Зміст статті

24 червня 2019

Інформація:вакцинація

Проблема вакцинації в Україні та на Львівщині.

У кінці 2018 та на початку 2019 року в Україні відбувся черговий спалах кору – небезпечної хвороби з серйозними ускладненнями.

Контекст

За даними Міністерства охорони здоров'я України, з початку року на кір захворіли більше 50 тисяч українців, а 17 осіб – померли. Це найвищий показник захворюваності за всі роки незалежності України. Хвороба почала активно поширюватися тими областями, в яких рівень вакцинації є найнижчим. Львівська область стала лідером за кількістю зареєстрованих випадків захворюваності на кір і однією з антилідерів за рівнем охоплення щепленнями проти кору.

Ще в лютому 2019 року начальник управління охорони здоров'я Володимир Зуб повідомляв, що в школах Львова провели ретельний аналіз по кількості щеплених та не щеплених дітей. Результати були такими: 100 шкіл із 114 перебували в зоні ризику, оскільки там мали щеплення менше 95% дітей. Після позачергового засідання обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Львівської ОДА, яке відбулось 3 січня 2019 року, МОЗ України розпочало кампанію у Львівській області з масової вакцинації школярів від кору, а також почало закликати всіх людей, які б могли  бути в зоні ризику (студентів, військових і людей, які безпосередньо контактували з хворими тощо) та з якихось причин пропустили щеплення, обов'язково його зробити.

"Вакцинація – це перш за все питання національної безпеки, тож ми сформували план, аби спільними зусиллями почати кампанію щодо збільшення рівня вакцинації серед дітей, що пропустили планові щеплення з тих чи інших причин. Таку пілотну кампанію ми розпочинаємо із Львівської області, після чого проект імплементовуватимуть в інших регіонах. Наше спільне завдання – захищати наших дітей від смертельних хвороб та гарантувати національну безпеку всієї України" – зазначила в.о. Міністра охорони здоров'я України Уляна Супрун.

Першочергово програма передбачала щеплення школярів, які раніше не були вакциновані в 1 та 6 років, за попередньою згодою батьків.  Загалом в області таких нарахували понад 50 тисяч.  

"Ця кампанія була націлена на дітей, які пропустили щеплення від кору і краснухи. У нас пропустили планові щеплення, з різних причин, на 2017 рік 800 тисяч дітей. У Львівській області були невакциновані 22 000 дітей, а коли ми звірили дані, ця цифра зросла удвічі" – каже заступник міністра охорони здоров'я України Ольга Стефанишина.

Зі стартом кампанії масової вакцинації дітей, протягом усього лютого у Львівській області вакцинували від кору 19,6 тисяч дітей. Про це повідомляє прес-служба МОЗ. А це свідчить про успішність спланованої кампанії.

Проблематика

Однак, факт того, що велика кількість дітей були невакцинованими й хвороба неодноразово призводила до летальних наслідків як на Львівщині, так і в Україні загалом, залишається достовірним фактом. Потік невпинної дезінформації, міфів та маніпуляцій навколо цієї тематики спричинив низький рівень охоплення вакцинації серед населення та послабив колективний імунітет українців.

Станом на сьогодні, навіть після масштабного спалаху кору через велику кількість невакцинованих людей, проблема міфів та маніпуляції щодо щеплень та вакцинації не зникає з інформаційного поля України, нею й надалі активно продовжують спекулювати політики, псевдонауковці чи просто некомпетентні люди в цій галузі. А кампанія з вакцинації від кору у Львівській області, анонсована МОЗ України, стала черговим приводом для ряду маніпуляцій в українських мас-медіа, зокрема в соціальних мережах. Проблема полягає в тому, що питання вакцинації перекручують не лише пересічні громадяни, але й українські політики та інші opinion makers, які суттєво впливають на думку українського суспільства.

Ось, наприклад, голова комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я Ольга Богомолець у листопаді 2018-го заявила, що українцям потрібні власні вакцини. "Найкращими для людей є ті вакцини, які вирощені і відповідають тим імунним потребам тієї нації, яка, власне, хворіє". МОЗ, звичайно, опублікувало спростування цих та інших заяв народного депутата, в якому пояснило, що будь-які заяви про "імунні потреби нації" є антинауковими, адже вірусом кору чи поліомієліту можуть заразитися жителі будь-якої країни. Однак, на жаль, люди не завжди перевіряють те, чи є інформація достовірною та часто попадають під вплив дезінформації, яка поширюється в медійному просторі з надзвичайною швидкістю.


