Варіанти,  19 грудня 2019

Сяброука для похмілля

Радянський Союз 2, або що нам несе зустріч Путіна та Лукашенка.

19 грудня Святий Миколай приніс подарунки усім чемним діткам. Не знаю, чи був чемним з точки зору Святого Миколая президент Білорусі Олександр Лукашенко, але гадаю, що якщо Миколай і подарує щось Бацькє, то 20 грудня у нього точно не з'явиться веселий настрій. 20 грудня Лукашенко летітиме у холодний Санкт-Петербург на зустріч з Путіним. І ця зустріч не обіцяє йому нічого позитивного.

Звичайне диво

На початку грудня всі стали свідками одного маленького дива. І це не зустріч нормандської четвірки в Парижі, оскільки там нічого такого не сталось. Хоча спостерігати за насупленим та незадоволеним Путіним, також своєрідне шоу. Мова про диво у Мінську. У той час, коли президент Білорусі Лукашенко перебував у Сочі, де президент Росії Путін схиляв його до підписання договору про інтеграцію з РФ, тисячі білорусів вийшли на центральні вулиці Мінська з акцією протесту та гаслами білоруською мовою: "Ніякай інтэргаціыї", "Ніякай союзов з імпєрской Росієй!", "Живе Бєларусь". Мало того, що ці демарші були самовільними, так люди ще й робили справді жахливі речі: демонстративно розривали на шматки портрети Путіна та масово піднімали біло-червоно-білий стяг Білоруської Народної Республіки 1918-1919 років. Саме цей прапор 1991 до 1995 року був державним прапором Республіки Біларусь, але після сумнівного референдуму у 1995 його замінили на червоно-зелений, майже радянський.

А що влада? Абсолютно нічого. І це в країні, де завжди жорстоко придушували будь-які протестні акції опозиції. Варто згадати лише День Волі 25 березня 2017 року, коли на мінську демонстрацію громадян кинули ОМОН та затримали більше 700 осіб. А тут повна апатія з боку силовиків. Ніби якесь торжество толерантності та демократії. Лише декілька міліціонерів блукали вздовж рядів мітингарів з монотонними мантрами про незаконні дії. За ними ще плентався якийсь типок у цивільному, який знімав демонстрантів, певне, що співробітник білоруського КДБ. Так, саме КДБ, бо в Білорусі зветься майже по-радянськи: Камітэт Дзяржаунай Бяспекі Рэпублікі Беларусь. Ось вам і тоталітарний бацька Лукашенко без дозволу якого, жодна муха не долетить до середини Свіслочі.

Москва-Мінськ: або з нами або проти нас?

Але чи справді це диво? Народжені в СРСР мають пам'ятати популярне гасло "Народ и партия – едины". Жартівники, маючи на увазі спецмагазини для представників радянської партноменклатури, тоді ще кепкуючи додавали: "Различны только магазины". Може й тут стався той рідкісний випадок, коли інтереси та бажання електорату раптом збіглись з інтересами правителя? Москва не приховувала причини офіційної зустрічі Путіна у Лукашенка 7 грудня в Сочі. Ще 5 грудня прем'єр-міністр Росії Медвєдєв зазначив, що рівень інтеграції Союзної держави Росії та Білорусі має бути максимально високим попри все емоційне напруження. Люди, які ностальгують за СРСР, певне, вже почали вигукували радісне ура.

Але градус союзної урочистості несподівано збив голова уряду Білорусі Сергій Римас, який вже 6 грудня раптом   заявив, що, мовляв, так, зустріч в Сочі буде, але обговорюватимуть там лише про економічні теми, тобто, жодних політичних реформ чи створення нових наднаціональних органів. Тим більше, що сам Лукашенко на нараді 10 січня 2019 року заявив, що: "Ми з президентом Росії однозначно визначили, що сьогодні на повістці дня, такого питання, про об'єднання – нема". І наголосив: "Тому треба заспокоїтись і припинити ці розмови, що хтось, когось нагнув чи нагинає. Тут ніхто нікого не нагинає". А щоб остаточно заспокоїти своїх, він 5 грудня навіть виступив в парламенті Білорусі, де запевнив депутатів, що спільного російсько-білоруського парламенту не буде, адже, дослівно: "Це наша країна, ми суверені і незалежні. Цим треба гордитись. Ми ніколи не ввійдемо і не збираємось входити в склад будь-якої держави, навіть братської Росії". Але в Сочі він таки полетів. І хто був ініціатором реанімації теми про об'єднання також неважко здогадатись.

