Олег Осаульчук: Археологія – недешева наука, але вона того варта

Олег Осаульчук: Археологія – недешева наука, але вона того варта

Ганна Власюк,  5 листопада 2012

Як львівським археологам, попри опір чиновників та забудовників, все ж вдається проводити розкопки та які таємниці після досліджень може відкрити територія львівського Середмістя розповів директор Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України Олег Осаульчук.

За останні роки звичною стала ситуація, коли інвестор всупереч законодавству намагається уникнути археологічних досліджень перед будівництвом. Як їм це вдається і що ми втрачаємо в результаті?

Якщо проаналізувати останні п’ять років, то можна констатувати, що ситуація з проведенням археологічних досліджень в зонах новобудов погіршується. І річ навіть не в тім, що інвестори уникають археологів, а в тім, що система пам’яткоохоронних органів перестає функціонувати.

Пам’яткоохоронці видають такі висновки, що просто хапаєшся за голову. Візьмемо до прикладу Львів: міське управління охорони історичного середовища пише висновки всупереч вимогам чинного законодавства. Проектування, а потім і будівництво в історичній частині міста Львова, в зоні охорони ЮНЕСКО та в зоні охорони археологічного культурного шару чиновники дозволяють без умови проведення попередніх археологічних досліджень, результати яких мали би стати базою проектування.

Свіжий приклад – вулиця Підмурна, яка розташована у ста метрах від пл. Старий Ринок, де, за однією з гіпотез, була локація княжого Львова, а також поруч з ринком «Добробут», де у 1992 році виявили давні напластування глибиною понад 9 метрів. Попри це все в історико-містобудівному обґрунтуванні було написано: «забезпечити археологічний нагляд під час пристосування пивниць» – і все.

Закон же вимагає проведення повноцінних досліджень перед початком будівництвом. У затвердженому у березні 2006 р. виконкомом ЛМР документі «Зони охорони та режими використання об’єктів археологічної спадщини на території історичного центру міста Львова» чітко розписано усі нюанси, обмеження та застереження щодо господарської діяльності в давній частині міста і зокрема особливості виконання земляних робіт. Чиновники ігнорують свої ж рішення. Очевидно, це їм вигідно.  

Ще один сумний приклад порушення пам’яткоохоронного законодавства – ремонт вулиці Лесі Українки. Нікому навіть у страшному сні не приснилось би, що на цій вулиці зможуть розпочати капітальний ремонт, не врахувавши пам’яткоохоронну частину. Замовник капітального ремонту вулиці УКБ ЛМР за останні 5-6 років мало з археологами чимало суперечок і скандалів.

Щоразу доводилось зупиняти на деякий час роботи, аби дослідити об’єкти культурної спадщини. Ми постійно роз’яснюємо чиновникам і будівельникам, що затримок можна уникнути, якщо дозволити археологам дослідити об’єкт перед тим, як туди прийдуть будівельники зі своєю технікою. Зрештою саме так і має бути за законом. І після всіх суперечок ми отримали історію з вулицею Лесі Українки, де примітивно проігнорували археологію.

Про те, що там мають бути знахідки, зрозуміло було усім, адже це територія ЮНЕСКО та зона охорони археологічного культурного шару Львова. Однак управління капітального будівництва у завданні на проектування цього не зазначило, а «фахівці» з інституту «Містопроект» цього не «помітили». На мою думку, такий проект не прикрашає реноме цього інституту, а скоріше є ляпасом його заслуженій історії та плямою на його вагомому доробку.

Ну і найбільший шок, що міське управління охорони історичного середовища погодило цю документацію без будь-яки застережень. Якби не галас, який здійняли археологи та архітектори, ми б ті рештки Високого муру, які ще зберігалися під проїжджою частиною, мабуть, могли би збирати на смітнику як пазли.

Прикладів пасивності, чи навіть більше – злочинної діяльності управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, можна навести дуже багато. Кожен з нас ходить центральною частиною міста і бачить, як з пивниць довкола Площі Ринок вибирають і вивозять землю. Переважно це роблять зранку, коли немає людей, або ввечері, коли людей менше.

Всі розуміють, що чинять протизаконні дії, але управління охорони історичного середовища закриває на це очі, як і решта чиновників Львівської міської ради. А коли до них звертаєшся з проханням вирішити проблему, зупинити будівництво, у відповідь чуєш: «Ось, знову ці археологи щось хочуть».

А місто замовляє Вам якісь дослідження?

