Галина Козяр: Ми хочемо реалізовувати дитячі мрії

Наприкінці 2019 року Галина Козяр заснувала благодійний фонд "Батьківщина для дітей", який опікується дітьми з малозабезпечених сімей та допомагає реалізувати їхні мрії. Наша розмова про те, чому в житті Галини з'явилась потреба зайнятись благодійництвом та громадською роботою, а також про те, як вона бачить реалізацію своїх задумів й планів.

Галино, що спонукало Вас почати допомагати дітям?

Я народилась у місті Дрогобич. Дитинство моє не було заможним, однак було щасливим, наскільки я зараз вже можу оцінити. Нас з молодшою сестрою виховувала мама. Батько залишив сім'ю, коли я була в молодшій школі. Мама все життя працювала і досі працює інспектором у "Львівобленерго". Вона віддавала нам все. У роки нашого дитинства шоколад був рідкістю, а мама, замість за того, щоб з'їсти шматочок шоколаду, яким її пригостили колеги, загортала його в серветку і приносила додому. Для нас з сестрою це було велике свято.

Мама нас вивчила, дала вищу освіту. Але в неї не було можливості і часу на наш розвиток. Ми не мали змоги відвідувати спортивні та танцювальні гуртки, займатися музикою чи вивчати іноземні мови, оскільки на це були потрібні кошти. Я багато читала (позичала книги у рідних, знайомих та сусідів) і це був єдиний мій розвиток, окрім школи. Я не шкодую, що саме так склалося моє дитинство, але впевнена, що всебічний розвиток у ранньому віці закладає впевненість, розкриває талант і визначає напрям розвитку на майбутнє.

У нашій великій родині завжди всі допомагали у біді близьким та людям, які жили поруч з нами, і ми намагалися зробити те, що було в наших силах. Так виховали і мене. Коли мій двоюрідний брат захворів на важку хворобу мозку, то ми всією родиною кілька років рятували його життя. Я сама телефонувала на ТСН та хотіла, щоб приїхали кореспонденти, оскільки вірила в те, що якщо вони покажуть сюжет про брата, то знайдуться люди, які допоможуть відвезти його на операцію закордон. На жаль, нам не вдалося це зробити. Брата ми таки врятували, але він не живе повноцінним життям.

Коли я сама стала мамою та пройшла всі етапи росту дітей, то почала більше розуміти батьків, особливо мам, які опікуються важкохворими дітьми. Це жінки, які прийняли складний життєвий виклик і не здалися. З багатьма з них я познайомилась у Трускавці, куди привозять дітей, хворих на ДЦП, на лікування у реабілітаційний центр Козявкіна. Після їхніх історій я розумію, що немає чого нарікати на власне життя. Я склала воєдино власні спогади з дитинства, сповнені добротою й чуйністю моєї бабусі, а також досвід свого материнства, і зрозуміла, що хочу бути корисною сім'ям, де батьки не можуть забезпечити дітям щасливе дитинство.

У Вас перед тим був досвід громадської роботи?

Швидше так, аніж ні. Я була старостою курсу під час навчання на економічному факультеті інституту, а в останні роки активно працювала в батьківських комітетах. Мені особливо подобалось допомагати в організації та проведенні шкільних ярмарок.

Чим БФ "Батьківщина для дітей" відрізнятиметься від інших організацій, які допомогають дітям?

Милосердя – це основа будь-якого благодійного фонду. Тому ми не залишимо без підтримки чи допомоги сім'їм, які до нас звернуться у важкі моменти життя. Але ми  націлені і виокремлюємо для себе два важливих пріоритети, яким, на нашу думку, недостатньо приділяється уваги в діяльності державних організацій та благодійних фондів. Перше – це всебічне сприяння розвитку дітей, допомога у реалізації їхніх мрій. А друге – це психологічна та інші види підтримки батьків.

Згідно яких критеріїв БФ "Батьківщина для дітей" обирає сім'ї для співпраці?

Зараз наш фонд лише формує контактну базу, де вже є близько двадцяти сімей зі Львова. Інформацію про них ми отримали від друзів і знайомих, тому що на моє велике здивування, управління соціального захисту Львівської міськради відмовилося допомогти нам у цьому питанні, а в області нас чомусь скерували винятково на допомогу дитячим будинкам та реабілітаційним центрам.

Перед Новим роком разом з волонтерками нашого фонду ми відвідали всі ці сім'ї. Це було нелегке випробування для нас. За один вечір ми встигали поспілкуватись щонайбільше з трьома сім'ями, оскільки батьки й діти не хотіли нас відпускати. Ми приходили до них не з порожніми руками, тому що добре знали про безліч різноманітних проблем таких сімей.

Особливо гострою, наприклад, є цілодобова потреба в якісних памперсах у сім'ях з дітками зі синдромом Дауна, аутизмом, ДЦП. Держава виділяє досить мало памперсів і не завжди доброї якості. Актуальною проблемою також є облаштування навколишнього простору в такий спосіб, щоб дитина могла вільно і безпечно рухатися. Ми познайомилися з жінкою, яка у 40 років народила бажану дитину, але, на жаль, лікарі поставили дитині діагноз аутизм. Ця жінка з хлопцем 12 років живе в малесенькій кімнаті в гуртожитку, де спальню, кухню і туалет втиснули в 18 квадратних метрах.

Проблем та потреб у сім'ях з важкохворими дітьми надзвичайно багато, але завдяки благодійникам вони відчувають підтримку і тому продовжують боротьбу за життя й здоров'я своїх дітей. Наш благодійний фонд також готовий допомагати таким сім'ям.

