Агент Шраг та інші пригоди невловимих

Передрук статті Радіо Свобода "Агент з інтелігенції. Історія професора, який працював на НКВС" про професора Миколу Ілліча Шрага з коментарем Вітольда Мілоша.

Передрук матеріалу Радіо Свобода "Агент з інтелігенції. Історія професора, який працював на НКВС" про професора Миколу Ілліча Шрага з коментарем експерта Варіантів Вітольда Мілоша.

Біографія економіста Миколи Ілліча Шрага (1894-1970) начебто бездоганна. Син адвоката та депутата російської Думи I скликання Іллі Шрага. Член партії есерів, один з засновників Української народної республіки, в 1918 році депутат Установчих зборів. З 1920 року – політемігрант, у 1924 році повертається до СССР, в 1931 році його арештовують в рамках справи "Українського національного центру", засуджують на шість років таборів.

Згодом – академічна кар'єра, професор Микола Шраг викладає на кафедрі економіки та організації галузевої промисловості Львівського політехнічного інституту. В 2004 році в газеті "День" з'являється стаття "У мене чиста совість. Микола Шраг: унікальна доля українського революціонера", в якій йдеться про видатну діяльність Шрага на посаді заступника голови Центральної ради Української Народної республіки в 1917-1918 роках та його наукові досягнення.

"У 1992 році в холі Львівської політехніки з нагоди визнання великого внеску її викладачів у суспільне, культурно-освітнє та наукове життя України відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки. Першим у списку викарбовуваних золотом імен стоїть прізвище Петра Франка, а слідом за ним й Миколи Шрага".

З 2014 року в Україні повністю відкрили архіви органів державної держбезпеки, і документи, які виявив дослідник Костянтин Богуславський, радикально змінюють портрет Миколи Шрага. У них він постає під агентурними псевдами "Плановик" та "Автор". Схоже, що він був цінним агентом НКВС, оскільки мав добрі зв'язки в колах українських націоналістів, був правою рукою Михайла Грушевського, добре знав політемігрантів, зокрема, Симона Петлюру, його поважали і йому довіряли. Після війни керівник МВС УРСР Павло Мешик залучав Шрагу консультантом для боротьби з українським спротивом. У 1953 році Мешика, як одного з найближчих соратників Берії, заарештували, і агента на псевдо Автор викликали на допит в межах його справи. В документах МВС його називають "агентом з інтелігенції".

Ви випадково виявили ці документи чи шукали цілеспрямовано?

Я знайшов документи Шрага випадково, під час вивчення справи з назвою "Розслідування за фактами ворожих установок в чекістській роботі Мешика та Мільштейна". Мешик та Мільштейн були ставлениками Берії в УРСР: став міністром МВС, а другий – його замом. Але вони недовго служили на цих посадах, бо їх також арештували після арешту Берії. У справі Мешика виявилось багато документів, які пов'язані з якимсь "Автором" – авторитетним та досвідченим агентом органів держбезпеки. Під час подальшого розслідування виявилось, що під псевдо "Автор" ховається колишній віце-голова Центральної ради УНР, колишній есер, дипломат, емігрант та сподвижник Грушевського, а в 50-60-х роках 20 століття – видатний представник львівської інтелігенції, доцент та професор львівського Політеху – Микола Ілліч Шраг.

У справі йдеться про те, Шрага завербували в 1933 році. У його біографії можна прочитати, що його арештували в 1931 році і він декілька років перебував в ГУЛАГу. Чи можна зрозуміти обставини його вербування та кількість років ув'язнення?

У лютому 1932 року Шрага засудили до шести років ув'язнення, але вже в листопаді 1933 року його термін переглянули, випустили з в'язниці та відправили в заслання у Саратовську область. Журналістка видання "День", яка написала в 2004 році статтю про долю Шрага, гадає, що, можливо, поклопотав старший брат. Насправді дивовижне звільнення Шрага легко пояснити. У справі Мешика є шестисторінкова довідка на "Агента Управління МВС у Львівській області "Автора", де йдеться про те, що Шраг у 1933 році в Суздальському політізоляторі написав заяву в ОДПУ та запропонував свої послуги. Йому переглянули термін і з 1933 року він й став агентом. Тоді ж йому присвоїли перше псевдо "Плановик". Довідку підписав замісник керівника УМВС Львівської області підполковник Богданов.

