Танго-клуб "Люди вулиць": Танго – це велика ілюзія для зрілих людей

Танго-клуб "Люди вулиць": Танго – це велика ілюзія для зрілих людей

Мальва Вовк,  25 вересня 2012

Про феномен аргентинського танго на вулицях Львова розповідають викладачі, а також організатори і фундатори танго-клубу "Люди вулиць" Зоя Государська та Віктор Кремень.

Коли Ви захопилися танцями?

Зоя: Я танцюю майже все життя. З шести років. Мої батьки жили в Молдові, а в той час там танцювали всі і всюди: на весіллях, в кав'ярнях, на вулиці, особливо в кінотеатрах та паркових зонах.

Хто був Вашим вчителем танго?

Зоя: Мої батьки танцювали дуже гарно, можна сказати, професійно. Вони вчилися танцю у вихідців з Аргентини. Батьки часто не мали з ким мене залишити, тому брали з собою на танці, вечірки, які в той час були дуже модними. І я з малечку вчилася танцювати (танго, зокрема).

Коли мені було 6 років, батьки вперше взяли мене на бал. Були такі бали – вечори відпочинку при палацах культури. Туди ходили всі, бо в радянські часи – це був чи не єдиний спосіб відпочинку і розваги. Перше своє танго я затанцювала саме на такому балі. Я навіть пам'ятаю дві мелодії, які тоді звучали. Недавно я їх знайшла і відтворила.

В 60-х роках у Радянському Союзі почалася експансія бальних танців. Підлітком я захоплювалась ними, але піти в спортивні бальні танці не вдалося – у мене не сценічна зовнішність, немає високого росту. Відбір тоді, як і зараз, був дуже жорсткий. З часом мені запропонували бути арбітром бальних танців.

Бальні танці і танго – це зовсім різні речі. Бальні танці з часом, поволі перетворились на жорсткий спорт, в якому головне – перемога, а танго – це в першу чергу задоволення, імпровізація, розмова для двох, часто незнайомих людей.

Будь-хто може навчитися танго. Це нескладно. Просто треба бути уважним та мати бажання. Звичайно, людина, котра має більше пластики, збоку виглядатиме краще, але надзвичайне внутрішнє задоволення вам гарантовано в будь-якому випадку.

 

Коли і як почалося Ваше танго у Львові?

Зоя: Коли ми з чоловіком переїхали до Львова, мені не підійшов місцевий клімат, загострилася астма. Лікарі порадили співати, плавати і танцювати.

Тоді ми і пішли до школи бального танцю – чогось іншого тоді у Львові годі було шукати. Вчилися там декілька років. Люди, які приходили до тієї школи, змінювалися досить часто, а ми залишалися. І от, одного разу, викладач запропонував нам навчитися аргентинського танго. Ми спробували і нам сподобалося.

Через рік до Львова завітала пара професійних танцюристів, які допомогли нам відчути справжній присмак аргентинського танго. Пізніше ми спробували запровадити традицію щотижневих танго-вечірок, де люди могли б танцювати і спілкуватись. На жаль, керівництво школи нас не підтримало. Тоді ми пішли зі школи, бо зрозуміли, що то просто не наш формат.

Чим займається створений Вами Клуб "Люди вулиць"?

Віктор: Ідея створення клубу з'явилася наприкінці 2005 року. За півроку ми зареєструвались як громадська організація. Приблизно з того часу ми займаємося лише танго. Аргентинське танго – це тільки частина роботи клубу. Основна наша мета – за допомогою танцю, як способу спілкування, відкрити нереалізовані творчі можливості людей.

Клуб – це універсальний засіб для створення простору комфортного дозвілля. Нам вдається співпрацювати з багатьма людьми, організаціями, приватними фірмами, міською владою. Ми навіть не очікували такої популярності, коли розпочинали проект.

Наскільки популярним є танго в Україні, у світі?

Віктор: Танго-спільнота дуже поширена у всьому світі. Сторонній людині важко собі це уявити: ви можете приїхати у будь-яке місто, наприклад, в Європі, і знайти в ньому щонайменше одну школу танго, або танго-вечірку. У Львові, щотижня відбувається 4-5 вечірок танго. А в Берліні, наприклад – 45 ! Танго – це ціла субкультура. Це інструмент для здорового спілкування людей. В ідеалі, танго не передбачає агресії – лише толерантність, лояльність, взаємоповагу.

