Богдан Кожушко: Хочу піднятись на гору Айгер у Бернських Альпах

Варіанти розмовляють з гірським гідом Карпатами Богданом Кожушком.

Коли Ти здійснив своє перше сходження?

Перший похід був приблизно шість років тому з групою з айкідо, де в нас була доволі дружня компанія. Тоді у нас був маршрут у Ґорґанах на два-три дні з наметами. Я отримав тоді задоволення від мандрівки, оскільки ми дотримувались однакового темпу, ніхто не спішив, а я нізащо ще не відповідав. Через рік я вирішив повторити цей маршрут з певними змінами. Подорож ми розрахували вже на п'ять днів, і пригадую, що останнього дня у нас з товаришем закінчилася їжа, ми мали лише одну головку цибулі та шматочок хліба. Через це вранці ми так поспішили спуститись в село, щоб нарешті купити щось поїсти (мріяли про вафлі "Артек"). Ця мандрівка була вже складнішою, оскільки потрібно було продумати маршрут, вирішити чимало організаційних питань та зібрати усі необхідні речі на 5 днів (рюкзаки були важкезні). Підкорили тоді Велику і Малу Сивулю – найвищі гори в Ґорґанах.

Якою вершиною пишаєшся найбільше?

Моя найбільша гордість – це пригодницькі перегони Gorgany Race. Це наче спортивне орієнтування з трекінгом та елементами швидкого бігу в горах. Треба пройти всі чек-пойнти, які зображені на карті та сфотографуватися біля них у повному складі команди. У форматі перегонів є 4 категорії : Півспринт – 12 годин (40 км пішки), Спринт – 24 години (80 км пішки), Трек – 30 годин (110 км пішки), Вело – 30 годин (150 км на велосипеді + 30 км пішки). Ця мандрівка була максимально спонтанною, без належної підготовки. Взяв з собою друга, оскільки в цих змаганнях команда має складатися з щонайменше двох осіб.

Ми обрали категорію Спринт і тому цілий день йшли-бігли-йшли-бігли болотом, річками та лісом. Коли подолали 10 км, то друг просто заснув і я довго не міг його розбудити, але після цього в нього наче відкрилось друге дихання. Під час марафону піднялися на Малий Ґорґан. Хоч вершини й неважкі, але у тій стресовій ситуації це було складне випробування, оскільки ми взагалі не мали часу на відпочинок. Ми пройшли маршрут за 18 годин, але, на жаль, не обійшли всі зазначені точки. Проте кілометраж приблизно складав 70 км. А під кінець, ще й вирішили фінішувати героїчно – бігом. Наступного ранку не могли навіть з ліжка піднятися.

Також пишаюсm своїми мандрівками в Альпи. Я двічі взимку їздив в Австрію і це був для мене своєрідний виклик, тому що треба було підійматись складними маршрутами за дуже низької температури. Перший похід був у січні, ми планували підкорити найвищу вершину Австрії – Ґросґлокнер (3770 м) та суміжну до неї гору. Однак, як виявилося, ми поїхали в епіцентр циклону. На вершині температура досягала до -50 з шаленим вітром, а там, де ночували, було -25. Цікавий момент з нами трапився під час спроби чаювання, тому що чай відразу випаровувався з термоса через надто сухе повітря. Сходження мало тривати три дні, але на другий день нас застав сніговий шторм, і ми вирішили даремно не ризикувати та спустилися в село. Друга поїздка в Альпи була у лютому, і, на щастя, зима тоді була значно м'якшою. Вирішили, що здолаємо складніший маршрут, але снігу було по пояс, тяжкі рюкзаки ще глибше тягнули нас вниз, а ми ще й вийшли під стрімку скелю, де потрібно було мати альпіністське спорядження. Звісно, що ми його не мали і тому мусили знов розвертатися.

Як виникла ідея створити організацію для походів в гори?

До цього мене підштовхнув карантин. Я музикант, всі мої концерти від березня до вересня скасували, і так у мене з'явилось чимало вільного часу. Я люблю гори та щоразу, коли організовував походи з друзями, то вони мені казали, що можу показувати незвідані маршрути також й іншим людям. Однак ключовим став момент, коли мені написали британські тревел-блогери та запропонували провести їм екскурсію Карпатами. Вони випадково натрапили на мої фото в Instagram з походів в гори.

Я відразу погодився та склав їм мальовничий та неособливо складний маршрут. Проте того дня випав сніг, замело всі стежки, і ми торували шлях самостійно. Їм неабияк сподобався такий формат дещо дикого відпочинку. Заночували у вівчарській колибі, де я розтопив грубку. Для них це було щось неймовірне. Це був перший досвід, коли я став гідом не для друзів, і мені це сподобалось. Тому вирішив таки спробувати організовувати походи для всіх охочих. Помізкував над назвою, подруга придумала логотип, і так й народився проєкт Carpathian.expeditions.