На превеликий жаль, життя також випробовує і сім'ї, де діти можуть радіти життю, бігати, стрибати, навчатися, розвиватися тощо. Можуть чи могли би, якби їхня доля склалась геть інакше. Чимало дітей зростає з бабусями, опікунами, з одним із батьків чи в повноцінній люблячій сім'ї, однак через різні життєві обставини (хвороби чи невдачі) не можуть забезпечити потреби цих дітей. А у держави просто руки не доходять до вирішення проблем таких дітей, а якщо якась допомога і є, то її ледве вистачає на елементарні речі. Але світ не без добрих людей і ми готові стати тим мостиком, який допоможе дітям з неповних сімей, сиротам, напівсиротам та дітям з малозабезпечених сімей забезпечити їхній розвиток та здійснення їхніх мрій.

Як саме допомагатиме фонд цим дітям?

Місія фонду "Батьківщина для дітей" – дати шанс дітям з малозабезпечених сімей реалізувати свої здібності, щоб знайти себе в дорослому житті та стати активними громадянами своєї Батьківщини. Поміж тих дітей, з якими ми спілкувалися, є чимало здібних і, я впевнена, дуже талановитих. Але виявити та розвинути свої здібності вони не можуть саме через, що зростають в малозабезпечених сім'ях.

Мене особисто вразило знайомство з 14-річною дівчинкою, яку з 1,5 річного віку виховує бабуся. Пані Леся вкладає в єдину онуку всю свою любов, а також мізерну пенсію і допомогу, якої не вистачає для забезпечення елементарних життєвих потреб. Часто вони просто не мають мінімальної їжі. А ще Галя, моя тезка, страждає від цькування однокласників, які насміхаються з її скромного одягу та кнопкового телефону. Вона настільки цим перейнялася, що похід у школу перетворювався на щоденні тортури, і тому згодом взагалі категорично відмовилась від навчання. Ми з-за допомогою психолога повернули їй впевненість і віру, а наші волонтерки принесли наймодніший одяг, щоб підтримати дівчину.

Часто в малозабезпечених сім'ях бракує можливостей для повноцінного розвитку дітей, і це я ще не згадую про здійснення дитячих мрій, як от: відвідування театрів, екскурсій у музеї, походів на концерти чи просто записатися в гурток образотворчого мистецтва. Ми плануємо організовувати такі різноманітні заходи, надавати допомогу для позашкільного навчання дітей, залучати до таких заходів фахівців, а також відомих і популярних діячів. Щоб ці події були не лише корисними для розвитку, але й яскравими, щоб діти надовго їх запам'ятали.

Наш фонд вже домовився про партнерську співпрацю з львівськими тренерами з тенісу і футболу. Діти з малозабезпечених сімей, які мріють про спортивні досягнення, зможуть безкоштовно записатись до них на тренування. Якщо протягом випробувального терміну вони проявлять свої здібності, то фонд фінансово підтримує їхні подальші заняття спортом.

Хто разом з Вами працює у фонді?

Ідея створення фонду передусім отримала важливу для мене підтримку поміж членів моєї великої родини. Долучилися до благодійності також рідні з інших областей України, і тому сьогодні ми розглядаємо можливість його реєстрації в Закарпатській області. Першими волонтерками стали мої подруги і просто знайомі, яким не збайдужіли до чужого горя. Я хочу, що наш фонд вже з перших своїх кроків став організацією в якій зійшлися люди, які потребують, і ті, які мають можливість допомогти.

Наведу лише один приклад. Перед Новим роком ми відвідали потребуючі сім'ї, які тимчасово мешкають в кімнатах одного з колишніх готелів у Львові. Ми познайомились з молодою жінкою, яка через травму хребта вже 13 років прикута до інвалідного крісла. Але трагедія не перешкодила їй знайти супутника життя і народити дитину. Зараз вона опікується нею цілий день одна, тому що чоловік працює зранку до ночі, старається заробити на облаштування нового помешкання, оскільки досить важко мешкати у тому гуртожитку разом з малою дитиною. Їм вдалося отримати невелику квартирку в одній львівській новобудові, але меблів та всього іншого вони ще не мають. Наша волонтерка розповіла цю історію своїм батькам і вони вирішили передати цій сім'ї свої старі меблі. Зараз ці сім'ї здружились і вже готуються до новосілля.

Я також розраховую на те, що до нас долучаться інші небайдужі люди, і очікую плідної партнерської співпраці з іншими благодійними організаціями. Нашому фонду потрібні небайдужі активісти, волонтери, адже маємо чимало проектів. Усі, хто хоче долучитись до нас, можуть писати мені у Facebook, а також і на сторінку фонду.

Одночасно з благодійним фондом Ви заснували однойменну громадську організацію "Батьківщина для дітей"?

Так, мета її діяльності тісно пов'язана з завданнями, які має вирішувати благодійний фонд. Зусиллям небайдужих людей можна зробити чимало. Але ми живемо і працюємо в державі, ми всі є платниками податків, громадянами за яких відповідає ця  держава. Отож робити все замість держави  –  неправильно. Наша громадська організація має донести до представників влади всіх рівнів проблеми, про які ми довідуємося з перших вуст – від батьків і опікунів дітей, від самих дітей. Держава має почути лікарів, вчителів і вихователів. Їхня думка має бути врахована в державних і місцевих соціальних програмах, а їхню якість має контролювати громадськість. Опіка власної дитини – це обов'язок батьків, а захист усіх дітей – це зобов'язання здорового суспільства.