Зміст статті

24 лютого 2019Михайло Сокульський1767

Багатоликий Петро

До Львова знову їде Петро Порошенко.

Петро Порошенко змінює образи на засідання Ради регіонального розвитку Львівщини.

Залита зимовим сонцем, болотом й останнім льодом дорога простягається крізь хащі та голі дерева до ультрамодерної конструкції "Арени Львів". Біжу, лечу, вимазуюся, поспішаючи до цього шикарного місця для офіційних подій. Запізнююся, немов Дзідзьо, який торік змусив тут довго чекати знудьгованих мамць з малолітніми фанатами. Ні, це не концерт цього бородатого блазня і навіть не фінал Ліга Чемпіонів. До Львова їде Петро Порошенко.

На вході молодий лисуватий охоронець з рутинною байдужістю перевіряє всіх, хто стоїть в черзі. Перегукується зі своїм напарником, байдуже питає моє ім'я та прізвище, тоді витягає списки і шукає їх. Знайшовши, так само мимовільно і байдуже киває мені, мовляв, можеш іти далі. А далі, на Арені, вже інші охоронці знову перевірятимуть всі мої речі. Після перевірки піднімаюсь на третій поверх, де вже відбувається засідання Ради регіонального розвитку Львівщини.

А там весь зал мімікрує під пафосний жіночий голос та виконує гімн України. Точніше, хтось справді співає, а хтось знімає на телефон, як вправно лине славень з уст місцевих очільників на чолі з Президентом. Не так фанерно, як це колись робив Янукович, але й завзяття Ющенка також немає. Після "Слава Україні!" перед основним мікрофоном опиняється постать Петра Порошенка, чимось схожа на Спрутса з підручника політекономії "Незнайко на Місяці". Але головний капіталіст України перестає бути схожим на головного капіталіста Давилона, коли пускає в хід воістинно галицьке "Слава Ісусу Христу". Його він адресує, передусім, до різноконфесійного духовенства, яке владно сидить в першому ряду і так демонструє зміцнення свого авторитет за останній рік.

Президент розпочинає промову з того, що назва "об'єднані територіальні громади" звучить дуже класно. З його вуст воно й справді звучить набагато краще, ніж "Олєже" і "Словєнія". Десь поміж байками Порошенко нагадує мешканцям Львівщини про святкування 23 лютого, яке вони всі вже забули, і підкошений ефектом Стрейзанд зал починає радісно плескати гаранту. Але його байкарство різко змінюється різким пафосом, коли заходить мова про Крим, де колишній Спрутс відразу перетворюється на грізного підпільника, який самотужки їде до Криму перед "референдумом", щоб гордо сказати прямо у вічі усім шанувальникам купувати військову форму РФ в магазинах про те, що всі вони фейк. Галицький нарід ликує.

Але враз зал стихає і сповнюється сумними обличчями, коли Петро Олексійович згадує про Небесну сотню, про загиблих на війні, про Крим та Донбас, про опір українського народу Росії, про УПА і Бандеру. У голосі провідника лунає моноліт, який сягає свого апогею саме у той момент, коли Порошенко проганяє Путіна, мов Сатану, геть.

Ще у його промові можна почути й про папєрєдніків, які їздили в Москву кланятися ВВП на колінах, а також про тих, хто зараз вже готується просити мир у нього мир на колінах. Порошенко намагається хвалити Львівщину, і тому детально називає цифри українських здобутків, як-от збільшення рівня експорту на Львівщині чи кількість мешканців, які відвідали Європу. Тріумф безвізу відразу підкріплюється успіхами квотів на радіо, де всі слухачі хочуть слухати лише українську музику, успіхами українського кіно і, закономірно, й успіхами Томосу. Що, знову-таки, змушує дещо поснулу публіку збудитися та подякувати Гаранту оплесками. Але в цю мить Президент вже більше нагадує більшовицького парторга, особливо коли починає вихваляти об'єднані територіальні громади та порівняти їх зі селами, що досі не увійшли до них. Його байка про те, що 2020 році свідомі громадяни силою заганятимуть своїх незрячих братів до ОТГ нагадує радянський плакат 1929 року з промовистою назвою "Чом це ти ще досі не в колгоспі?" Триває декомунізація.

Закінчується усе гімном ОУН та епічним відеороликом, де кадри з військовими капеланами поєднується з язичницько-пантеїстичною молитвою до України. Після цього Петро Порошенко кидається під селфі разом з армією відданих порохоботів різного віку і соціального походження, а тоді демонстративно виходить, торкаючись випадкових людей, немов Папа Римський. Після проповіді святого Петра усі його кардинали: кубіви, синютки, ганущини видаються тепер якимись запрограмованими ботами, яких слухати не так вже й цікаво.

Автор: Михайло Сокульський
Коментарі читачів:
Додаткова інформація:
-->