Міфів та маніпуляцій на тему вакцинацій існує безліч, як от:

– Краще перехворіти природним шляхом, ніж зробити щеплення;

– Вакцини викликають тяжкі захворювання – цукровий діабет, розсіяний склероз, тиреоїдит – через багато років;

– Побічні реакції від вакцини набагато шкідливіші, ніж самі захворювання;

– Не треба робити вакцини від захворювань, який в Україні вже давно немає;

І найпоширеніший міф – вакцини викликають аутизм, який, попри низку різноманітних наукових досліджень, не може зникнути з 1998 року, коли було опубліковано статтю про зв'язок між вакциною проти кору, краснухи, паротиту та аутизмом. Проте пізніше з'ясувалося, що автор статті – лікар Ендрю Вейкфілд – сфальшував усі факти. Однак міф існує і до сьогодні.

Дитячий фонд ООН – ЮНІСЕФ разом з українським МОЗ неодноразово спростовував поширенні міфи в українському суспільстві достовірними фактами та вдалою візуалізацією. Наведемо декілька прикладів:

Однак наскільки інформаційна кампанія на тему вакцинації, ініційована МОЗ, була вдалою? Наскільки змінилось ставлення українців, зокрема громадян Львова до щеплення і чи вільні вони від міфів? Ми вирішили провести коротеньке соціальне дослідження серед громадян Львова та перевірити те, наскільки вони є проінформованими на тему вакцинації та чи вірять у міфи. Для цього ми відібрали найпопулярніші тези, серед яких була як правда, так і міф. А після цього підходили до різних людей та зачитували будь-які з стверджень правдивих чи неправдивих, якісно аналізували та робили висновки наскільки люди Львова компетентні в цьому питанні.

Після перегляду відео бачимо, що молоде покоління переважно достатньо проінформоване щодо вакцинації та не вірить у загальнопоширені міфи, а от серед старшого покоління така тенденція ще існує, тому інформаційну  кампанію МОЗ, а зокрема й Львівського Департаменту охорони здоров'я, ми можемо  характеризувати як успішну, проте очевидно, що бракує достовірної інформації з інших джерел : від української влади як такої, від популярних ЗМІ, які звикли підхоплювати лише сенсації, однак ніяк не  візьмуться за спростування фейків та дезінформації.

Проблема вакцинації полягає не тільки в поширених міфах, але й в тому, що багато дитячих хворіб уже вважалися побореними (кору, наприклад, у США не було з 2000-го року). В Україні, наприклад, дуже довго не було масового спалаху кашлюку, хоч згодом, у 2015 році, він відбувся. Люди почили забувати проблему, перестали надавати їй значення й почали відмовлятись від вакцинації. Відбулись масові рухи проти вакцин у країнах Заходу, зокрема в США та Німеччині. А, як результат, хвороби почали повертатись з новою силою. Цьогоріч Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) внесла відмову від вакцинації у список глобальних загроз людству.

Потрібно розуміти, що вакцинація – це не тільки індивідуальна безпека, це національна безпека, адже вона формує колективний імунітет народу, який оберігає державу від демографічної кризи та мільйонів смертей (за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), імунізація дає змогу щорічно запобігти 2-3 млн смертей).

Ще однією проблемою вакцинації, особливо в Україні, є суспільна недовіра.

"Я в цілому за вакцинацію, але звідки я знаю, що вколють моїй дитині? Що це будуть за ліки? Я хвилююсь через це" – говорив ВВС News Україна Олександр з Києва, який вирішував, чи варто робити щеплення своєму сину.

Не довіряють вакцинації в цілому і виробникам вакцини зокрема, не довіряють медикам, які роблять щеплення і умовам, у яких зберігаються вакцини, бояться хвороб і побічних ефектів через вакцинацію – такі причин відмов від вакцинації в останні роки наводять у дослідженні Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ).

Головна експертка з епідеміології департаменту охорони здоров'я Львівської облдержадміністрації Наталія Тімко була учасницею масової вакцинації на Львівщині впродовж кінця 2018 р. та на початку 2019 р і розповідала про упереджене ставлення батьків до щеплення. Часто батьки вважають, що дитині краще перехворіти вірусними інфекціями, наприклад тим самим кором, у дитинстві й отримати імунітет природним шляхом, аніж вакцинуватись.

"Багато хто думає, що у вакцині є ртуть, хоча, насправді, її там немає взагалі. Були думки, що це просто ставлять експеримент на дітях, проводячи масову імунізацію. Тому краще почекати, поки епідемія пройде. Але переконливих аргументів від тих, хто відмовляється, я не почула" – каже Наталія Тімко.