Не можна сказати, що замовляє, скоріше манить як пряником, при тім тримаючи за спиною батога. Нещодавно ми завершили польову частину робіт на площі Арсенальній. Але і тут вийшов конфуз в міських чиновників. Замовником цих досліджень мало виступити управління охорони історичного середовища, але договір ще досі не підписаний.

Наприкінці жовтня очільниця управління  Лілія Онищенко, сказала журналістам, що «археологи розкопали все, що нам треба, ми отримали всю необхідну для реалізації проекту інформацію, якщо вони хочуть копати далі – нехай копають за свій рахунок». Хоча шурфи і зондажі, які ми зробили, поставили більше запитань, ніж дали відповідей. У кожному шурфі виявили матеріали, які показують, що розкопки на цій ділянці слід проводити на всій площі. Адже стало зрозуміло, що про історію заселення цієї ділянки міста мало відомо.

Виявляється, що всі плани зруйнованої синагоги мають похибки, більше того, археологи віднайшли рештки ще давнішої синагоги, про яку є дуже мало відомостей. Було б добре, аби перед трасуванням збережені рештки повністю дослідили. Адже інакше отримаємо таке ж трасування, яке було зроблено у 80-х роках – зроблене абияк – там, де товщина стін становила 2 метри, протрасували по метру –- і все. Крім цього, ні про яке пониження рівня площі, яке раніше планували в рамках реалізації проекту її благоустрою, не може йти мови, оскільки давні рештки залягають неглибоко.

Інший проект, який місто теж позиціонує для себе як іміджевий – це «Підземний Львів». На його реалізацію Львів виграв грант близько 500 тисяч євро. Коли ж ми говоримо про важливість археологічних розкопок, то у відповідь чуємо: «Ось, знову археологи грошей хочуть». Попередні роботи по цьому проекту мали би передбачати дослідження можливості занурення в давні культурні нашарування і створення підземної траси у середмісті Львова.

Однак її хочуть робити на основі якихось фантазій та історичної інформації. Натомість базовими мали би бути масштабні археологічні дослідження. Наприклад, коли створювали музей «Підземелля Ринку» у Кракові, розкопки тривали 5 років. У нас же про це навіть не хочуть чути.

Підсумовуючи, можу сказати, що, здається, зараз у більшості чиновників така ментальність – просто освоїти кошти будь-якими способами. Виконання своїх прямих обов’язків не входить до переліку їхніх чеснот. Шкода, що вони не розуміють про невідновність такого джерела інформації про історію міста як археологічний культурний шар, давні артефакти. Розумію, що археологія недешева наука, але вона того варта.

Ви піддаєте критиці передовсім діяльність управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, як щодо інших відповідних структур у місцевих органах влади?

Просто міське управління охорони історичного середовища розташоване у перлині культурної спадщини і його промахи є більш болючим, ніж деінде та й призводять до непоправних втрат.

Давати оцінку діяльності обласному управлінню охорони культурної спадщини мені ще зарано, адже там новий начальник – він працює лише кілька місяців. Тому оцінити результати діяльності цього управління можна буде ближче до кінця року. Наразі від спілкування з новим начальником виникає позитивне враження. Єдине побоювання, що процес, який набирає обертів у цілій державі – відведення землі без участі органів охорони культурної спадщини та без проведення археологічного обстеження ділянок, може чітко проявитися і в нашій області. Але поговоримо про це через місяць.

Співпраця з управлінням у попередні роки була більш-менш плідною. За каденції попереднього начальника цього управління, Василя Івановського, було розроблено певну стратегію співпраці з археологами. Спільними зусиллями ми почали розробляти і активно втілювати програму археологічного кадастру Львівської області, як пілотного проекту, який міг би перерости в загальноукраїнський проект.

Центр вже третій рік поспіль робить обстеження за цією програмою. Звісно, були і проблемні ситуації з цим управлінням – як-от скандал довкола знищення культурного шару за допомогою техніки в Жовківському замку, відведення земельних ділянок в історичних ареалах населених місць без археологічного обстеження, сприяння у погодженні певних проектів пристосування об’єктів культурної спадщини у центральній частині міста Львова тощо. Але в цілому можна сказати, що було багато позитиву у співпраці управління та археологів.

Під час обстеження території басейну річки Вишня у рамках виконання кадастрових робіт виявлено біля 600 нових археологічних об’єктів – поселень, курганів та ґрунтових могильників. Обстеження під час виконання наукової археологічної експертизи дали ще понад 350 давніх об’єктів. Тобто результат є.