В городе Сочі – тьомниє ночі

Перемовини в резиденції Путіна тривали аж 5 годин. Була там навіть містика, коли на початку, після протокольного виступу двох лідерів, раптом на 5 секунд, згасло світло та виник веселий настрій, коли Лукашенко сказав, що це все "Діма Пєсков винен". І був обмін подарунками. Путін подарував Лукашенко самовар, а той презентував   продуктовий набір з цукерками, салом та сиром  білоруського виробництва. Ніби натякаючи, що Білорусь не голодує. Про що вони так довго спілкувались, ми поки не знаємо, але результатів щодо інтеграції та створення Союзної держави так і не оголосили. Як і не було в кінці зустрічі звичайної у таких випадках спільної заяви про значне потепління, вічну дружбу та співпрацю.

У той час, коли Лукашенко дарував Путіну білоруське сало та сир, то в самій Білорусі люди скандували "Ні інтеграцій!" та дерли на шматки фото з президентом РФ. А від Бацьки так і не було команди їх розганяти, наче, він і сам був солідарний  зі своїми білорусами. Не знаю, про що міркував в цей час Путін, а от думки Лукашенко, частково можна собі уявити. Лідер Білорусі відчув, що крім політичного та економічного тиску з боку Москви, в нього суттєво збільшились шанси померти не своєю смертю. Бо не відстане від нього Путін. Буде тиснути та вимагати конкретної відповіді щодо створення Союзної держави Росії та Білорусі. Ідея союзу Росії і Білорусі, до речі, не є чимось новим. Ще 2 квітня 1997 року між тодішній президент РФ Борис Єльцин та президент Білорусі Лукашенко підписали договір про створення Союзної держави. Але 31 грудня 1999 року Російською Федерацією почав керувати Путін і інтеграційні процеси між Мінськом та Москвою на той момент призупинили.

Білорусь як шлях до вічної влади?

У середині 19 століття російські цар Микола I мріяв приєднати до Російської імперії Болгарію, Сербію, Македонію, Чорногорію, а також Константинополь. Президент Путін виявився не менш амбітним правителем. На правах собіратєля зємєль рускіх він серйозно захотів створити щось на кшталт нового Радянського Союзу чи нової Російської імперії. Перші рішучі кроки щодо реалізації цієї мети він зробив у 2014 році, але з Україною щось пішло не так. Щось таки, звісно, вдалося, анексія Криму чи окупація Донбасу. Зате з Білорусією все може бути інакше, і без жодної війни.

У 2024 році офіційно має закінчитися президентська каденція Путіна, і згідно з Конституцією РФ він не зможе балотуватися на президента після двох термінів підряд. Таким чином у 2024 році Путін вже не буде президентом  Росії. Але дуже хоче. І тут він має кілька шляхів. Або змінити Конституцію РФ, або, зробити його прем'єром з розширеними конституційним повноваженнями. Або ж створити нове державне формування – Союз РФ та Білорусі, і після цього відкрито балотуватись  на посаду президента вже цієї країни. Такий крок законодавство РФ не заперечує. Саме цю карту і намагається розіграти Путін, і саме тут з'являється небезпека для Олександра Лукашенка. Бо чи стане Путін ділити владу з такою харизматичним особою, як Лукашенко? Чи стане терпіти його в своїй орбіті? Навіть, якщо в цій державі Лукашенкові й якусь поважну посаду?

