Кравчук і дама

Сьогодні до Львова з неофіційним візитом завітав перший президент України Леонід Макарович Кравчук. Він наразі за його словами відпочиває зі своєю сім'єю у Львівській області і тому, аби не повіявся десь порох у порохівницях, й вирішив згадати старі добрі часи та виступити перед львівською публікою.

Зустріч у Прес-клубі з першим президентом України нагадує присутнім п'єсу про старого солдата, який за своє життя пройшов десятки війн, бився сотнях боїв, але залишився все таким ж, як і був 68 років тому. 16-річним ідеалістичним хлопчаком з охочим юнацьким максималізмом та непереборною любов'ю до сильних жінок. Ця п'єса, по суті, є монологом, філософськими роздумами про вічний кругообіг життя та людей. Рухати історію вперед головному герою допомагають усі присутні, які постійно ставлять свої питання та приязно посміхаються коли отримують таку жадану відповідь.

Темою зустрічі було "27 років незалежності: перемоги, поразки, нові виклики". Леонід Макарович дуже швиденько завершив свій спіч та зазначив лише одну єдину перемогу України за всі роки Незалежності.

Я думаю що дуже важливим для України є те що її визнав світ. Україна перероблюю свою свідомість та життя керуючись вимогами сучасного суспільства. Я маю можливість відвідувати закордонні країни й можу сказати, що Україну вже знають. А то не знали. Коли я приїхав у свій перший закордонний візи до Нідерландів їх прем'єр-міністр запитав у мене:

– Україна це велика держава?

–Так.

– І скільки вас? Мабуть, мільйонів 5?

–Ви помилились на 10 раз.

Тоді не знали Україну, а зараз знають. Тобто за 27 років ми створили фундамент визнання України, як держави та здобули  місце на політичній арені світу. Це головний здобуток народу України.

Після цього Кравчук із неймовірним бажанням поспішив перейти до формату "питання-відповідь". І першим своє питання першопрохідцю українського президентства поставив один з бютівського тріо "Качмарик-Цимбалюк-Гудима" – Ярослав Качмарик. Він довго ходив довкола, нагинався, пригинався, когось критикував, але потім таки зважився, застановився і піднесено запитав: "Якщо перший президент на наступних виборах буде підтримувати якогось кандидата, то той неодмінно переможе. Ви ж бачите хто йде в нас кандидатами в президенти. Чи є в тому списку людина, яка має стратегічне бачення, команду і саме основне зробить так, щоб Україна була великою"?

Леонід Макарович на це лише відмахнувся і зазначив, що перебуває у Львові приватним візитом і тому не несе відповідальності за якісь державницькі речі. Але після ефектної павзи він таки спробував відповісти на питання пана Качмарика:

Президент – це професіонал управління, честь, совість та відповідальність. А чи він юрист, фізик чи математик немає значення. Я ще не міг прочитати програми всіх рейтингових кандидатів або хоча б тих, хто сказали, що збираються балотуватись. Я був тільки на одній зустрічі. Мене запросила Юлія Володимирівна Тимошенко коли презентувала свою програму "Новий курс". І там червоною ниткою скрізь усі пропозиції, аргументацію, висновки, цілі та завдання проходить визначальна думка: опора на народ. Візьміть будь-яку тезу й ви побачите там опору на народ.

Після такого одкровення почесний аксакал української політики навіть спробував підійти крізь призму свого життєвого досвіду філософськи до питання "Якими ж людськими якостями має володіти наступний президент України?" Леонід Кравчук вмілими вустами виокремив декілька критеріїв для вдячного загалу, але таки не втримався і знову зізнався в симпатії до Юлії Володимирівни Тимошенко. Отож, на путню думку Леоніда Макаровича ідеальний український президент має:

Бути відданим ідеї

Ставити на перше місце людину та закон

Бути гуманітарієм

Бути глибоко духовною людиною

Доступною, цікавою та приємною людиною

Бути жінкою

Ось цей фрагмент з його натхненної промови особливо має сподобатися любим читачам Варіантів: "Це не тому, що я симпатизую ЮВТ, а тому що твердо переконаний, що коли президентом стане жінка, то вона зламає хід української історії і 27 років незалежності без достатньої ефективності стануть зламом до кращого життя. Жінка – берегиня, вона носить під серцем нове життя. Я, думаю, якби жінка була президентом у той важкий час, ми б не мали війни. І коли жінка стане президентом то мир в Україні буде для неї визначальним".

За респектами залізній леді Леонід Кравчук відразу перейшов до критики нинішньої влади Петра Порошенка та декілька разів згадав про покійного В'ячеслава Чорновіла. А ще він поскаржився місцевим журналістам та іншим особам, що Петро Порошенко жодного разу не запросив його до себе за ці чотири роки. Саме тому він так тішиться, що жодним боком не причетний до того, що за його словами, коїться зараз в країні.

Після такої сповіді перед львівськими панами, чистим та освіженим, перший президент України поділився зі всіма своїми планами на майбутнє. Там, у майбутті, він планує стати політичним аналітиком, який публічно обговорюватиме програми партій та виступи кандидатів у президенти. Там, у прийдешньому, він також пообіцяв не вдягати рожевих окулярів під час виступів Юлії Володимирівни: "Я буду аналізувати програми й виступи кандидатів та публічно їх оцінювати. Я просто кіт сам по собі. Я буду оцінювати плюси і мінуси кожної програми, незалежно чи симпатизую кандидатові, чи ні. Я вже сказав, що симпатизую Юлію Володимирівні Тимошенко. Але це зовсім не означає, що я буду дивитись на неї в рожевих окулярах".

Окрім серйозних розмов про нагальну долю країни Леонід Макарович потішив мирян і житейськими оповідками про вічне. Про те, наприклад, як одного разу невідома жінка вивернула йому пальця на відкритті пам'ятника Грушевському у Львові. А він, як досвідчений політик, власноручно повернув його на своє місце.

Наостанок перший, після Грушевського, президент України провів сеанс критичного самоаналізу, виокремив роки свого правління та продемонстрував усім деякі такі недоліки, яких би зараз він точно уникнув. І це:

Інакше будував би відносини з Росією (точно не в братерському керунку)

Змінив би кадрову політику (цитата: "У Львівську область відповідним поданням я затвердив головою адміністрацію В’ячеслава Чорновола. Дуже порядну людину, патріота. Але в нього не було професіоналізму і через деякий час він сам просив іти у відставку. Я б такого вже ніколи не робив")

Ніколи не прощав би нікому відхилень від головного інтересу – життя народу України.

Ось так і досі йде він поруч зі своїм рідним народом, пліч-о-пліч, у безкраї горизонти нового життя, нових викликів, нових президентів.