Михайло Сокульський,  31 січня 2019

Горизонт подій "00:01" (2018)

Горизонт подій "00:01" (2018)

Київський прогресив б'ється головою об лід фірмової хіпстерської меланхолії.

Прогресивний рок, колись маргінальний у своїй авангардності, потрохи повертається на українську рок-сцену, змарнілу після багатьох років океанельзації і тартакування. В 90-ті з цим стилем бавилися Плач Єремії, Мертвий Півень, Кому Вниз та Вій. Проте вони далеко не обмежувалися прогом, хоча й у складні експерименти та ультранезвичні форми, як це робили їх натхненники King Krimson, ELP чи Yes, не вдавалися. Загалом, музика в них слугувала радше доповненням до поезії, а не самодостатнім модусом, як у британських гігантів.

Якщо усі ці формації бавилися з (пост)модерною лірикою та мали виражений бароково-карнавальний настрій, то нова хвиля прогресивного року, хоча й пішла далі в плані складності композицій, все ж змушена була призвичаїтися до хіпстерської напівмінімалістичоної стриманості з більш доступними та зазвичай англомовними текстами і нахилом до спейс-року, пост-року, психоделіки чи навіть фолку. Такими є, наприклад, KrobakSomali Yacht Club або Обійми Дощу. Дещо більш охимереними є близькоджазова Atomic Simao або маткорна Cthulhu Rise, чиї легкі інструменталки найбільше нагадують британський олдскул 70-х, а чимось навіть еклектичні потуги української арт-рок-богеми 90-х. Десь поміж ними й блукає молодий київський колектив Горизонт подій, який в листопаді 2018 року випустив свій перший альбом "00:01".

Назва гурту мимоволі нагадує про один з міні-альбомів плодовитих дарк-фолкерів Ворождень, але з його спокійною відчуженістю та метафізичним безболісним спогляданням найменших речей кияни не мають нічого спільного. "00:01" – це швидше поєднання більш лайтового прогу як Pink Floyd чи Marillion з типовою українською жіночою романтично-болісною ствердженістю у вокалі а-ля Один в каное та Vivienne Mort. При чому, ключовими тут якраз є цей самий замріяний дівочий романтизм і меланхолійна лірика, які визначають основні вектори музики і примушують її залишатися в цупкому морі з обережних клавіш та в міру важких гітар, не вдаючись до різких змін ритму та експериментів, особливо в гітарних соло. Першу пісню "Вітер", попри не вельми переконливу декламацію в середині композиції, можна вважати найхітовішою в альбомі – завдяки приспіву та клавішним. Симфонічність наступної "Море" чомось нагадує "Time" тих самих Pink Floyd з Христиною Соловій на вокалі. Радикальнішим і по-справжньому прогресивним звучання стає хіба що в блюзовій "551" – тій самій нетлінці Олега Лишеги, яку більше 20 років тому заспівав Мертвий півень на альбомах "Il Testamento" і "Шабадабада".

Проте, версії "Горизонту подій" не вистачає тієї нью-вейвової зрілої невимушеності в дусі King Crimson 80-х, з якою її виконують півні, і вона набирає якихось проповідницьких інтонацій і звучить доволі тривожно, особливо під час пост-рокового гітарного соло. Тривожність зберігається і в наступній композиції "Ностальгія", в якій ще більше відчувається цей самий пост-рок. Справді спокійною атмосфера стає лише в наступному треку "Дзен", проте згодом переходить у драйвову частину з хітовою клавішною партією, яка знову переходить у меланхолійне соло. Ще однією хітовою річчю є балада "Журавлі", в якій найбільше чіпляє гітарне соло, а вокальна лінія надто віддає "Старими фотографіями" вже напівзабутого Скрябіна. Остання річ "Молитва" є найцікавішою в плані ударних та звукових ефектів гітари, а вокалізи нагадують вже згадану Даніелу Заюшкіну з Vivienne Mort.

У ліриці музикантам вдалося уникнути улюбленої для хіпстерських female-fronted колективів любовної лірики і сконцентруватися на близькофілософських роздумах про життя-буття, висвітлених крізь призму образів природи. Загалом, авторські тексти гурту не досягають рівня, наприклад, Плачу Єремії чи Кому Вниз, проте однозначно кращі за більшість вітчизняного римоплетіння. Рівень гри загалом нормальний, але скутість соло-партій не дає вповні показати всю крутість такого напряму, як прогресивний рок. Зрештою, Горизонт подій поки плаває в своєму морі і не може прибитися ні до мінімалістичного інді-берега, ні до вишуканої, але частково забронзовілої гавані арт-рокової співаної поезії, ні до спокою сучасних прогових колективів. І хоч найпоказовіша "551" натякає на більш солідні вектори подальшого розвитку гурту, все ж він може перетворитися в черговий мейнстрімний ванільний колектив. Час покаже.

фото: theeventhorizonband.bandcamp.com

Тепер ви можете стежити за новинами Варіантів на Telegram-каналі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.