Що ж тоді чекає на Лукашенка? Лукашенко мусить добре знати історію про смерть Петра Машерова, який з 1965 до 1980 року був першим секретарем ЦК КП Білоруської РСР. Це був надзвичайно популярний серед населення керівник, який планував проведення ряду реформ, і мав стати головою Ради міністрів СРСР, тобто керівником уряду Радянського Союзу. Але 4 жовтня 1980 року він загинув у ДТП під Мінськом за доволі сумнівних обставин. Вже тоді ширились чутки, що цю аварію організував керівник КДБ СРСР Юрій Андропов, який бачив в особі Машерова конкурента за владу. Путін також розпочинав свою кар'єру у КДБ, і навряд чи буде приязно ставитися до братніх конкурентів. Лукашенко все це чудово розуміє. Спочатку буде шалений політичний та економічний тиск. А як не допоможе, то в хід  підуть вже інші методи, які вже більше сприятимуть бажаній інтеграції двох народів-сестер. Хлопці з ФСБ чи ГРУ в таких справах великі специ.

Привіт, сябри, із ДНР

У мене нещодавно була вже своя причина згадати Білорусь та її президента. Це пляшка білоруської горілки "Сяброука", кажуть, що достатня пристойна і якісна горілка. Але якщо уважно поглянути на акцизну марку, то можна побачити на цій білоруській горілці ненависну для кожної порядної та адекватної людини абревіатуру ДНР. На цій пляшці можна вивчати географію. Її виробили в Білорусі. Згодом, через всю велику Росію, вона разом з партією інших пляшок, прибула в Україну, в Донецьку область, згодом в Донецьк. А потім з Донецька ця "Сяброука" прибула на захід України, до мене, у Львів. Її сувеніром привезла мені одна знайома. Ця дівчина народилась в Донецьку, вчилась там в місцевому університеті. А після 2014 року виїхала з міста і продовжила навчання вже у Львівському університеті. У 2020 році вона отримуватиме диплом, але повертатися назад у рідне місто, вона, як і тисячі молодих донеччан, які вчаться у Львові, не хоче. "Бо на що можна сподіватись у Північній Кореї? А в Донецьку тепер, приблизно те саме" – сумно каже вона.

Дома залишилися батьки, яким шкода кидати квартиру. Вона до них періодично їздить, і цього разу привезла білоруську горілку з акцизною маркою молодої республіки. У Донецьку є представництва білоруських виробників і горілка "Сяброука" там іде нарозхват. Для економіки Білорусі це, звичайно, плюс, але що з точки зору законності? Чи знає про такі витівки білоруських фірмачів офіційна влада Республіки Білорусь? Торгувати зі сепаратистами – це, фактично, підтримувати сепаратизм. У Білорусі такого явища, ніби, слава Богу, немає, але є люди, які розмовляють російською мовою. У Білорусі таких більшість. А згідно сучасної офіційної доктрини Кремля всі російськомовні автоматично вважаються росіянами, і велика матінка Росія повинна їх захищати. Своєю армією. Навіть на чужій території. І навіть тоді, коли вони, російськомовні, того не потребують.

У січні 2019 року на урядовій нараді в Мінську Лукашенко ще сумнівався щодо якихось агресивних дій Росії проти Білорусі. "Нема такої можливості у Росії, та і враховуючи наслідки,  якщо на такий крок іти, то не буде такого" – впевнено сказав лідер Білорусі. Українці також думали, що Росія не піде на такий крок в 2014, але потім був Крим та Донбас. Якщо білоруська влада не звертатиме уваги на бізнес білоруських підприємців з фейковими республіками, то де гарантія, що вже завтра Росія не захоче захищати російськомовних людей у Білорусі. І чи не виникнуть тоді у любих сябрів якісь там Вітебська чи Гродненська Народні Республіки?

автор: Юрій Лелявський

фото: politeka.net

Тепер ви можете стежити за новинами Варіантів на Telegram-каналі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.