Зміст статті

27 грудня 2019

Підземне місто, що руйнує дійсність

Про самбірський музей "Бойківщина" та його підземелля.

Час від часу в центральній частині Самбора провалюється асфальт чи бруківка. Фото цієї події викладають у Фейсбук та пишуть під постом гнівні коментарі з грубим натяком на те, яка погана місцева влада.

І тут уже справа не в тому, що недобросовісно зробили дорогу. А тому, що під старою частиною міста знаходяться підземні ходи на декілька ярусів, які постійно підтоплюються та несуть загрозу надземеллю. Мені стало цікаво подивитися на те, куди я можу "провалитись", одного дня прогулюючись центром. Для цього я вирішила піти в музей "Бойківщина", де можна оглянути найбільшу частину двоярусних підземель Самбора.

У 15 столітті на місці музею була парафіяльна школа. Дослідники припускають, що саме в час будування цієї школи й створили підземелля, яке збереглося дотепер. Довжина ходів була настільки великою, що можна було пройти під землею до костелу та ратуші (до 200 метрів). Пізніше тут вже була семінарія отців-місіонерів, жили бернардини та загальноосвітня школа. А у повоєнні роки до часу, коли будівлю передали історико-етнографічному музею "Бойківщина"(1988) – пологовий.

Сучасний вигляд будівлі жахає, але обшарпаний фасад – це ще не ознака повного запустіння. Поставили новий вказівник новий, а на фейсбук-сторінці музею ледве не щодня з'являються дописи про події: то виставки, то майстер-класи, то гості. Не кожен львівський музей може похвалитися такою активною життєдіяльністю.

Всередині мене зустріла екскурсовод. Сказала, що мою цікавість вона задовольнити не може, бо якщо і є якісь матеріали про підземелля, то вони в кабінеті директорки музею Роксоляни Данчин. Показати саме підземелля мені теж може лише пані Роксоляна. Мене, звичайно, здивувало, що немає жодних у вільному доступі (або в напіввільному) документів на цю тему. У 2013 році видали невелика книжечка "Підземне середовище міста Самбора" під редакцією Юрія Леськіва, у якій були матеріали наукової конференції. Серед її вмісту є й доповідь директорки музею. А ще пам'ятаю інші документи, які я 5 років тому фотографувала (на жаль, фото не збереглися), коли мені таки вдалося домовитись із пані Роксоляною.

Моє здивування збільшилось, коли працівниця музею розповіла, що багато людей хоче подивитися та досліджувати підземелля, але не отримують на це дозволу чи відповідного інформування. Якщо із забезпеченням доступу до підвальних приміщень можуть виникнути труднощі, як-от ризик для відвідувачів, то чому б не зробити вільними для ознайомлення матеріали про підземелля? Із попереднього досвіду знаю, що домовитись із директоркою важко. Тому й надіслала на електронну пошту офіційний запит від редакції Варіантів, аби мені дали доступ до підвальних приміщень та документів, які пов'язані із ними. Відповіді я так і не отримала.

Відтак завітала ще раз до "Бойківщини". Питаю, коли буде директорка. "З дванадцятої" – відповідає екскурсовод. Можна зачекати, але таки вирішую їй зателефонувати. На моє прохання подивитися підземелля пані Роксоляна сказала так: "Ні, та ви що. Давайте не сьогодні. Ми ще не відійшли від виставок минулого тижня. Зателефонуйте пізніше". Не знаю, скільки потрібно "відходити" від попередніх подій, але це прозвучало як відмазка. Окрім цього, Роксоляна Данчин додала, що вона прочитала мій запит. Тоді чому не відповіла?

Згодом я знову телефонувала і знову те саме: "Давайте наступного разу". "Чи може це хтось інший показати?" – запитую. "Ні, мені потрібно упорядкувати документи про підземелля. Тим більше там зараз затоплені підвали, нема світла. Що вони вам там покажуть?" І не скажеш, що не пускають. Але й не скажеш, що пускають. Відтак подаю фото підземелля музею, які зробила ще п'ять років тому. Тоді екскурсію з дозволу пані Роксоляни проводив завгосп.

Верхній ярус підземелля є цокольним. Його використовують як склад для різних господарських потреб. Також тут розміщені підземні комунікації. Завгосп розповів, що, коли досліджували перший ярус, то на рівні другого зауважили залиту бетоном і асфальтом невелику ділянку. Знявши цей шар, відкрили прохід на нижчий рівень. Дослідникам невідомо, для чого в радянські часи закрили цю частину підземелля. Але припускають, що після Другої світової війни тут працювали співробітники КДБ, і таким чином вони хотіли приховати сліди своєї діяльності.

А так виглядає спуск на другий ярус. Довелося йти двома збитими докупи дошках. Освітлення тут відсутнє, тому далі з ліхтариком.

На цьому ярусі є тунель завдовжки сім метрів. З правого боку тунелю розміщені склепінчасті кімнатки. Цікавими тут є деталі, як-от старі іржаві цвяхи й гаки та кимось нашкрябані символи на стінах. Про їхнє походження завгосп нічого не міг розповісти.

Якщо ви думаєте, що на іржавих гаках ваші фантазії про кровожерливих енкаведистів закінчаться, то ви помиляєтесь. Бо далі я наткнулася на кістки. Щоправда, не знаю, кому вони належать. Але моторошно в будь-якому випадку.

Побачити третій ярус підземель у центральній частині Самбора можна теж у музеї "Бойківщина". Тут викопали заглибину розміром десь два на два метри. Як стверджує дослідник підземного середовища в Самборі Юрій Леськів, глибина фундаменту в цьому місці понад 9 метрів. Але поки дослідження призупинили.

Зараз підземелля музею підтоплені. І як сказала екскурсовод, потрібно ще мінімум рік, аби пускати туди туристів. Дослідники Тарас Дзюбинський та Орест Ференц наголошують на тому, що таку ж проблему мають і інші старі будівлі середмістя Самбора. Це може спричинити не лише обвал стін і провалля доріг, а й поширення інфекцій. Бо під землею ще досі не розклалися збудники деяких хворіб, від яких вимирало місто. Відвідини музею "Бойківщина" викликали в мене неоднозначні емоції. З одного боку, помітно, що музей намагається щось робити, не бути ще одним державним запустінням. А з іншого, є певні проблеми з комунікацією та матеріальною базою.


авторка: Анжела Намачинська