Таке упереджене ставлення батьків стало наслідком антивакцинальної кампанії, яка розпочалась десять років тому в Україні, а також через відсутність вакцин у 2009-2015 роках. Отже, проблема недостатньої поінформованості населення та необхідність роз'яснювальної роботи існує й сьогодні. Однак ставлення до вакцинації змінюється.

Попри поширення антивакцинальних настроїв, ставлення до щеплення в Україні поступово змінюється. За даними ЮНІСЕФ, якщо у 2008 році позитивно до вакцинації ставились лише 28% батьків, то у 2017 році їхня кількість зросла втричі – це 75%. У 2019 році вже 88% батьків сказали, що вакцинують або намагаються вакцинувати своїх дітей згідно з календарем щеплень – порівняно з 63% у 2014 році. Такі дані наводить ЮНІСЕФ за опитуванням, яке провели у 2019 році.

фото: Фб UNICEFUkraine

Інтерв'ю

Для того, щоб дізнатись краще ставлення батьків до вакцинації, ми вирішили взяти інтерв'ю в Любомира Скочиляса – українського політолога, вченого, доцента кафедри політології ЛНУ ім. Івана Франка, громадського діяча, редактора, Президента Суспільно-гуманітарного консорціуму "Генеза", а також батька двох маленьких дітей.

Любомир Скочиляс (фото: galinfo.com.ua)

Як батько двох маленьких дітей, як ви вважаєте: наскільки важливою є вакцинація?

Вакцинація є дуже важливою, оскільки вона дозволяє вберегти дітей від різних складних інфекційних хвороб, адже багатьох випадках вони можуть мати різні негативні наслідки та вражати здоров'я дітей на глибинному рівні. Крім того, вакцинація, як правило, здійснюється проти хворіб, від яких іншим чином вберегтися досить складно.

Чи не боїтесь Ви робити вакцинацію своїм дітям через побічні ефекти (в українському суспільстві існує думка про те, що вона здатна викликати аутизм, епілепсію або інші хвороби, від яких дитина може навіть померти)?

Вовків боятися – в ліс не ходити, але я завжди виходив із позиції меншого зла, навіть якщо вакцинація може мати якісь негативні побічні ефекти – краще уберегтися від хвороби, ніж  боятися якихось фантомних побічних ефектів. І, звісно, багато чого залежить від якості самої вакцини:  якщо це вакцина індійська, то вона може мати негативні побічні ефекти, але якщо це вакцини європейських виробників, то до них довіра більша. Тому декілька разів в моєму досвіді було таке, що ми не погоджувалися на вакцинацію саме в той момент, коли вакцина не викликала стовідсоткової довіри.

Як Ви вважаєте: чи є провина українських політиків та окремих лікарів у тому, що люди бояться щеплень та ставляться до них категорично, зокрема таку тенденцію спостерігаємо й на Львівщині?

Я б не акцентував на ролі політиків, адже особисто не спостерігав використання маніпулятивних технологій на тему вакцинації з їхнього боку. Проте лікарі, здебільшого, зацікавлені і виступають за вакцинацію. Це, звісно, їх професійний обов'язок, але тут також є меркантильний момент, який пов'язаний зі статистикою вакцинації. Вони мають подавати звіти:  більше вакцинованих дітей – краще для них, для оцінки їх роботи. Я б звернув більшу увагу на ЗМІ, які, на мою думку, вони неналежним чином висвітлюють проблему вакцинації та не проводять просвітницьких кампаній щодо користі та необхідності вакцинації. Натомість, у гонитві за сенсаціями, вони часто виставляють дуже поодинокі випадки, які, наче б то, були спричинені вакцинацією.

Ніхто не хоче писати про тисячі  вакцинованих дітей, які нормально перенесли щеплення, натомість якщо написати, що одна дитина ледь не померла – резонансу буде в рази більше. Таке висвітлення дуже сильно може вдарити по позиції батьків стосовно вакцинації дітей. Крім того,  сприйняття вакцинації багато в чому зумовлюється атмосферою та змістом міжособистісного спілкування між батьками: їх думка формується з чуток чи власних припущень.

На вашу думку: кореляція між високим рівнем недовіри до влади, як наприклад, постійне звинувачення в корупції, та ставленням до вакцинації існує?

Думаю, що так. Це на перший погляд дещо нелогічно, але оскільки медицина у нас є більшою мірою державною, вона сприймається як один із сегментів влади, і недовіра до цієї влади так само може бути причиною того, що люди насторожено ставляться до всього, що йде з боку офіційних структур.

У 2018 році у Львові та на всій Західній Україні відбувся спалах кору. На вашу думку інформаційна кампанія МОЗ із закликом до масової вакцинації дітей була доцільною?