Що найбільше Тобі подобається у праці гіда?

Подобається бути корисним людям та показувати їм незвідані Карпати. Мій найулюбленіший момент мандрівок – це коли ми зупиняємося на ночівлю в горах, я розпалюю багаття, всі збираються навколо нього, вечеряють, діляться враженнями за день, я в цей момент підливаю їм вина, а над нами красиві, величезні зірки. Романтика гір. Також мені подобається складати маршрути, думати, яку краще локацію обрати, де буде цікавіше. Та й взагалі вся ця атмосфера Карпат та нових людей заряджає мене максимально. Хоча, звісно, найважче у цій діяльності – це ще за два тижні до поїздки пояснити кожному особисто, який одяг краще з собою брати, де купити особисте спорядження тощо. Всі ці дрібні організаційні нюанси витрачається багато часу. А якщо брати до уваги вже роботу в самих горах, то це підтримка позитивного настрою впродовж всієї мандрівки. Важливо, щоб у групі переважала кількість оптимістично налаштованих осіб.

Скільки коштують для туристів такі мандрівки та які є варіанти цікавих маршрутів?

В середньому вартує від двох тисяч, все залежить від кількості днів. В ціну входить трансфер зі Львова до Карпат та назад (буває, що й під будинок потім відвозимо), намети, триразове харчування, аптечка, пальники, газові балони, моя праця гідом, персональні консультації та фотозвіт. Від людини потрібно лише спальник, каримат, рюкзак та одяг. Якраз 5 серпня буде цікавий маршрут, який проходитиме старим кордоном між Чехословаччиною і Польщею, а потім підіймаємося на полонину Кукул. Перший день в нас буде неважким, потрібно подолати лише 10 км, а потім підходимо до підніжжя Говерли через дикий ліс без стежок. Там жодного маркування і цим він й цікавий. Ночівля буде під Говерлою, а наступного дня підійматимемося на саму вершину.

Твій топ-3 гірських маршрутів в Україні.

З села Кваси підіймаємося на полонину Веснарку, там йдемо правим боком, звідки відкриваються чудові краєвиди на Мармароси, обходимо Шешул та підіймаємося на Петрос. Це також немаркований маршрут. А спуститися в село вже можна класичною дорогою для різноманіття. Особливо восени там надзвичайно казково. Другий варіант – починаємо похід також з Квасів, обходимо Шешул, Петрос, Говерлу, потім йдемо Чорногірським хребтом, підкорюємо Піпа Івана та спускаємося вже в село. Головне не розтягувати маршрут на п'ять днів, як полюбляють, а пройти його за два-три дні максимум. Ще один цікавий керунок – підіймаємося на гору Кострича, звідти спускаємося у всі долини, які розташовані між горою Кострича та Чорногірським хребтом, підіймаємося на хребет правіше гори Шпиця, ночуємо біля озера Бребенескул, а наступного дня підкоряємо Говерлу.

Маєш якісь непередбачувані чи цікаві ситуації під час мандрівок?

Чомусь відразу пригадую перша мандрівка з татом. Ми потрапили в дуже погану погоду на Чорногірському хребті біля озера Бребенескул. Буквально за десять секунд увесь наш одяг був мокрим до нитки. Було дуже холодно, і тоді подумав, що тато вже більше ніколи не піде зі мною в похід. Вночі вітер був настільки сильним, що зламався каркас від намету. Спочатку під тим дощем не могли навіть розкласти намет, бо вітер просто не давав цього зробити, але згодом злива дещо стишилась, і ми навіть змогли розпалити вогонь та висушити речі. Було раз, що до нас собачка прибилася у Ворохті, три дні була з нами, і навіть Говерлу підкорила у нашій компанії, хоч тоді ще було чимало снігу на схилі та проблеми з підйомом. Спала з нами в наметі, але потім ми її завезли назад у Ворохту, купили їй сосисок та залишили там. Через три роки я зустрів цю ж собачку в Яремчі. Це точно була вона, оскільки пам'ятаю, що якщо її погладити, то в неї труситиметься задня лапка. Ми її назвали на честь села – Дземброня.

Яку маєш вершину мрії для підкорення?

Це гора Матергорн у Швейцарії. Це саме її зображення намалювали на шоколадках Toblerone. Ця надзвичайно складна гора для підкорення і тому для її підкорення потрібен чималий досвід та належна підготовка. Також дуже хотів би підкорити гору Айгер у Бернських Альпах. Гора власне славиться своєю північною стіною, яку ніхто не міг подужати до 1938 року. Нині завдяки сучасним технікам та інноваційному спорядженню реалізація моєї мрії вже набагато реальніша.