Війни, що завершили Війну

Війни, що завершили Війну

Данило Матюха,  27 липня 2018

Локальні конфлікти в Європі 1917-1923 років у лекції Оксани Дудко "Війни, що завершили Війну: насильство і збройні конфлікти на "Східному фронті".

25 липня у приміщенні ресторану "Ратуша" (Площа Ринок, 1) відбувалась лекція кандидатки історичних наук, дослідниці з Центру міської історії Центрально-Східної Європи Оксани Дудко, яка називалась "Війни, що завершили Війну: насильство і збройні конфлікти на "Східному фронті", 1917-1923 років". Вона була присвячена до століття української революції та проголошення ЗУНР. Завдяки цій лекції кожен може ширше поглянути на ситуацію, яка склалася після Першої світової війни у ближньому зарубіжжі та провести для себе багато паралелей із загальновідомими фактами про ті далекі роки.

Оксана Дудко (фото: Ірина Середа)

Побоїще у Балтії

Наші східноєвропеські побратими у географії, особливо на Балканах, добре розуміються кровожерливих слешерах. На жаль, із кіно їм більше вдається арт-хаус і тому різню вони люблять влаштовувати в реальному житті. Тут варто лише кинути одним оком на Югославські війни в період із 1991 по 2001 роки. Також не варто забувати й про польсько-український потяг до різноманітних масакр,а також згадати й Румунію з Угорщиною, де іноді з задоволенням кошмарять простий люд заради вседержавного блага. Над усіма цими фактами постає враження, що лише в Балтії все спокійно та мирно, місцеві жителі спокійно п'ють Stolichnaya та закусують шпротами з бородинським хлібом. Але і у тій північній вповільненості можна відшукати чимало чортів.

Після закінчення Першої світової війни у 1918 році у Східній Європі почалися активні національно-визвольні процеси. Латвійці та литовці теж не стояли осторонь, а намагалися активно відстоювати право на створення своєї держави. На початках боротьби проти більшовицької агресії балтійці потребували допомоги зовні, оскільки своїх військових формувань вони не мали, і такими помічниками стали німці. Після Першої світової війни, яка закінчилася поразкою для Німеччини, керівництво імперії не хотіло втрачати своїх позицій на Східному фронті, де їхня армія в боях показала себе більш ніж гідно. І тому німці надсилали своїх фрайкорів (парамілітарні формування, що складалися з солдатів, ветеранів війни та студентів) на "охорону східних кордонів". За таку роботу їм обіцяли земельні ділянки та багато чого іншого для гідного життя.

Протягом 1918-1919 прибалтійські фрайкори боролися за створення Балтійського герцогства, яке фактично мало стати частиною німецької держави. Слід зазначити, що латвійців чи литовців у той час вважали неосвіченими неотесанцями і тому імперські солдати вважали за честь воювати на їхній території не лише за свої інтереси чи інтереси держави, але й заради загальнолюдських цінностей та нестримного бажання окультурити затурканий нарід. Із перемінним успіхом німці, яким допомагали незначні воєнізовані латвійські формування, вели боротьбу з військами червоних. Вони, то глибоко відступали, то відбивали у червоноротих балтійські території назад. Невдовзі після такої гойдалки, сильні світу того – країни Антанти вирішили допомогти пригнобленим та надали балтійцям зброю, амуніцію та війська для створення регулярної армії. І наприкінці 1919 року спільними зусиллями Латвії та Литви вдається відбити майже всі території з-під контролю окупантів. Унаслідок нестабільної ситуації в Німецькій імперії та безпорадності командування фрайкори збунтувались та перейшли на білий бік своїх колишніх ворогів – промонархічних прихильників російського царату.

У історичній літературі, зазначила лекторка, Балтійська війна дуже часто описується, як повне безумство. Смерті були настільки дикими, а терор настільки нещадним, що це аж ніяк не влягалося в межах конвенційної війни. Як не дивно, та навіть поціновувач повного жестяку Рудольф Гьосс (комендант Аушвіцу), який у свій час був фрайкором писав: "Бойові дії в країнах Балтії характеризуються дикістю і жорстокістю з якими я не зустрічався раніше у роки Першої світової війни, ні потім під час проведення фрайкорами інших операцій. Будь-яка сутичка перетворювалася у криваву різню на повне знищення. Скільки разів мені доводилося бачити жахітливі картини: спалені хати ти обвуглені тіла жінок та дітей".

Кривава фінська баня

Фінляндія була, мабуть, найспокійнішим регіоном у Російській імперії. Цар боявся зачіпатися з брутальними бородатими лісорубами (і недарма, як показав 1939 рік) і надавав їм чимало привілеїв, щоб ті ненароком не вмикали мод Раскольнікова та не зарубали й без того кволу бабцю Росію. Зокрема фіни не мали обов'язкової військової повинності і навіть заангажовувалися в Першу світову, а на самій території Суомі не відбувалося жодних конфліктів аж із 1809 року.

Як виявилось 200-тисячне чоловіче населення півночі не було готове взяти в руки зброю і виборювати незалежність на барикадах, бо банально не мали військового досвіду. Лише деякі відчайдухи з єгерських батальйонів, які воювали на боці Німеччини могли впевнено тримати зброю в руках. Та Жовтневий переворот в Росії змусив миролюбивих фінів розтопити криваву лазню громадянської війни. Сценарій ясний, наче Божий лик: широке класове розшарування, мейнстрімна на той час соціалістична ідеологія, що заполонила всю Європу, поділ на червоних та білих і жорстока заруба. Десь ми це же чули.