У справі йдеться про те, що він знищував речі професора Грушевського. Про що мова?

У довідці на агента "Автор" йдеться про те, заради зміцнення його авторитету та довіри поміж інтелігенції та українських націоналістів Львова він приїхав до міста з Києва з довіреністю від дружини Грушевського на ліквідацію особистих речей Михайла Грушевського, які зберігались у Львові в різних осіб. Тобто в очах цих людей він був супердовіреною постаттю. Але у довідці нема конкретного переліку предметів чи документів, які потрібно було знищити.

Ймовірно, що його вважали цінним агентом, оскільки він знався з багатьма відомими політиками, зокрема, Петлюрою та Шухевичем. Що відомо про його роль в політичних процесах часів Великого терору?

Безумовно, що він був цінним агентом. Його неодноразово викликали з доповідями до Москви, а міністр внутрішніх справ УРСР Мешик зустрічався з ним особисто. Що стосується періоду Великого терору, то конкретні матеріали про 30-ті роки у справі Мешика на згадуються. Слідчих цікавило лише, що відбувалось в МВС УРСР за Мешика.

Якою була його роль у післявоєнний час, коли тривала боротьба з антибільшовистським спротивом на Західній Україні?

Безперечно, що се був його зоряний час. У справі є запит Мешика, який хотів ознайомитися з донесеннями Шрага про реакцію інтелігенції Львова щодо різноманітних питань звітного періоду. До Мешика пішло донесення Шрага на 104 аркушах. У довідці на агента вказали, що "Автор" проводить велику діяльність щодо розкриття підпілля, а також персонально стежить за численними українськими націоналістами з-поміж львівської інтелігенції. Його підопічними були: академік Возняк, професор Рудницький, Лукіянович, композитор Людкевич, письменниця Вільде та інші.

Якщо вірити його показам, то обговорювалось звільнення з ГУЛАГу опозиційних українських політиків. Що можна зрозуміти з цього протоколу допиту?

З протоколу допиту остаточно можна зрозуміти те, хто ховався за маскою "Автора". У них він фігурує під своїм прізвищем та розповідає слідчим про причини зустрічі з Мешиком, а також про завдання, які він отримував від нього. Вночі 20 травня 1953 року агентові "Автор" організували таємну зустріч з міністром Мешиком та керівником львівського УМВС Строкачем. Мешик запропонував Шрагу написати доповідь, де б він розкрив наступні теми: роль колишньої Східної Галичини в розвитку українського націоналістичного руху та необхідні заходи для боротьби з українським націоналізмом. Також Шрага мав дати коротку характеристику львівській інтелігенції і те, як її можна використати в боротьбі з націоналізмом. За це за наказом Мешика Шраг отримав 3000 рублів. За два дні Шраг передав Мешику обіцяну доповідь на 24 сторінках.

Чому матеріали про Шрага потрапили у справу про порушення законності Мешиком?

У своїй доповіді Шраг написав про те, що добре було б випустити частину українських націоналістів та інтелігенції, які сиділи в таборах. На допитах він казав, що це була думка Мешика, мовляв, радянська влада наробила багато дурниць на Західній Україні і тому потрібно шукати шляхи примирення та пом'якшення ситуації. Мешику згодом цей епізод записали як "український буржуазний націоналізм". Насправді готувалось створення потужної легендованої організації псевдоукраїнських націоналістів. Як йдеться в документах – за особистим наказом Берії. Особливе місце відводилось й Шрагові.

Чи є у справі документи після 1953 року?

Ні, документів після 1953 року в справі немає. Справа переважно стосувалась Мешика, а його в грудні 1953 року розстріляли.

