шанс ще більше збагатитися протягом останніх двох років. Вони ж навпаки, маючи щопівроку до 2 млрд. грн. державних замовлень, сплатили податків за останній рік лише 6 млн. грн. і при цьому розповідають які вони «видатні господарники».

Це ж саме стосується й відомого благодійника Тараса Козака, який в ентузіазмі виборчої кампанії дозволив собі некоректні висловлювання на адресу глави уряду.

Тому я їм кажу – схаменіться люди. Вибори пройдуть, а життя продовжиться і як Ви будете дивитись в очі людям.

Не думайте: «А може Партія регіонів програє ці вибори і нас пронесе». Партія регіонів обов'язково їх виграє і тому скажіть прямо і відкрито, що Ви готові і будете співпрацювати з владою і Партією регіонів.

Ця Ваша роздвоєність руйнує і Ваші, і людські душі. Бо не могли би Ви бути благодійниками, якби не сприяння і підтримка влади. Зранку до вечора красуєтесь на всіх телеканалах і розповідаєте, як на Вас тисне влада. Це не тільки недолугість виборчих штабів цих кандидатів, а страшна неповага до людей – говорити їм неправду.

Ми, напевно, не говорили б з Вами про цих людей, якщо від Партії регіонів були сильні кандидати в нардепи на Львівщині. Але останнього не сталося. Чому?

Категорично не погоджуюсь з вами, що Партія регіонів на Львівщині виставила на цих виборах слабких кандидатів. Достатньо ознайомитися з біографіями наших кандидатів: Олега Барана, Білака, Туісова й всіх інших, – щоб зрозуміти, що це люди – гідні довіри виборців.

Їхній життєвий шлях, їхні підходи до бізнесу, їхні державницькі переконання ми бачимо не лише в їхніх словах, але й вчинках. І на відміну від інших кандидатів вони не бояться говорити людям правду.

Бо наше завдання – виграти вибори чесно, як би складно це сьогодні не було, адже на Львівщині опоненти роками малюють «чорта з рогами» з Партії регіонів, а не дурити народ, як робить це абсолютна більшість інших кандидатів.

Але не лише в цьому справа. Давайте візьмемо інший приклад – кандидат у Сихівському, 115 в.о. Роман Федишин. Він не є членом Партії регіонів, але всі у Львові знають, як багато ця людина зробила для мешканців цього мікрорайону. На ринку «Шувар», який він заснував і розбудував, працюють тисячі сихівчан, завдяки цьому ж ринку мешканці Сихова мають можливість купувати продукти значно дешевше, ніж мешканці інших районів Львова.

Я не є симпатиком Федишина, але я свідомий того, що це – людина, гідна людської довіри і підтримки, його досвід і знання будуть корисними в роботі парламенту.

Але чомусь виходить так, що лідерами виборчих симпатій в цьому округу є ті політики, які жодним чином нічого доброго не зробили для людей за своє життя. Все, що вони спромоглися – натягнути на себе добре відомі у Львові політичні бренди.

До завершення виборчої кампанії залишається майже місяць. Насправді, це – багато часу, щоб добре розмислити і зробити правильний, тверезий, а отже – реальний вибір. Я хотів би, щоб люди, які прочитають це інтерв'ю, дослухалися до сказаного мною.

Не маю права їм нав'язувати свої переконання і не збираюся цього робити, лише прошу: обирайте розумом, дайте шанс гідним кандидатам, а не популістам, псевдореволюціонерам і «тушкам».