Ситуація з танго в Україні дещо відрізняється від ситуації, скажімо, в європейських країнах: якщо там основу спільноти складають чоловіки, то у нас все навпаки, більшість спільноти – це жінки. Наші чоловіки чомусь не мають бажання танцювати. Може це тому, що танго передбачає самоповагу та впевненість в собі?

І, якщо з самоповагою ситуація ще більш-менш зрозуміла, то з почуттям впевненості – важче. Окрім самоповаги та впевненості, чоловіки, танцюючи танго, мали би можливість набиратися багатьох інших рис, які, чесно кажучи, і притаманні їм від природи: вчитись розв'язувати життєві проблеми, приймати та реалізовувати рішення.

В Росії, до речі, подібна ситуація. Я вважаю це прямим наслідком радянської епохи, коли чоловіки бездарно просиджували півжиття на «копійчаних» зарплатах і диванах, а жінки вкладали асфальт на дорогах.

Танго, до речі, це також можливість дуже широкого спілкування. Люди, які танцюють танго, як правило, багато їздять, спілкуються з іншими тангістами в Україні та закордоном. Недавно учасники нашого Клубу через програму міжнародного обміну побували в Берліні. Минулого року ми приймали у себе делегацію з Німеччини.

Яка вікова категорія людей відвідує Вашу школу?

Віктор: Вікових меж у танго майже не існує. Хоча, мушу визнати, люди старшого віку, маю на увазі після 30 років, краще розуміють, що вони роблять. Танго потребує зрілого та відповідального ставлення партнерів один до одного. Дітей ми не вчимо.

Наймолодша дівчина, яка навчалась у нас, мала, здається, 17 років. Не всі люди, на жаль, готові правильно сприймати танго. Сторонню людину часто вражає рівень "відвертості стосунків", або "надмірної чуттєвості" в танго. Насправді ніякої надзвичайної відвертості немає: танго – це велика ілюзія для зрілих людей. Але, на відміну від, наприклад, кіно, в танго ви самі створюєте цю ілюзію і керуєте нею.

На пострадянському просторі, стосунки в середині танго-спільноти дещо інші, ніж, наприклад, закордоном. Ми лише почали вчитись справжньої толерантності, вчимося сприймати і поважати точку зору, яка може суттєво відрізнятись від власної, починаємо позбуватись багатьох стереотипів. Може, колись, ми зрозуміємо, що танго не підлягає глобалізації, скільки в основі танго лежить імпровізація – суть творчості, а також повага до особистості.

Танго не можна танцювати час від часу. Людина, яка не танцює хоча б кілька разів на тиждень – не танцює взагалі.

В танго не існує постійних танцювальних пар. Сенс якраз і полягає в тому, щоб постійно змінювати партнера. Якщо людина не виросла в автентичному середовищі танго, то навряд чи вона зможе отримати задоволення і зрозуміти танго, танцюючи лише з одним партнером.

В танго існує багато правил, яких необхідно дотримуватись. Наприклад, якщо я приходжу зі своєю партнеркою на танго-вечірку, то ніхто не має права запросити її на танець до того моменту, поки я сам не запрошу іншу жінку. Взагалі, існує цілий кодекс поведінки, який регулює взаємовідносини в середині танго–спільноти.

Що дає людині танго?

Віктор: Буває так, що люди, які приходять до нас разом, з часом розходяться, а є такі, що навпаки – або знаходять супутника, а деякі – просто зміцнюють стосунки. Не знаю, чи відбувається це тільки за допомогою танго, але, безумовно, не без його участі. Ви не уявляєте собі, скільки сміття людина носить в своїй голові: стереотипи, забобони, нав'язані погляди та оцінки. Танго допомагає позбутися цього мотлоху і залишити лише те, що насправді важливе для людини.

Чоловіки і жінки, які до нас приходять, з часом розправляють плечі, піднімають голови, у них з'являється блиск в очах. Звичайно, дива не відбувається і ті зміни є дуже поступовими. Але вони є. Якщо людина ставить собі за мету змінитися на краще і докладає до цього максимум зусиль – результат буде обов'язково.

Міні-інтерв'ю тангістів "Людей вулиць"

Валентина

Я займаюся танго два роки. Перед тим займалася бальними танцями. Завжди подобалося аргентинське танго, захотіла навчитися чогось нового. Танго дозволяє більше, ніж бальні танці, відкрити свої внутрішні емоції, оскільки в бальних танцях показуєш те, що тобі кажуть показати. В танго ж можна спробувати імпровізувати.