Чи можна сьогодні назвати професію археолога популярною?

В Україні наша професія впізнавана, більшість людей можуть ідентифікувати предмет діяльності археологів. Але, на жаль, реально у нас набагато більше скарбошукачів, а не професійних дослідників. Скарбошукачами є люди без жодної професійної підготовки: адвокати, медики, правоохоронці тощо.

Археологів ніколи не було достатньо, незважаючи на ореол романтики. Навіть якщо згадувати часи Радянського Союзу, науковців ніби було багато, але тоді ніхто не проводив масштабних пам’яткоохоронних досліджень під час будівництва нафто- та газопроводів, доріг тощо.

Відповідно, десятки тисяч пам’яток в Союзі зруйнували під час народно-господарської діяльності. Якби це все досліджувати, треба було би десятки тисяч науковців. Але такого ніколи не було. Те, що їх вистачало, було радше ілюзією. Їх було достатньо лише для роботи в умовах бюджетного фінансування.

Сьогодні ми маємо замкнуте коло. З одного боку – археологів катастрофічно мало – нам бракує фахових кадрів, дослідників з досвідом, які б могли дослідити об’єкт і правильно опрацювати знахідки. А з іншого боку, сьогодні майже усі археологічні дослідження - це рятівні роботи перед будівництвом. Держава практично не фінансує розкопок, а все, що робиться, фактично робиться за гроші інвестора.

На жаль, робіт щороку не так багато і за них неможливо утримувати великий штат наукових та технічних працівників в різних науково-дослідних структурах. Адже коли немає замовлень, просто немає грошей, аби їм платити заробітну плату. Тому відбувається природний відбір – залишаються справжні фанати своєї справи, а технічні працівники, чи ті, хто прийшли в археологію за романтикою або грошима, відсіюються.

Впродовж останніх 10 років археологи очікують, що в країні почнеться економічний бум який супроводжуватиметься реалізацією великих будівельних проектів і в нас буде єдина проблема: де взяти науковців. На такий розвиток подій ми сподівались у 2003 і 2006 роках, а також у 2010, коли великі надії покладали на будівництво до Євро-2012. На жаль, жодні надії не виправдались.

Тому рятівна археологія ніяк не може набрати великих обертів, бо вона прив’язана до обсягів будівництва. Зокрема ми сподівалися на дослідження пам’яток під час будівництві об’їзної дороги навколо Берегово (Закарпаття), об’їзної навколо Валка (Харківська область), Великої кільцевої дороги навколо Києва, автостради Краківець-Львів тощо. Лише під час будівництва кільцевої навколо Києва потрібно було б дослідити близько сотні пам’яток.

Але всі ці проекти зараз зупинились. Тобто маємо парадокс: для масштабних досліджень треба залучати велику кількість археологів, яких зараз просто нема. Але наявність великої кількості дослідників вимагає великих затрат на них, які немає з чого покривати.

Тоді чи справді потрібно більше археологів? І що означає брак фахівців?

Сподіваючись на масштабні археологічні дослідження під час реалізації інвестицій ми мусимо розуміти, що у нас виникне кадровий голод з фахівцями. Але поки що реалії невеселі.

Часто вивченням тієї чи іншої археологічної культури займається один-два дослідники, є культури де останні матеріали були здобуті в першій половині ХХ ст. Дещо краща ситуація, коли йдеться про розкручені теми – трипільська культура, античні міста-держави, скіфські кургани тощо. Там дослідників вистачає, аби була принаймні мінімальна наукова дискусія.

Якщо ж є лише один дослідник, на практиці це означає, що все, написане ним, мусить сприйматись апріорі як істина, бо заперечити немає кому. У Польщі всі культури мають хоча б кілька поважних дослідників.

Як можна зробити професію археолога популярнішою?

По-перше, треба налагодити систему археологічної освіти. Адже сьогодні археологів готують на базі історичних факультетів. Це означає, що готують істориків, яких просто ознайомлюють з археологією – частка спеціалізованих спецкурсів у навчальних програмах становить не більше 10-15 %. Нинішніх фахівців практично не вчать основ геодезії, картографії та багато іншого, що дуже потрібно археологу в роботі.