Очевидно вона була доцільною, навіть необхідною, бо це дозволило зменшити кількість захворювань. Однак з іншого боку,  наскільки така кампанія є ефективною? Ефективність, я думаю, можна оцінити на рівні 20-30%, бо знову ж таки, ЗМІ ніяким чином цю кампанію не підтримали. Я з власного досвіду можу сказати, що я не відчув якогось пожвавлення обговорення теми вакцинації серед свого кола спілкування. Але все-таки, я думаю, ефект є і він може бути проілюстрований тим, що в садочку, який відвідує мій син за цей рік було 2-3 випадки захворювання кором, але 70% дітей продовжували відвідувати садочок, а це означає, що батьки були впевнені, що вакцина захистить їх дітей.

Антивакцинальні настрої зростають не тільки в Україні, але у світі, про це вказують і у Центрі громадського здоров'я МОЗ. Вони викликані тим, що люди перестали боятися базових інфекцій, оскільки не стикаються з ними. На вашу думку: антивакцинальні настрої в українському суспільстві та світі є загрозою для майбутнього покоління?

Я думаю так. У разі якщо ці настрої – є фактом, вони можуть спричинити спалахи різних небезпечних захворювань, аж до епідемій і відтворення інфекцій, які, здавалося б, вже були подолані. Я звичайно не фахівець у цій сфері, але, думаю, зараз порівняно з минулим, набагато менше різних захворювань і це досягнуто й завдяки різним щепленням, які дозволили захистити організми дітей та дорослих.

Як ви вважаєте: від чого залежить позитивне/негативне ставлення до вакцинації батьків?

Спілкування в родинному колі, перш за все. Якщо молоді батьки не були вакциновані, бо їх батьки вважали, що це не є обов'язковим, то вони будуть поводити себе так само. Важливе значення також має політика медиків. Наприклад, наша сімейна лікарка телефонує й розповідає нам про вакцинацію, про безпечність вакцини, повідомляє терміни, коли це щеплення необхідно зробити. Крім того, як я вже зазначав, важливою є позиція ЗМІ.

Чи потрібно українській владі розгорнути якісну інформаційну кампанію про вакцинацію? І так, щоб ініціатива йшла не тільки від МОЗ, але й від різних opinion makers?

Такі кампанії повинні бути, але я думаю, вони повинні бути більш креативними, нешаблонними. Необхідно придумувати такі форми, які були б і привабливими зовнішньо, і ефективними за змістом. Добре би було якби не сама держава, але й певні лідери громадських думок так само підключалися до цього. І ще, я думаю, в галицьких умовах, добре би було долучити церкву до такої кампанії. Співпраця в такому форматі могла би дати непоганий ефект.

30 травня 2019 року Верховний суд не задовольнив позов матері, яка відстоювала право своєї невакцинованої дитини відвідувати дитсадок. Установа вирішила, що індивідуальний інтерес людини не можна ставити вище за загальний інтерес суспільства. На вашу думку : таке рішення було доцільним та правовим?

Я таке рішення підтримую, бо мова йде про те, що через дотримання прав однієї особи на відвідування закладу, ставиться під загрозу здоров'я значно більшої кількості дітей. Тут з точки зору здорової логіки, ця позиція є правильною. Коли я приводжу дитину в садочок, то я  знаю, що в садочку не має бути хворих дітей. І, якщо ми говоримо про право якоїсь невакцинованої чи хворої дитини відвідувати садок, то це означає, що я свідомо наражаю свою дитину на небезпеку. Поки що наша медична сфера дозволяє отримувати фіктивні документи про вакцинування, тому, на жаль, цілком можливо, що ті батьки, які принципово не хочуть вакцинувати дітей, будуть цим інструментом користуватися і таким чином це правило обходити.

Висновки

Отже, проблема вакцинації в Україні та на Львівщині полягає в тому, що українське суспільство отримує недостатньо інформації про саму вакцинацію та її необхідність. Якісну інформаційну кампанію має проводити не лише МОЗ чи, у нашому випадку, Львівський Департамент охорони здоров'я, які мають першочергово слідкувати за якістю та кількістю вакцин, але й українська влада як така, публічні люди, і що найважливіше – ЗМІ, які є головним джерелом, що формують колективну суспільну думку. Окрім того, українська влада, проводячи медичну реформу, має слідкувати за тим, щоб вакцина була належного виробництва, а її необхідною кількістю забезпечувався кожен регіон України. Станом на сьогодні, таких проблем не існує, а якість вакцини з відповідним реєстраційним посвідченням можна перевірити на Державному реєстрі лікарських засобів.


фото: wikipedia.org


авторки: Соломія Шваничик та Ірина Михайленко