У Львові декілька танго-клубів, але цей пам'ятаю через те, що його учасники танцювали на площі Ринок, а ми зі знайомими часто ходили спостерігати за ними. Та й завжди хочеться займатися в людей, які мають досвід, давно викладають. Тому й прийшла у "Люди вулиць".

Для зовнішнього світу – танго вчить природи руху. Цікаво спостерігати, як змінюється хода, випростовується спина, легкість в рухах з'являється. Для внутрішнього – це терапія, заспокоює, дозволяє відсунути проблеми на друге місце і поринути на деякий час в іншу атмосферу. Також танго додає впевненості, дозволяє вийти з зони комфорту, зникає страх танцювати перед людьми і скутість.

Суть соціального танго в тому, щоб танцювати його з різними людьми. Є традиція в танго танцювати лише з одним партнером, але це не властиво соціальному танцю. Ви повинні вміти затанцювати навіть із зовсім незнайомим вам партнером. В клубі «Люди вулиць» нас якраз вчать не звикати до одного партнера.

Нещодавно одинадцять учасників Клубу повернулися з Німеччини. То була цікава програма для молоді. Вона була танцювальна, але основна суть її в тому, щоб показати танго одним із способів спілкування людей. Самого танго, як танцю було лише 30%, а інші 70% – це різноманітні техніки релаксації, контактні взаємодії під музику.

Ми вчилися передавати інформацію без слів. Наприклад, не доторкаючись одне до одного, рухатися або ходити, стояти, або намагатися змінювати те, що роблять інші. Це допомагає вам у майбутньому відійти від того, що ви мусите танцювати в парі, ви просто зосереджуєтесь на інтерпретації рухів, музики. Це як діалог. Нам не було потреби знати мову, бо все можна показати за допомогою руху.

Я бачу, що в танго ще маю до чого прагнути. Хочеться те, що я взяла в танго, використати колись в бальних танцях. Залишати танго не збираюся.

Світлана

Танго – це спосіб відпочинку. Ти просто переключаєшся. Я не займаюся систематично. Колись брала уроки у Віктора приватно, потім трохи ходила в клуб, зараз займаюся бальними танцями, а танго – задоволення для мене. До клубу можна приходити час до часу, на вечірки. Це спосіб спілкування.

Можна змінювати завчені рухи в танго, але до цього треба дорости. То власне і є імпровізація. В той момент, коли тобі набридає просто складати докупи завчені елементи, ти починаєш фантазувати. Це так, як у мові: спочатку вивчаємо склади, потім слова, їх складаємо в речення, а потім ті речення будуємо так, як нам більше подобається.

Хороший, досвідчений партнер робить па, які дозволяють партнерці зробити щось своє. Партнер повинен відчувати партнерку.

Марія та Джузеппе

Танго танцюємо з Джузеппе декілька років, але не регулярно. Декілька років тому, коли ми поверталися з Італії і хотіли танцювати в Україні, знайома порадила клуб "Люди вулиць". Ми дуже швидко здружилися з учасниками, почали займатися.

В Україні більше віддаються викладацькій діяльності. Навіть самі учні є більш відвертими та відкритими. Вони вбирають все, як губка. В Італії всі спокійніші, вони більше люблять спостерігати за тим, як інші танцюють. Італійці ліниві. Якщо і досягають якихось результатів, то більше на індивідуальних заняттях. Хоча розвиток танго в Італії пішов далеко вперед: популярним стало акробатичне танго, різні нововведення.

В Італії ми займаємось танго не так багато. Більше бальними танцями, бо викладаємо їх для літніх людей.

Для нас немає кращого чи гіршого танцю. Кожен танець щось нам дає. Танго ми ще не настільки відчуваємо внутрішньо, оскільки для цього, напевне, потрібно більше систематичності в танці.

Оксана

Я співпрацюю на волонтерській основі з клубом "Люди вулиць" з 2008 року. Прийшла навчитися танцювати, потім були проблеми з ногою. Зараз я приходжу просто поспілкуватися. Оскільки знаю мови, то почали працювати з клубом в ширшому діапазоні: переклади, дубляжі фільмів, фестиваль аргентинського кіно.

Більше фото та відео на сторінці "Людей вулиць" у фейсбуці

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.