Натомість людина, яка поступає на археологічні студії, повинна отримувати принаймні 90% знань, які їй потім знадобляться за фахом. Дуже добре налагоджена система археологічної освіти у Польщі. Зокрема, в університетах Варшави, Любліна, Кракова та Жешува є окремі факультети та інститути  археології. У них студент-археолог кожного року має проходити практику. При цьому практика у них не зводиться лише до літніх місяців: є експедиція в грудні – їдуть в грудні. Керівництво вишів максимально цьому сприяє.

У нас нереально, аби студентів відпустили на розкопки, наприклад, у жовтні. По-друге, не менш важливим є забезпечення випускників місцем праці. Для цього має бути розвинена мережа установ, де можуть працювати археологи: музеї, заповідники, інститути, пам’яткоохоронні структури. У нас цього є обмаль і ніхто не думає про їх розвиток та розширення, а на посадах науковців в музеях і заповідниках часто працюють родичі їхніх керівників.

За останні роки було багато повідомлень про так звані долітописні знахідки у Львові. Чи це означає, що час переглядати дату заснування нашого міста?

Словосполучення «долітописний Львів» є радше метафорою, ніж науковим терміном, оскільки до долітописного Львова ми відносимо усі знахідки давніші за 1256 рік. Таких артефактів за останні 20-30 років досліджень було вже багато. Питання зміни дати заснування Львова вже ні в кого не викликає сумнівів. Очевидно, що Львів постав не в результаті одномоментної дії у 1256 році.

У 2006 році біля Римо-католицької катедри археологи виявили матеріал фракійського гальштату (І тис. до н. е.), такі ж матеріали знайдено у 90-х біля пам’ятника Іванові Підкові, біля ринку «Добробут» на початку 1990-х років були знахідки V ст. Якби дослідження були масштабнішими, можливо, вдалось би виявити і давніші знахідки. Сьогодні можна стверджувати, що наше місто утворилось з об’єднання, або на основі кількох поселень, які існували тут давніше і мали, очевидно, сільський характер. Але вже після приходу короля Данила їх обнесли мурами, вони набули міських прав та почали розвиватись як єдине міське поселення.

Які ділянки у Львові є найцікавішими для дослідження?

Для археолога цікавим є увесь Львів. Якщо говорити про те, що би хотілось дослідити передусім, очевидно, це території, які за різними гіпотезами пов’язують з локаціями давнього Львова: площу Старий Ринок, територію Старого Знесіння, територію нинішнього середмістя з площею Ринок у центрі. Наразі матеріалів археологічних досліджень занадто мало і вони ще досі не систематизовані, щоб робити конкретні висновки про історію просторового розвитку Львова. Ми можемо лише фантазувати. Маємо великий пазл, у якому наразі, умовно кажучи, викладені лише певні фрагменти.

Цікаво було би обстежити також околиці середньовічного Львова у межах його тодішньої ресурсної зони, що становила 5-7 км від Ратуші, аби проаналізувати систему заселення території міста у різні часи. Але це буде зробити дуже складно, адже фактично вся ця територія вже забудована.

Чи є вже конкретні плани на наступний рік? Які цікаві об’єкти будете досліджувати?

Ми прив’язані до економічної ситуації в країні. Дуже сподіваємось на продовження багатьох загальноукраїнських проектів, однак, напевно нічого не знаємо. Щодо Львова, надіємось  на три великі проекти. Перший – дослідження на площі Міцкевича, 9. Це одна з небагатьох ще вільних для дослідження ділянок середмістя Львова. На початку 2000-х  тут вже проводили часткові дослідження і вдалось виявити залишки Високого муру. Другий проект – продовження досліджень на розі вулиць Краківська та Вірменська.

І третій проект, на який ми маємо дуже багато надій, це дослідження на території Вернісажу, де колись був Низький замок та церква Св. Катерини. Це дуже цікава ділянка для археологів, адже вона безпосередньо пов’язана з першими сторінками історії Львова – там може бути багато реліктів давньоруського часу. Наступного року там планують ремонт частини вулиці Лесі Українки – від вулиці Краківської до проспекту Свободи. Але тут в мене є дуже багато питань до нашої міської ради. Основне – чи забезпечать вони нормальну роботу археологів перед будівельними роботами?  

Для археолога, мабуть, кожна нахідка цікава. Але є такі, які справді вважають цінними. Для України еталоном цінної знахідки є пектораль. А який є аналог у Львові?

Кожен артефакт дає нам якусь інформацію. Це питання скоріше до наших безіменних «колег»-скарбошукачів

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.