На відміну від російських, фінські червоні були ліваками, які прагнули збудувати соціалістичну державу на марксових ідеях. І тому вуйко Ленін зі своїм привидом більшовизму, який ще досі гуляє колишніми республіками СРСР, їх зовсім не цікавив. Білі ж у свою чергу були певною мірою націоналістами, які прагнули здобути та закріпити незалежність Суомі і не допустити поширення червоної зарази на своєму білому від снігу тілі. Громадянська війна у Фінляндії через непрофесійність людей, які брали участь у конфлікті виявилась напрочуд безжалісною та марнославною. Як зазначила пані лекторка, 1/3 вбитих у конфлікті закатували під час терору тих чи інших учасників подій. Найпопулярнішими практиками поміж войовців були масові розстріли в містах, а також публічні страти через повішення.

Із активним розвитком бойових дій розпочалась активна мілітаризація суспільства під яку підпали й діти. Завдяки своєму максималізму та озлобленому перехідному віку, фінські підлітки стали основними подвижниками терору. Особливо в цьому плані вирізнились діти з білої гвардії. Під час облоги та боїв у місті Тампере, що на півдні Фінляндії, яке контролювали соціалісти, біла школота разом зі шкільними вчителями, які як відомо поганому не навчать, виловила та замордувала більше 900 червоних солдатів та їхніх симпатиків.

Хлопаки Леніна та червоний терор Угорщини

Після розпаду Австро-Угорської імперії, яка програла Першу світову війну, уже незалежна Угорщина виступила в ролі цапа-відбувайла. За післявоєнними угодами угорці втратили масу своїх території, які відійшли австрійцям, полякам, румунам та югославцям. І хоча від початку становлення своєї державності угорці не втрачали здорового глузду, але й вони таки піддалися на ідеологічні маніпуляції чи то соціалістів, чи то монархістів, та сформували демократичну республіку Угорщину. Та зважаючи на ту епоху, утриматися від революцій вони не змогли.

Невдовзі після створення хиткої демократії в Угорщину активно почала заходити більшовицька пропаганда. І у березні 1919 року Бела Кун проголосив Угорську Радянську республіку, яка проіснувала лише 133 дні. Але за такий короткий період місцеві більшовики змогли сповна провести експропріацію не лише буржуйського майна, але й панських біографій. Особливо в угорському червоному терорі відрізнилися ленінці або ж як їх ще називали Ленінські хлопці, які одягалися в стильні шкірянки та безжально страчували таких немилих їхньому оку противників революції.

Але в листопаді 1919 року колишній контр-адмірал австро-угорського фронту Міклош Горті, залучившись підтримкою французів, здобув Будапешт, утвердив монархію та запустив після цього свою машину терору.

Революція з фальстарту

Та найбільш трагічною виявилась доля середньоазіатських захисників справедливості та інтересів місцевих жителів – басмачів. Басмачами могли бути, як селяни, так і міська інтелігенцію або ж різні асоціальні елементи, типу бандитів. Основною тактикою, яку обрали для себе народні месники, було ведення партизанської війни.

Це не може не нагадувати майже один в один тотожну ситуацію в Центральній та Східній Україні 20-х років, коли люди організовувалися в бойові групи та йшли до лісу змагатися за краще майбутнє. Але на відміну від наших реалій, революція в Середній Азії розпочалася ще до закінчення Першої світової: у 1916 році. Влітку того року царський уряд терміново потребував нових рекрутів на фронті і вони вирішили їх поповнити за допомогою "дотаційних регіонів" (мешканців Середньої Азії також і як фінів не забирали на фронт). Гордим азійцям такий розклад справ не сподобався і вони влаштували погроми державної власності та розправилися з царською жандармерією.

Так само, як і батюшку-царя басмачі не сприйняли й більшовицький уряд, якому вони оголосили безжальну та безкінечну партизанську війну. Спочатку комуністи не сильно звертали на них увагу та займалися більш важливими справами зі встановлення своєї диктатури пролетаріату. Але після того, як до Туркестану приїхав Енвер-Паша – туркестанський політичний діяч, який разом із османами брав участь у геноциді вірмен, то кількість басмачів та їхня популярність стрімко зросла. За переважною кількістю джерел кількість повстанців у той час сягала більше 20 тисяч.

Недовго думаючи над тактикою боротьби з партизанами уряд Леніна вирішив піти перевіреним шляхом, який вони вже випробували в Україні. Спочатку радянська влада зібрала спеціальну комісію для переговорів із басмачами, щоб проаналізувати та краще вивчити їхній рух. Потім надала мусульманському населенню велику кількість релігійних поблажок та зупинила гоніння на інтелігенцію у середній Азії. Селян задобрили НЕПом і врешті-решт до 1926 уся революція звелась нанівець.

Так трагічно склалися долі мільйонів життів, які полягли в жахливих боях, отримавши омріяну незалежність. Але невідомо кому пощастило більше, бо на тих хто вижив, невдовзі чекала Друга світова війна з її етнічними чистками, концтаборами та репресіями.

фото: the-saleroom.com (обкладинка книги "Die Baltische Landeswehr. Im Befreiungskampf gegen den Bolschewismus")

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.