У справі товариша Шрага й справді все заплутано. Те, що Шраг – агент – це факт. Але йому давали шпигувати за таким ж агентам, як і він. От, наприклад, Мешик дає йому завдання прозондувати професорів Крип'якевича, Лукіяновича та Рудницького, але:

1. Рудницького на той час виключили зі Спілки письменників УРСР, позбавили права викладати (до 1951 року). До того ж він був автором пасквіля (разом з сумновідомим Владіміром Бєляєвим) "Під чужими прапорами", який видали в Києві в 1956 році. Крім того, він сидить в розкішному помешканні за декілька кроків від таємної явки на вулиці Жовтневій, 72 (там, де нині медучилище).

2. Лукіянович також співпрацював і через це й викладав в університеті. І, до речі, також мешкав за декілька кроків від Рудницького та згаданої явки.

3. Шраг має дізнатися про настрої Максима Музики, себто, чоловіка Ярослави Музики, яка сиділа від осені 1948 року. Але Максим Музика, один з творців біологічної зброї, спокійнісінько працював в медінституті та мешкав у розкішній квартирі на вулиці Радянській, 26, за декілька кроків від обкому.

4. Яка б жива душа довіряла Шрагові після погрому 1949 року, вбивства Галана чи висилки того ж професора Крип'якевича до Києва?

Цебто маємо класику, яку описав Гілберт Кіт Честертон в романі "The Man Who Was Thursday" (1908), де всі анархісти насправді були агентами поліції. А шановний дослідник Богуславський на радощах фотографує справу про злочинця Мешика, але так і не дістається справи-формуляра агента Шрага.

Просто операція з агентом "Автор" (Микола Ілліч Шраг) є старою перевіреною стратегією контори. І це створення квазі-опозиційних груп з метою виявлення противників та ворогів режиму. Нічого нового в КДБ не вигадали. До Жовтневого перевороту подібні групи створював один з поліцаїв царя – полковник Сергій Зубатов. Саме таке явище створення квазі-революційних груп й називалось зубатівщиною. В Україні, після захоплення влади совітами, таке явище особливо поширилось.

Це, наприклад, створення мітичної організації Спілка визволення України (СВУ). Про судовий процес над цією організацією навіть створили прислів'я: "Опера – СВУ, музика – ГПУ" (процес відбувався у харківській Опері). Єдиною відомою провокацією останніх 40 років є операція під кодовою назвою "Бумеранг". З кінця 1960-х років група агентів КДБ при РМ УРСР імітувала наявність "локальної ланки націоналістичного підпілля" бандерівської орієнтації з філіями у Польщі, Львові, Києві (керівника її служби безпеки удавав лікар Святослав Панчишин).

Агенти КДБ при РМ УРСР отримували з-за кордону інструктивні документи і літературу ОУН, значні матеріальні кошти та техніку, а також відомості про тактичні настанови ОУН. Також вони просували дезінформацію закордонним центрам націоналістичного руху. Нічого не запідозривши, закордонні частини ОУН підвищили С. Панчишина до члена Центрального проводу, голови "Верховного суду ОУН в Україні", керівника Служби безпеки Закордонних частин ОУН в Україні. Він навіть отримав Золотий Хрест Заслуги (як "керівник підпільної організації в Києві").

Тому товариша Шрага хотіли використати для монтування радше не підпільної організації, а чергової справи проти заляканої галицької еліти. Але плани змінилися. Мешика розстріляли. А товариш Шраг став фахівцем із народного соціалістичного господарства. Звісно, що його прізвище на дошці поруч із Бандерою – це дещо дивне. Це якби трохи нижче розташували б прізвище Бориса Давидовича Крутікова – викладача політекономії та начальника диверсійно-терористичного загону під орудою полковника Дмитра Мєдвєдєва в якому діяв Микола Кузнєцов. А Петра Франка ліквідували під час відступу радянських військ з Києва. І точно не нацисти. А зятем Шрага, до речі, був Богдан Котик, 1-й секретар Львівського обласного комітету ЛКСМУ (1966-1971) та голова Львівського міськвиконкому (1989-1990).